28.09.2012 - Хобі

Бісеринка – не новинка

Сьогодні бісер став неабияким популярним. Ним прикрашають одяг, взуття, домівку, роблять біжутерію… Із чого ж починався шлях кольорових намистинок, та яке місце займає бісер нині?


Мало кому відомо, відколи до нас прийшов бісер. Ні, не в останньому сторіччі. Йому, насправді, уже понад 40 тисяч років. Назва походить від арабського слова «бурса», що в перекладі означає «штучні перли».

Спочатку бісером називали камінчики, ракушки, кістки та зуби тварин. До речі, перші вироби з нього почали носити не жінки, а саме чоловіки. Вони взагалі вигадали багато видів рукоділля, які тепер вважаються жіночими.

В одній із ранніх форм релігійних вірувань – фетишизмі – існувала віра в надприродні властивості прикрас. Прикрашаючи шию намистами з різноманітних природних елементів, вважали, що сила передасться людям. Такі прикраси слугували оберегами, амулетами, талісманами. До вибору ставились серйозно, з особливою відповідальністю.

Бісер прямує по планеті

Історія справжньої бісеринки почалася з появою скла. Першими почали виготовляти скляні прикраси єгиптяни. Вони прикрашали одяг, нанизували браслети, плели намиста. Навіть фараони носили прикраси в поєднанні золота й бісеру. Саме єгиптяни навчились надавати кожній бісеринці потрібного кольору.

Бісер у давні часи дуже цінувався. Так, у Китаї його можна було обміняти на чай та шовк, а в Африці – на золото, рибу, слонячу кістку.

Із року в рік бісер розповсюджувався по світу та набирав нових кольорів, форм, удосконалювалось його виробництво. Римляни навчились очищувати скло від домішок. Мусульмани – надавати бісеринам різної форми.

Із ХVIII століття й по нині лідерство з виготовлення бісеру утримують чехи. Вони навчились гранувати його, покривати різноманітними емалями, що дало можливість виготовляти велику гамму кольорів та розмірів.

На нашу батьківщину вперше кольорові намистинки потрапили у ХІ столітті, тоді ж з’явились і перші майстерні. Найчастіше вироби з бісеру виготовлялися у монастирях. У цих духовно чистих місцях ним прикрашали не лише ікони, а й їхні обрамлення (оклади).

Із цього невеличкого екскурсу в історію ми бачимо тернисту дорогу бісеру до його досконалості. Багато всього майстри виробляють із бісеру й сьогодні. До речі, їхні роботи мають велику цінність не лише фінансову, а й духовну: у них вкладають душу і тепло.

Бісер і сьогодення

Спостерігаючи за світськими леді та показами мод, ми вкотре можемо переконатися в тому, що бісер неабияк цінується. Модельєри представляють велику кількість вечірніх та повсякденних суконь, вишитих бісером. Із нього можна зробити не лише вбрання, прикраси, а й картину, елементи домашнього інтер’єру або якісь гарненькі дрібнички.

Сьогодні у придбанні бісеру немає жодної перешкоди. Це можна зробити в будь-якому місці з продажу фурнітури. Перед нами розкривається неабияке різноманіття кольорів, форм та розмірів. Прозорі, блискучі, матові, двоколірні, пастельні та яскраві кольори. Тож, зайшовши до крамниці, кожен охочий може вибрати потрібне. До того ж, покупцю представлений різний спектр цін, які, звичайно, залежать від якості товару. Що вища ціна, то краща якість. Саме від неї часто залежить наскільки вдалим вийде результат кропіткої праці.

Бісероплетіння цікаве не лише дорослим людям, а й дітям. Навчання навіть корисне для дітей шкільного віку. Робота з бісером розвиває дрібну моторику рук, що позитивно впливає на психомоторні функції дитини, виховує художній смак, розвиває уяву й сприяє естетичному самовираженню особистості.

Гурток бісероплетіння

Техніка виконання робіт доступна кожному охочому оволодіти цим видом мистецтва. Варто лише сісти й розпочати роботу, як невдовзі око милуватиме ваш власний витвір. Посеред багатьох технік кожен знайде ту єдину, до якої буде звертатись неодноразово. Але не бійтеся експериментувати. Що більше технік опануєте, то унікальнішим буде виріб.

У Оболонському районі міста Києва є центр науково-технічної творчості «Сфера», його методист – Ніна Євтушенко. Посеред багатьох гуртків знайшлося місце і гуртку бісероплетіння. Окрім своєї методичної роботи Ніна Іванівна із задоволенням навчає дітей, що і як можна зробити маючи бісер та допоміжні матеріали.

– Що підштовхнуло власне Вас до виготовлення робіт з бісеру?

– Раніше я вела гурток «Сувенір». Там ми й вишивали, і гачком плели, і робили макраме та інші вироби. Тоді бісер став популярним, я вирішила спробувати й собі. У мене вже було трішки бісеру й в програмі були заплановані такі заняття. Дівчаткам сподобалися. Тож почала вести й бісероплетіння. Сама потроху вчилася та паралельно навчала дівчат. Ось таким чином я почала плести та вишивати бісером.

Ніно Іванівно, з якого віку у вас навчаються діти? Є якісь обмеження?

– Наш гурток відвідують діти шкільного віку. Є дві групи: молодша та старша. Намагаємось, щоб була невелика різниця у віці, але не завжди вдається. Часто батьки приводять першачків, переважно дівчаток. Хлопцям не цікаво плести щось із бісеру. Раніше ходили до нас по 2-3 роки, а то й більше. А декілька останніх років довго не витримують відвідувати заняття. Прийшли, щось навчились і зразу ж ідуть.

– З яким бісером працюють ваші учні?

– Який батьки куплять, такий і буде. Бісер сьогодні дороге задоволення. Я не вимагаю купувати дорогий чеський, адже не кожен може придбати хороший та добротний матеріал. Молодшій групі раджу купувати крупний. Мамам одразу показую уже готові роботи саме з такого бісеру. Для дітей він кращий: не так будуть псувати зір. Старші плетуть із дрібного бісеру, знову ж таки, який хто придбає.

Дівчата потім мають самі підбирати бісеринки. Завжди кажу, що якщо вони почали плести крупним бісером, то й до кінця роботи потрібно підбирати, щоб він був однаковим. У іншому випадку вся схема може зіпсуватися й не вийде бажаного результату. У доступному нам дешевому бісері одна бісерина не схожа на іншу: та мала, та велика чи ще якась. Звичайно, що чеський бісер кращої якості – він рівніший, намистинки не так відрізняються між собою. Тож і робота з нього буде більш охайною та красивішою.

– Яка різниця у підборі бісеру в залежності від виду роботи?

– Скрізь важлива якість бісеру. Якщо робота запланована на дроті, то потрібно, щоб бісерина мала великий отвір, щоб у техніці паралельного плетіння дріт міг двічі вільно проходити. Вишивати краще дрібним бісером – картина виходить охайнішою. Волосінь є різної товщини. Якщо першою купили її, то бісер потрібно підбирати відповідний.

– У вас відбуваються виставки робіт з бісеру?

– Так, звичайно, відбуваються. На виставках представляються роботи не лише наших учнів, а й з інших шкіл. Цього року подаємо найкращі роботи й старшої групи, і молодшої. Учні роблять не тільки браслетки та тваринок, а й цілі композиції квітів, намиста, ілюстрації до казок.

– Які якості повинна мати дитина, щоб зробити витвір мистецтва?

– Ну, перш за все терпіння, посидючість, звичайно, і естетичний смак. А головне – бажання це зробити.

Сама дитина не завжди знає чим можна зайнятись, що зробити. Багато залежить від батьків. Якщо мама зацікавлена, можливо, колись вона навчалась в такому гуртку, то приводить дитину. І такі малюки набагато краще навчаються, у них більше старанності. Якщо ж дітлахів привели зі школи цілим класом і змушують щось робити, то вона й робить щось, то без особливого задоволення. Тож головне, щоб батьки прививали дитині любов до різних видів мистецтва.

Післямова

Із розмови з методистом-вчителем та й з власних спостережень, ми бачимо, що бісероплетіння стало жіночим захопленням. Чоловікам, мабуть, подобаються прикраси з бісеру, але виключно на своїх обраницях.

У кожної майстрині своя особливість. Одна полюбляє вишивати, інша плести на волосінні чи дроті. Кожний із цих видів робіт унікальний і потребує певних умінь та уваги.

Намисто, браслет, картина, дерево чи квітка – усе просякнуте теплом та любов’ю майстра , що передається усім. Окрім того, ці роботи – вічні. Якщо охайно з ними поводитись, то вони не зламаються, не втратять колір. А головне, ви зможете показати їх своїм нащадкам та прищепити їм любов до цього мистецтва.

Оксана Романенко