01.11.2014 - Культура

Буккроссинг: прочитай і відпусти

Любиш читати, а твій студентський бюджет не розрахований на купівлю літературних цікавинок? Приєднуйся до буккроссингу – міжнародного руху за звільнення книг. Девіз його учасників – «Прочитай і відпусти». Для них книга – це не сувенір, який припадає пилом у шафі після прочитання, а форма передачі знань іншим.


Народження ідеї

Автор ідеї буккроссингу – американський спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер. Відібравши близько 20 книг з своєї власної бібліотеки, чоловік у 2001 році залишив їх в своєму готелі з проханням зареєструватися на сайті та повідомляти про подальшу долю «паперових друзів». Книги швидко знайшли нових власників, але більшість людей, які стали володарями Ронових дітищ, проігнорували надписи долучатися до обміну.

Однак уже через півроку у Хорнбекера з’явилися однодумці. Сайт буккроссингу налічував близько 300 активних користувачів, які «відпускали» книги та популяризували ідею серед інших. Дружина Рона зробила ескіз емблеми руху – книга з руками й ногами в русі на жовтому фоні, яка символізує поширення книг світом. Цим символом учасники буккроссингу послуговуються й донині.

А вже через 2 роки ідея поширилася не лише по всій Америці, а й перелетіла через океан в Європу.

Європейські пригоди «мандруючих» книг

Спочатку ідея впала на італійський ґрунт. Одна з слухачок щоденної радіопередачі «Fahrenheit» державного каналу розповіла про буккроссинг журналістам, які одразу підхопили американський рух. На найближчому Фестивалі літератури урочисто «відпустили» перші книги. Згодом до втілення ідеї долучилася і влада, подарувавши учасниками руху близько 4000 книг, які одразу ж розійшлися по рукам. Кожну книгу «оснащували» інструкцією, яка розповідала про основні правила буккроссингу. До поширення долучилася і вищезгадана радіопередача, яка повідомляла про «вільні» книги.

Наступною країною, в яку прийшли ідеї «мандруючих» книг стала Франція. Посприяв цьому директор флорентійського книжкового магазину Дженнаро Капуано, завдяки якому буккроссингом зацікавилася місцева влада. Саме її коштами у 2003 році в Салоні книг у Парижі серед учасників руху поширили близько 2000 книг.

Після Італії та Франції ідею підхопила вся Європа. На офіційному сайті буккроссингу зареєструвалися понад 250 тисяч охочих долучитися до руху, які пустили в обіг понад 1 мільйон книг.

Традиційний буккроссинг. Правила «гри».

На перших етапах поширення руху поодинокі прихильники залишали прочитані книги у парках, потягах, кав’ярнях чи в інших громадських місцях, де її мав знайти наступний читач. Проте ризик, що книга загубиться, опиниться у недбайливих руках чи просто потрапить під дощ, був великий. Тому згодом за кордоном виникли буккросерські полиці, так звані «безпечні місця», де охочі могли брати або класти книги.

Схема буккроссингу – проста. Для того, щоб залишити книгу, потрібно зареєструватися на сайті буккросерів та написати про «відпуск» книги з наклеєним спеціальним номером на її форзаці. Людина, яка її візьме, повинна зробити запис на сайті про «спійману» книгу, щоб попередній читач міг прослідкувати за її маршрутом. На сторінках паперових «мандрівників» люди часто залишають свої рекомендації, контакти, щоб потім обмінятися враженнями або знайти друзів за читацькими смаками.

Віртуальний буккроссинг

Останнім часом все більшої популярності набирає віртуальний буккроссинг. Активісти руху об’єднуються у соціальних мережах. Саме там вони шукають майбутніх власників для своїх книг та «ловлять» вільні книги.

Адміністратор однієї з таких груп, а саме «НА. ЧИТАЙ. (Буккроссинг у Львові)», Роман Чихарівський розповідає про очевидні переваги віртуальної форми руху: «Йдучи обмінювати книгу, власник книг вже конкретно знає, що і на що мінятимуть. Нема проблеми із тим, що хтось краде книги. Люди можуть познайомитись, можуть поспілкуватися. Можна як запропонувати книгу, так і запитати, хто має якусь книгу, яку бажаєш знайти. Тобто це ще й така своєрідна пошукова система. Нема такого, що якісні книги міняють на якусь макулатуру тощо».

Отже, буккроссинг за останні роки значно віртуалізувався. Тепер кілька хвилин пошуків у соціальних мережах, і бажана книга – в ваших руках.

Українські реалії буккроссингу

До України ідея буккроссингу потрапила кілька років тому. Переважно молодь підхопила цікаве починання Рона Хорнбекера. Спочатку книги залишали в громадських місцях. Згодом від цієї ідеї довелося відмовитися через те, що більшість книжок безслідно зникала. Лише одиниці продовжували мандрівку.

Тоді, спираючись на європейський досвід, ідея трохи трансформувалася. Активісти буккроссингу взялися за створення книжкових полиць. Кафе, музеї, книжкові магазини, бібліотеки – до вибору місць підходили невибагливо.

Учасниця руху студентка Анна Васюник рік тому взялася організовувати одну з таких полиць в барі «Барабан» (Київ). Дівчина скаржиться: «Брати – бажаючих багато виявилось, але не приносити…»

Саме тому, мабуть, багато полиць припиняли своє існування. Одна із колишніх активних учасниць Галина Кулик розповідає: «Лише при мені 4 полиці припинили своє існування. А я вже кілька років не веду активної діяльності. Ті полиці, які я допомагала формувати, і ті книги, які відпускала – вже або не існують або невідомо у якому стані. А ті книги, які ще могла б відпустити – думаю краще їх в сільські бібліотеки віддати». Попри це Галина Кулик вважає, що буккроссинг спроможний стати популярним серед українців. Для цього, на думку колишньої активістки руху, потрібні лише активні учасники та місця, які прихистять буккроссерські полиці.

Київ. У пошуках діючих буккроссерських полиць. Наші часи

У Києві вже заснували понад 27 буккроссерських полиць. Таку інформацію можна прочитати на офіційному сайті буккроссингу. Серед них – бар «Барабан», книгарня «Є», кав’ярня «Баобаб», музей «Експерментаріум», клуб «Купідон» та інші. Перевірити їхній стан вирушили і ми.

На запитання «Де тут буккроссерська полиця?» продавець-консультант книгарні «Є» ввічливо проводить нас в кінець залу до невеличкого стелажу з чотирма десятками книг. Хлопець тим часом вводить в курс справи. Щоб взяти якусь книгу, треба щось залишити натомість. До кожної книги прикріплений папірець, на який записують дані про нового власника книги. Чи часто навідуються до полиці консультант сказати не може: «Усе залежить від конкретної людини. Є люди, які книги навіть десятками приносять, щоб позбутися непотрібної літератури і натомість нічого не беруть».

Переглянувши наявні книги, ми в цьому переконуємося. «Строительная механика», «Правовая робота в народном хозяйстве», «Історія кафедри міжнародних відносин», «Криничка» все ще чекали на свого читача.

У Музеї Павла Тичини не обмежилися кількома полицями, а під потреби буккроссингу виділили цілу кімнату. Вибирати тут є з чого. Під пильним оком екскурсовода музею розглядаю асортимент 5 шаф. Дівчина тим часом розповідає: «У нас є спеціальна сторінка на Фейсбуці, де ми ведемо облік всіх книг, що потрапляють до нас на полиці. Ви можете відслідковувати нові надходження та писати нам, щоб ми її відкладали». Принцип той же, що на інших подібних полицях: приносиш книгу – і можеш вибирати якусь з наявних. Повертати чи не повертати – справа кожного. Надалі це ніяк не відслідковується. Читач сам має бути зацікавлений в подальшому обміні книги.

Третє місце обираємо невипадково. Інтернет рясніє знімками піаніно бару «Барабан», яке облаштували під полицю для буккросерів. Про рух тут нагадують з порогу. На вікні закладу – наліпка з емблемою руху та надписом «Втекла в Барабан».

Кілька журналів, 1 книга і каска – ось і весь набір, що ми побачили на полиці-піаніно. Не допомагає нам з пошуком книг і офіціант, який безпорадно знизує плечима на моє запитання про місце знаходження буккроссерської полиці. Після кількахвилинного нерозуміння на допомогу приходить інший офіціант: «Ааа. Книги? Вони тут скрізь…». Оглядаємося. Книги тулилися там, де могли знайти місце, – на столиках, на полицях в середині залу, на баяні. Запитувати про щось далі було марно. І ми під здивованими поглядами офіціантів покинули заклад.

Книжкові полиці для буккроссерів на зупинках. Незабаром на вулицях Львова

На одній із зупинок у Львові встановлять буккроссерську полицю. Перша книжкова шафа з’явиться вже до кінця травня.

Проект стартує під гаслом: «Дай книзі волю, най інші теж мають змогу читати».

Його ініціаторами стала група студентів, учасники спільноти «Літературні Манелі». Зараз активісти збирають книги для реалізації ідеї.

Одна з організаторок Анжеліка Піклз розповідає: «Уже зібрано 100 книг, місця збору розташовані в «Medea» та «Communa».
Книги збираємо завдяки добровольцям, які приносять їх із своїх персональних бібліотек».

Поряд з цим триває обговорення, яку шафу замовити та на якій зупинці встановити. До цього можуть долучитися всі охочі.
Справа затратна, – зізнається дівчина. Кошти на першу шафу надійшли від спонсорів. Про те, чи на цьому зупиняться чи продовжуватимуть працювати над проектом далі, Анжеліка прогнозувати не береться: «А далі подивимося чи ще встановлюватимемо, бажання є, але головне аби прижилося. Даний проект є експериментом, оскільки в жодному місті України немає подібного. В Європі буккроссинг на зупинках добре прижився, а Львів є європейським містом, тому думаю все вдасться».

Віртуальний буккроссинг в Україні

Віртуалізація руху не оминула і Україну. У соціальних мережах не бракує спільнот, які об’єднують вітчизняних буккросерів. До них входять, як нечисленні об’єднання прихильників руху певної місцевості («Вільна книжка (Буккроссинг в Тернополі)», «ПО_ЛІТ (Буккроссинг. Київ)»), так і всеукраїнські об’єднання з великою кількістю учасників (Буккроссинг – Украина).

Адміністратор групи «НА. ЧИТАЙ. (Буккроссинг у Львові)» заснував її кілька місяців тому. За цей час кількість учасників перевищила 1000. Хлопець розповідає, що поки обмежаться львівською аудиторією: «За нас почали робити це наші користувачі. Мені часом надсилають посилання на сторінки аналогічних буккроссингів у інших містах. Воно вже працює без нас. Ідея ж настільки проста і доступна усім, що гріх не скористатися».

Діана Мороз