Актуальні проблеми логопедії: дефекти мови у дітей

«Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності». (Іван Огієнко «Українська культура», 1918)


Дефекти мови у дітей і як їм запобігти

Ще з раннього дитинства в людині закладаються майже всі особисті якості: характер, темперамент, звички, смаки. Важливу роль у становленні особистості відіграє і її мова. Мова — це складна функція. А навчитися правильно розмовляти — нелегка праця. Оточення є, мабуть, найважливішим аспектом для розвитку малюка. Адже її батьки, родичі, перші вихователі — це ті, хто перш за все сприяє як загальному розвитку малечі, так і мовленнєвому прогресу.

Ще в пелюшках немовля намагається повторити звуки, які сприймає на слух. Звісно, у нього виходить лише «е», «ае» та «агу». Всім, зазвичай, це здається дуже милим, тому, звертаючись до малюка, дорослі також повторюють «агу» або просто «сюсюкаються». Та чи є це правильним? Адже ще у ранньому віці дитина слухає, запам’ятовує, намагається відтворити бодай щось схоже на батьківські слова. І коли з їх вуст малюк чує своє ж «агу», то психологічно сприймає це, як досягнення поставленої мети. Таким чином, дитина може трохи не почати говорити вчасно.

Наслідки батьківського або, частіше, бабусиного «сюсюкання» ще більш невтішні. Малюк, намагаючись відтворити почуті слова, звертає також увагу на міміку й артикуляцію. Дивлячись на «губи трубочкою» під час бабусиного «уті-путі», повторює цей жест і надалі у своєму мовленні. «Сюсюкання» у дітей є досить розповсюдженою проблемою, і після п’яти років її не так легко позбутися. Як зазначає логопед Марія Голубєва, причиною мовної патології у дітей може стати і звичайна двомовність у сім’ї, коли дитина переймає і відтворює звуки з різних мов.

Щоб дитина розмовляла і розвивалася відповідно до віку, батькам потрібно приділяти їй досить велику кількість уваги. З перших років життя з малюком потрібно багато спілкуватися, пояснювати все, що його цікавить, розповідати про все, що відбувається довкола, розвивати дихання за допомогою спеціальних вправ, читати разом з ним книги, а починаючи з трьох років прислухатися до вимовляння ним звуків. Загалом, логопеди поділяють дитяче мовлення до трьох років і після. Перший етап (до трьох) визначається як загальне мовлення, коли дитина вже повинна зв’язно розмовляти (говорити цілі фрази, тексти, розповідати віршики). У період після трьох років увага звертається більш на звукові норми мовлення, і батьки повинні прислухатися до вимови звуків малюка.

Якщо виявляються певні недоліки мови, то потрібно звернутися за консультацією до логопеда. І саме дошкільний вік є найбільш сприятливим для корекції мовних вад дітей. Якщо вчасно не виправити мовні дефекти, то у підлітковому віці дитина може страждати від глузування однолітків, замикатися в собі, відчувати себе гіршою за інших. Такий шлях, як відомо, часто призводить до стресу, заниженої самооцінки, самотності, підліткових депресій та в подальшому тяжких психологічних проблем у дорослому житті. Правильна мова є однією з найважливіших передумов подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації .

Допоможе логопед

Марія Голубєва, логопед одного з київських дошкільних закладів, розповіла, що мета їхньої професії — вчасно виявити і виправити мовні вади та дефекти. У їхньому садочку працює два логопеди. Раз на рік вони тестують усі середні групи у садочках окремого району Києва. Як зазначає логопед-вихователь, під час обстеження виявляється значна кількість дітей з недоліками мови. За особистим досвідом Марії, це приблизно 40-50% дошкільнят. Та все ж, батьки не часто звертаються за допомогою до спеціаліста.

Деяких дітей самі логопеди після тестування направляють на спеціальну комісію ПМПК (психолого-медико-педагогічну консультацію). Там уже більш детально оглядають проблеми мовлення у дитини та вирішують, відправити малюка до спеціальної логопедичної групи у садку чи до логопункту у дитячій клініці. Рішення комісії залежить від тяжкості мовної патології у дитини. Наприклад, до логопедичної групи малят відправляють на 1-3 роки, де спеціалісти щодня займаються мовленнєвими вправами з дітьми. Також батьки повинні брати чималу участь у корекції мовлення дитини. Тому на вихідні логопеди надають спеціальні домашні завдання, які мама чи тато повинні відпрацьовувати разом зі своїм малям для кращого результату. В основному це вправи на розвиток дихання, риторики, артикуляційна гімнастика, поповнення словника та розвиток зв`язного мовлення. До логопедичної групи потрапляють діти з більшими дефектами мови, які не вимовляють чималу кількість звуків. Тому на виправлення їхньої вимови дається, як мінімум, рік. У логопункти відправляють малюків на період від двох тижнів і до чотирьох місяців. Це залежить від кількості звуків, які не вимовляє дитина. Якщо порівнювати кількість занять з логопедичними групами, то тут займаються з дітьми не так часто, всього 2-3 рази на тиждень.

Часто батьки припускаються однієї поширеної помилки. Сподіваючись, що через час їхня дитина просто «виговориться», принципово не звертаються до спеціаліста. Логопед Марія Голубєва наголошує на тому, що якщо до чотирьох із половиною років малюк не вимовляє певну кількість звуків, то така дитина не зможе «виговоритися».

У садочку, де працює Марія, є дві логопедичні групи до 15 чоловік у кожній. За власним спостереженням логопеда, кожен рік відсоток дітей з мовленнєвими порушеннями значно збільшується. Тому з`являється проблема нестачі логопедичних груп. Держава, на жаль, не в змозі профінансувати створення нових. І батьки, які не мають фінансової змоги особисто звернутися до логопеда, займають черги на місце у логопедичній групі та можуть лише намагатися якимось способом навчити свою дитину розмовляти, поки чекають кілька місяців.

Яка допомога передбачена дітям із тяжкими порушеннями мовлення в Україні

В Україні з кожним роком спостерігається суттєве збільшення кількості дітей, що мають тяжкі порушення психофізичного, зокрема мовленнєвого розвитку. Проблема формування комунікативних навичок в осіб із тяжкими порушеннями розвитку є одним із головних аспектів у процесі соціальної адаптації в навколишньому світі. Вона вивчається вченими з різних позицій, але особливої уваги дослідники приділяють категорії «безмовленнєвих дітей». Це умовне поняття, під яким розуміють категорію дітей із тяжким недорозвитком мовлення, які клінічно є неоднорідною групою і характеризуються відсутністю повноцінного активного мовлення.

Однак ці діти, як і всі інші, мають природну потребу в спілкуванні з оточенням, оскільки комунікація — невід’ємна частина повсякденного життя, і без неї дитина стає ізольованою. Проблема комунікації за відсутності чи грубого порушення саме мовленнєвої функції часто стає перешкодою для вираження повсякденних потреб, бажань та почуттів звичайним способом, спричиняє труднощі в навчанні, ускладнює оцінку інтелектуальних можливостей.

За двадцять років незалежності України було розроблено, видано і затверджено лише декілька правових документів щодо організації і змісту логопедичної допомоги, а саме: «Положення про логопедичні пункти системи освіти» (МОН України, 1993); «Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні на найближчі роки і перспективу», (1996); «Концепція загально-мовленнєвої підготовки дітей до навчання в школі», розроблена Є.Ф. Соботович; «Концепція корекційно-превентивного навчання дітей з особливими потребами: сутність, концептуальні підходи, значення, розроблена В.В. Тарасун; «Концепція становлення і розвитку особистості дитини переддошкільного віку з обмеженими можливостями здоров’я» В.В.Тарасун. Серед нормативних документів можна назвати такі: Закон України «Про дошкільну освіту»; «Конвенція про права дитини», якою передбачені права дітей незалежно від їх особливостей.

Існуючі спеціальні методики логопедичної роботи з дітьми з тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ) спрямовані на корекцію психічного розвитку дитини, формування всіх сторін мовлення (фонетико-фонематичної, лексичної і граматичної), розвиток зв’язного мовлення та навчання дітей грамоти.

У багатьох країнах одним із головних аспектів є формування комунікативних навичок в осіб із тяжкими порушеннями розвитку у процесі соціальної адаптації в навколишньому світі. З огляду на це у корекційній роботі ефективним є використання системи альтернативної та додаткової комунікації (Augmentative and Alternative Communication, AAC). З її допомогою здійснюється соціалізація осіб, що характеризуються відсутністю повноцінного активного мовлення доступними для них невербальними засобами комунікації. Світова ААС використовує усі можливості, які б допомогли безмовленнєвій людині найбільш ефективно спілкуватися та виражати свої почуття та думки. В Україні ж, у рамках державної корекційної освіти, альтернативні засоби для розвитку комунікативних умінь у дітей із тяжкими порушеннями психофізичного та мовленнєвого розвитку не впроваджують.

Проте вже створені й успішно працюють громадські організації для надання корекційної та соціальної допомоги дітям із тяжкими комбінованими порушеннями психофізичного розвитку. Серед них навчально-реабілітаційний центр «Джерело», що впроваджує кваліфіковані програми з навчання, реабілітації та соціалізації неповносправних; суспільна організація «Сонячне коло», яка здійснює супровід та навчально- корекційну підтримку аутичних дітей; центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Родина» та інші.

Вікторія Москаленко