07.09.2014 - Інтерв'ю

«Бути актором – дуже важке ремесло»

Двадцятирічна естонка Вашета Олександра Сергіївна відправилася в Лондон навчатися кінематографічному і театральному мистецтву. Студентка Кінгстонського університету розповіла нам про розвиток англійського кіно, поділилася враженнями про лондонську освіту, а також повідала, як це – бути справжнім актором.


- Олександро, чому серед усіх країн світу Ви вибрали саме Англію для вивчення кінематографічного мистецтва?
- Я хотіла жити і розвиватися в одній зі світових столиць. Лондон здався ідеальним варіантом, як географічно, так і фінансово. Тим більше, тут театру приділяється дуже багато уваги, а британське кіно останнім часом на зльоті. Тому я довго не роздумувала.
- Що Ви маєте на увазі, говорячи про «зліт» англійського кіно? Створюються нові шедеври, особлива увага влади до кінематографу або підвищення його популярності серед молоді?
- У влади завжди була особлива увага до кінематографу. Кіно – ідеальний спосіб пропаганди, навіть якщо ми говоримо про демократичні країни. Не дивно, що більшість проектів в Британії фінансується урядом і національною лотереєю. Молодь цікавиться кіно як способом самореалізації. Дуже багато молодих людей створюють власні компанії і роблять свої проекти. Більшою мірою це стосується короткометражок, які неймовірно популярні тут. Але є, звичайно, і незалежне кіно. Говорячи про нові шедеври, не можна не згадати про те, що британське кіно (особливо британські актори) останнім часом популярне у всьому світі. Приголомшливий успіх «Король говорить», «Хлопчика у смугастій піжамі» і «Шпигун, вийди геть» тільки підтверджує це. До всього іншого, світ в захваті від англійських серіалів типу «Доктора Хто», «Шерлока». Люди із захопленням чекають продовження.
- Як вважаєте, чи зможе англійське кіно коли-небудь витіснити американське зі світового ринку? Що для цього потрібно?
- Ні. Це ніколи не станеться. Не хочу бути фаталістом, але це так. Англійське кіно не для всіх. Так, воно стає популярнішим, тому що вміє зачіпати такі теми і викликати такі емоції, які зрозумілі всім людям. Англійські актори грають так, як не грає ніхто. Але Голлівуд – це особлива імперія. Я вивчала Голлівуд як предмет, тому знаю, про що говорю. США випускає кіно та автомобілі – це їх «фішка». У кінематограф в США вкладається стільки грошей, скільки нам і не снилося. І ці гроші повинні окупатися. Англійське кіно хоч і робить багато проектів спільно з американським, але все одно воно залишається більше продуктом європейського типу, коли індивідуальність важливіше касових збір і штампування.
- А як на рахунок англійських меценатів? Чи часто вони проявляють бажання спонсорувати різні фестивалі та конкурси?
- Найчастіше меценатами виступають якісь організації. Але якщо вже вони вирішили дати гроші, то дадуть їх обов’язково. Фестивалі короткометражок і незалежного кіно дуже залежать від меценатів. Тим більше, спонсоруючи таку значну подію, компанії-меценати забезпечують собі відмінну рекламу.
- А що з самореалізацією англійських акторів в їхній професії? Чи є попит на такий рід діяльності?
- Лондон – місто театрів. Та й взагалі це мистецтво тут дуже цінується. Є різні види театрів, і вони наче створюються зі здібностей акторів і особливостей часу. Так що англійським акторам, можна сказати, пощастило. У них багатий вибір для самореалізації, аби талант був.
- А чи важко пробитися на професійну сцену акторам-студентам? Або ж англійські театри вимагають диплом і досвід роботи?
- Студент повинен закінчити своє навчання. Взагалі не можна говорити про професійну сцену під час навчання, бо в тебе фактично не буде на це часу. Навчання – це твоє все. Це твоя самовіддача. Якщо ти хочеш, то можеш брати участь у різних проектах, що не вимагають багато часу, зніматися у фільмах інших студентів або ж репетирувати для університетських постановок, але твоє навчання завжди повинне бути на першому місці.
- Чи ефективно побудоване навчання майбутніх акторів у лондонському університеті? Чи є «непотрібні» предмети або такі, які варто було би ввести в навчальний план?
- Різниця в системах освіти (порівнюючи з радянською системою освіти. – Ред.) видна неозброєним оком. У нас не існує такого поняття як «непрофільні предмети». Всі предмети безпосередньо стосуються професії. Багато часу йде і на позакласну роботу. Одні тільки репетиції займають всі дні, особливо ближче до іспитів. Якщо говорити про заняття, то слід зауважити, що тобі ніхто не буде нічого розжовувати. У класі тобі розкажуть основи, подискутують, щоб оцінити, наскільки ти все зрозумів, щось виправлять… А далі – все, займайтеся самі, розвивайтеся самі. І якщо ти цього робити не будеш, то ти пропав.
- І насамкінець, що би Ви порадили людям, які хочуть стати акторами?
- Працювати. Цілком можливо, що проти вас буде весь світ, тому що до цих пір люди вважають професію актора чимось дурним і таким, що не варте нашої уваги. Але бути актором – дуже важке ремесло. Ти не належиш сам собі. У тебе є твій голос і твоє тіло, але ти зовсім інша людина. Небагато людей на це здатні. Ти повинен бути витривалим, тому що після репетицій іноді виникає бажання просто впасти на підлогу і померти від утоми. Не можна боятися аудиторії. Адже глядачі будуть тебе любити тільки тоді, коли ти будеш грати природно, відкрито і не соромлячись. Талант, витривалість, сміливість, харизма, вміння працювати в групі, здатність схоплювати на льоту, мобільність, дружелюбність, оптимізм – це головні супутники актора. І ще раз талант, талант, талант…

Ігор Мисловський