10.07.2012 - Культура

Барабанний портал до країни Сонця, що сходить

Вам дуже хочеться до Японії, але немає грошей на дорогий квиток? Тоді неодмінно познайомтеся з творчістю японських барабанщиків Yamato, які нещодавно завітали до Києва зі своїм шоу. Це втілення всього японського, про що ми знаємо й не знаємо. Кожен їхній удар по барабанах – це один крок назустріч Японії. Отже, п’ять ударів – п’ять кроків на Схід.


Початок шляху

…Yamato – це колектив японських барабанщиків, який вже протягом двадцяти років зачаровує світ. Складається він із сімох чоловіків та трьох жінок. У своїй концертній діяльності музиканти використовують барабани, вік яких понад чотириста років…

Загальні відомості, які потрібно знати про Японію, виглядають так: площа країни близько 380 тисяч квадратних кілометрів, дев’яносто дев’ять відсотків населення – японці. Середня тривалість життя дітей самураїв більше, ніж у всього іншого населення планети – 76 років. Та це все загальне. Важливіше те, що Японія – це одна з країн із найбільш вираженим характером та ментальністю. ЇЇ мешканці дуже відрізняються від європейців, і тим паче – американців. Та від цього Японія не перестає бути цікавою. Навіть навпаки.

Крок перший: японський характер

… Концерт розпочався із запізненням лише на десять хвилин. Для заходу такого рівня це навіть вчасно. До того ж запізнення відбулося не через музикантів, а через глядачів, які неквапно наповнювали зал. Коли ж барабанщики розпочали своє шоу, усі переконались у чіткій організованості та відчули шалену енергетику. Yamato віддавалися концерту повністю, змушуючи зал плакати й сміятися разом з ними…

Організованість, працелюбність і дотримання порядку – ось які якості є характерними для японців. Що б вони не робили, намагаються виконати якнайкраще. Відомий письменник та вчений-японіст Борис Акунін пише про них так: «В Японии человек может работать кондуктором в электричке или пекарем, но при этом относиться к своему делу с почтением и полной отдачей. Искать в нем смысл жизни. И действительно, не столь важно, чем ты занимаешься. Важно двигаться к совершенству».

Іноді організованість японців досягає дивних для нас масштабів. Наприклад, щороку першого вересня з підніжжя гори Фудзі йде весь обслуговуючий персонал, тому що «так потрібно». І до наступного літа ви на гору не потрапите. Хоча «наші люди» все одно лізуть на гору, бо загороджень ніхто не ставить. Або наприкінці літа на японських пляжах починають лунати оголошення про те, що сезон добігає кінця. На одному з інтернет-форумів українець поділився випадком зі свого життя на цю тему: «Вирішив я поплавати в річці. Це було десь на початку жовтня, температура води – близько вісімнадцяти градусів. Коли вийшов на берег, то побачив, що мене приїхала рятувати «швидка» та поліція. Вони вирішили, що я хочу втопитися. Коли ж роз’яснив, що просто хотів поплавати, поліцейський покрутив пальцем біля скроні, і пробурмотів щось про «ненормальних гайдзинів» («гайдзин» – «іноземець» по-японському

В японських офісах кондиціонери та опалення вмикаються в чітко встановлений час. І неважливо, що погода на вулиці зовсім не відповідає температурі в приміщенні. Школярі змінюють уніформу саме тоді, коли це прописано в статуті школи. Часто на вулицях японських міст можна зустріти школярок, які дрижать від холоду в спідничках та блузках із короткими рукавами.

Японці притримуються таких життєвих правил: «мирись із ситуацією, якою б вона не була», «знаходь можливість дотримуватись встановлених правил», «обмежуй себе в розвагах», «причиною своїх нещасть вважай лише себе». Такі принципи сформували в японців певний фаталізм, який більш запальним слов’янам здається чимось дивним та неприродним.

Олена Кодрук (українка, яка проживає в Японії вже вісім років) розповідає, що дуже довго звикала до японського менталітету: «Японці завжди дуже зібрані, вони не дозволяють собі «рюмсати» та жаліти себе. Під час землетрусів ви не побачите паніки. Вони взагалі дуже спокійно до всього ставляться. Хоча іноді, якщо чесно, навіть злить, коли чоловік не реагує на мої зауваження».

Крок другий: традиції

…Виступ барабанщиків є традиційно японським. Навіть не знаючи, хто це виступає, одразу розумієш – це японці… Під час виступу вони намагаються не стояти близько одне до одного, ведуть себе чемно та кланяються глядачам не дуже низько, показуючи, що поважають нас «дозовано»…

Вірність традиціям – це те, що відрізняє мешканців Сходу від європейців. Навіть якісь модні світові тенденції вони примудряються переробити на свій лад. Японія чудово та гармонійно поєднує високий розвиток технологій і бізнесу з традиційними цінностями. У них дуже розвинене почуття прекрасного, у дітях із малечку виховують естетичне сприйняття світу. Навіть у найбіднішої родини вдома, на стіні в спеціальній ніші, обов’язково є квіти та картини. Японці відзначають декілька днів квітів на рік, а Новий Рік святкують цілий тиждень.

В японців дуже посилене переконання: «ми маємо бути, як усі». Якщо дитина йде проти волі батьків, то це сприймається як дуже неправильний вчинок.

Японці дуже терпеливі, звикли доводити будь-яку справу до кінця. Вони завжди віддають борги, для них як справжніх самураїв це справа честі. Цим рисам варто повчитися.

Мешканці країни Сонця, що сходить, люблять недомовки, загадки та таємниці. В їхній літературі та мистецтві багато символів та образів. Це чарує й привертає до себе увагу. Але, щоб зрозуміти деякі символи, мабуть, варто бути японцем.

Крок третій:архітектурі архітектура

…Оформлення сцени чітко виважене, нічого зайвого. Усе функціонально та красиво. Yamato пересувають барабани по сцені, а декорації легко збираються…

Традиційно японські споруди будувалися з дерева. У них були масивні стелі та слабкі стіни. Робилося так тому, що в Японії м’який клімат і часто ідуть дощі, а також відбувається велика кількість землетрусів. В архітектурі ясно відображається стремління японців до гармонії з собою та навколишнім світом. Якщо ви колись завітаєте до Японії, не полінуйтеся навідати старовинні храмові комплекси, які розкидано по всій країні

Для того, щоб зберегти японські пам’ятки мистецтва та архітектури, підприємці відкривають в цих спорудах громадські бібліотеки.

Крок четвертий: кухня

…Під час перерви глядачі кинулися до буфету. На жаль, японські гості не привезли нам справжніх суші та тунця, а їсти замінники українцям вже набридло…

До їжі, як і до всього іншого, у японців ставлення, як до явища, в якому все має бути красиво й гармонійно. Самураї надають перевагу натуральній, мінімально опрацьованій їжі, якій яка залишається якнайкориснішою. Дуже популярні морепродукти, страви з риби й рису.

Японці їдять невеликими порціями, за допомогою паличок, якими ми намагаємося навчитися користуватися. Для багатьох туристів справжня японська їжа стає одним із головних вражень від поїздки. Адже навіть «суші» правильно називати «сусі». Найкращі ресторани закупляють усю рибу для суші на найбільшому у світі рибному ринку під назвою Цукідзі. Він постраждав від землетрусу минулого року, проте зараз швидко «приходить до тями».

Крок п’ятий: музика

…Барабанщиків із Yamato не хотіли відпускати зі сцени протягом п’ятнадцяти хвилин, а проводжали шаленими оплесками, бо того дня в Києві для поціновувачів барабанів відбулося справжнє свято музики…

Японська музика примудряється поєднувати в собі й традиційні мотиви, які притаманні лише цій країні, і переймати західні віяння. Вирізняється музика цієї країни не лише своєю самобутністю, а й незвичними музичними інструментами – це суйкінкуцу та співочі чаші.

Суйкінкуцу складається з перегорнутого, заритого в землю глечика, яким розташована калюжа води. Краплі води поступово потрапляють до посудини через спеціальні дірочки на денці й створюють приємні звуки, які формують прості мелодії, схожі на дзвіні.

Співоча чаша – це стаціонарний дзвін, який використовували для своїх обрядів монахи. Зараз ними послуговуються для медитацій та розслаблення.

Традиційний японській спів ґрунтується на інтервалах людського дихання, а не математичному розрахунку, як це робиться в інших країнах.

Протягом кількох останніх років популярності набуває рух так званих «музикантів-андрогінів» – це хлопці, які виглядають як особа без статі.

Звісно, для того, щоб описати Японію, п’яти кроків недостатньо. Це країна з дійсно великою історією та традиціями. Охопити все в одному матеріалі майже неможливо, але, будемо сподіватись, що відстань між двома культурами можна подолати так само легко, як вдарити по барабану…

Олександра Політова