01.06.2012 - Подорожі

А ви були в Маняві?

 Манява – чарівний храм природи. Вона гостинно запрошує всіх, хто любить мандрувати гірськими стежками, відвідувати історичні пам’ятки та милуватись витворами природи.


maniava1

Село розташоване між карпатськими хребтами (Скит, Бубен, Цекіт, Кичер, Малиновищі, Млинська), точніше в Івано-Франківській області Богородчанського району. Віддавна славиться такими історичними пам’ятками: Манявський Скит, Блаженний камінь, Церква Воздвиження Чесного Хреста, Церква Пресвятої Богородиці, Манявський водоспад, урочище «Комарники», «Музей бурого ведмедя». Нині воно як туристичний центр перебуває на початковому етапі свого розвитку. Із кожним роком сюди все більше приїжджають не тільки з областей України, а й з усіх країн СНД. Усе ж таки бентежить те, що не кожен українець знає про це село, яке є невід’ємною частиною спадщини української історії та культури.

На жаль, відомостей про заснування села Манява не збереглось, тільки усні перекази, які передаються від покоління до покоління. Історик Богдан Білусяк вважає, що воно булу засноване в V-VII ст. й спочатку це був хутір «Бойки». Люди переселялись сюди через неймовірно красиву природу та звірину в лісі, що була тоді основним харчовим продуктом. Як стверджує історик, назва «бойки» походить від найменування віддалених кельтських племен боїв, які заселяли територію Бойківщини. Найбільш поширеним видом діяльності для них було землеробство. Більшість людей носили прізвище Бойчук, яке й нині є доволі поширеним.

Під час Другої світової війни, на території села знаходився загін УПА під командуванням полководця Іскри, який сформував школу, де навчали дітей військової справи, щоб потім вони могли захистити свій край. Сьогодні ж, у центрі села – пам’ятник, де перезахоронені останки дванадцяти партизан загону «Іскра».

 Манявський Скит – український Афон

maniava2

Манявський скит – одна з найпопулярніших історичних та культурних пам’яток села. Він був заснований Йовом (Іваном) Княгиницьким у 1606 році, який був одним із служителів церкви, письменником та іконописцем. Мандруючи по карпатських лісах, опинився Йов поблизу Маняви й вирішив збудувати собі курінь, оскільки місцевість йому дуже сподобалась і мала якусь незвичайну силу. Тривалий час він жив сам, проводячи час в молитвах. Одного разу до нього завітали Іван Вишенський та Захарій Копистенський, які теж були аскетами. Після їхньої зустрічі було покладено початок новому чоловічому монастирю східного чернецтва, якому було надано автономію Константинопольським патріархом.

Ченці притримувались суворого статуту. Їм не можна було виходити за межі монастиря без дозволу ігумена, заборонялося розмовляти з жінками, які на той час не мали права входити на територію монастиря. Також був контроль за вживанням їжі: заборонено було м’ясо, молоко, масло. Їли двічі на добу, але були дні, коли вони зовсім нічого не споживали. Ченці займались землеребством, мали досить велику територію, де вирощували овочі та фрукти. Монастир також виконував оборонну функцію під час турецько-татарських вторгнень – жителі села переховувались за його мурами. Досить довго Скит отримував допомогу від Богдана Хмельницького, який виділяв кошти на задоволення потреб монастиря.

І по нині Скит залишається православним, зберігаючи традиції закладені ще Йовом Княгиницьким. Жінки можуть заходити на територію монастиря, оскільки тут проводиться богослужіння в новозбудованій церкві. З 1970 року монастир вважається історико-архітектурним музеєм, але вже у 2000 році він набув статусу діючого чоловічого монастиря. Ця територія вважається святою, оскільки тут двічі з’являлася Пресвята Діва Марія.

maniava3 За останні роки відбулася досить глобальна реставрація монастиря, заново збудували церкву Воздвиження Чесного Хреста (2003р.). Церква має гуцульський стиль, всередині – надгробна плита ігуменів Йова та Теодозія. Місцеві жителі вважають, що якщо вмитись краплями з плити, то можна вилікуватись від різних хвороб.

На стінах башт можна побачити розписи, які відновили та переклали із церковнослов’янської мови. Окрім церкви Воздвиження Чесного Хреста, у Скиті є ще підземна церква, названа Богородичною. На жаль, про неї немає ніяких записів. Як стверджують ченці, вона була історично першою у монастирі. Зараз, над підземною частиною церкви збудована каплиця. У самій церковці розташована ікона Божої Матері, яка «кровоточить».

Із Манявським Скитом пов’язано дуже багато відомих історичних постатей. Насамперед потрібно зауважити, що тут похований гетьман України І. Виговський та мати львівського єпископа А. Шумлянська. Тут також побували учасники «Руської трійці» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, А. Могильницький, Ю. Целевич), які написали відгуки про відвідини. Невеликі записи про Скит залишили І. Франко, В. Грабовецький, В. Пещанський. 1991 року тут був знятий фільм «Карпатське золото». Манява популярне не лише серед українських діячів, а й не оминув її увагою президент Грузії М.Саакашвілі та відомий французький актор Жерар Депардьє.

Варто пам’ятати,що перед тим, як зайти до Скиту, вам потрібно подбати про свій зовнішній вигляд. Жінкам слід приходити з покритою головою та не оголеним тілом. Також не дозволяється фотографувати церкву та священиків. Їх потрібно попереджувати про зйомку. Будьте готові до бездоріжжя та не беріть взуття на підборах, тому що доведеться багато ходити.

 Загадковий Блаженний камінь

maniava4

Блаженний камінь – найбільш загадковий витвір природи у Маняві. Він розміщений на відстані 850 м від монастиря. За легендою, спочатку це була печера, де поселилися два ченці із Києво-Печерської Лаври, які прибули в Карпати проповідувати віру Христову. Вони мали знайти місце, де вода б була важча від принесеної ними із лаврської криниці. І став ним Скитець, який зливався з Манявкою.

Сьогодні ж із цього джерела витікає цілюща вода, що може вилікувати від усіх хвороб. Проте, щоб набрати хоча б один літр води, потрібно цілий день чекати, оскільки вода тече дуже повільно. Відомо багато історій, згідно з якими люди виліковувались, спробувавши цю цілющу воду. Із кожним роком камінь все більше просідає в землю. Якщо подивитися фотографії, зроблені п’ять-десять років тому, то можна побачити чітко окреслену печеру, проте зараз там тільки невеликий отвір.

Манявський водоспад

maniava5

Ще одним неймовірно красивим витвором природи є Манявський водоспад. Він відноситься до гідрологічних пам’яток природи та є найбільшим в Західній Україні (20 м). Тут є ще й малі водоспади, біля яких зазвичай влітку купаються.

Дорога до водоспаду недалека: сім кілометрів від центру села, проте із невеличкими перепонами. До нього можна дійти двома шляхами. Перший іде руслом річки Манявка, а другий по південно-західній окраїні села. Якщо ж ви вирішили їхати автомобілем, то доведеться залишити його на кінцевій стоянці, тому що дорога до водоспаду така, що не кожна машина зможе проїхати. У такому випадку ви можете потрапити туди вантажівкою, якими зазвичай користуються місцеві жителі при перевезенні туристів.

Досить популярний сьогодні кемпінг – ви можете залишитись на природі декілька днів. Неподалік водоспаду є щось на зразок альтанок, де можна відпочити. Великою проблемою для даної території, є поведінка туристів, які не прибирають за собою, а в гіршому випадку залишають багаття, яке часто спричиняє лісові пожежі.

 Музей ведмедя

Єдиний в Україні «Музей бурого ведмедя» було відкрито в Маняві в 2006 році на вулиці Незалежності, 26. Його засновував Скиданюк Микола, аби нагадати людям про цих тварин, оскільки у Богородчанському та Солотвинському лісництві їх залишилось чотири. У музеї представлено різні експонати, зокрема чучело, література про ведмедів Карпатського регіону, картини та фотографії. Місцеві жителі також брали участь у відкритті музею, вони шукали інформацію, малювали картини, та ще й, так би мовити, «йшли по сліду ведмедя». За основу брали «Музей ведмедя», які розміщений в Польщі.

 Завітайте до Маняви…

У Маняві ви також зможете відвідати «Музей мешканців Карпатського лісу», який розташований біля Скиту. У ньому є унікальний експонат зубра, хоча їх залишилися вже одиниці.

Тут росте Модрина Польська, цей вид занесений до Червоної книги України. Модринове насадження зростає при в’їзді в село. Таких в Україні всього три. Часто туристи зупиняються тут із кемпінговими палатками, та й просто, щоб подихати неймовірно чистим повітря, в якому відчувається запах модрини.

У лісі можна поласувати запашною ожиною та соковитою чорницею, оскільки цих ягід тут дуже багато. Від усіляких хвороб туристи збирають зілля-татарник, пернач, звіробій, ромашку, липу. Місцеві жителі продають трави для заварювання запашного чаю.

Прикро те, що це українське село відвідують більше іноземці, ніж українці. Але все ж таки туристи є – кожного року біля трьох-пяти тисяч осіб. Тому задумайтесь над тим, чи не з’їздити й вам до цього мальовничого храму природи та історично-культурних пам’яток.

Яна Винник