Чим ми дихаємо?

Якість повітря – одне із найболючіших питань, які сьогодні постають перед українцями. Рівень забрудненості атмосфери над Україною навіть викликав занепокоєння міжнародних екологічних організацій та медиків. І причини для цього є: лише у 2012 році від забруднення повітря в Україні загинуло 54 507 людей. Що вже говорити про ту кількість захворювань, яку викликає великий вміст небезпечних речовин в атмосфері?


Сьогодні ми вирішили розібратися, де в Україні найчистіше та найбрудніше повітря, що стає основним джерелом забруднення і як на законодавчому рівні можна врегулювати проблему. Адже головна цінність держави – це здоров’я суспільства. І в той час, коли більшість країн світу активно боряться із забрудненням атмосфери, Україна не може стояти осторонь і спостерігати за жахливими наслідками своєї бездіяльності.

Що і де вимірюють?

Гранично допустимий показник забруднення повітря становить 50 мікрограмів дрібних часточок на кубічний метр повітря. Саме таке повітря вважається чистим і безпечним для життєдіяльності. 51-100 мкг свідчать про помірне забруднення атмосфери, а 101 і більше – про небезпечне для груп ризику повітря. Насамперед до цієї групи відносяться діти, люди похилого віку та люди із захворюваннями дихальних шляхів.

У 2015 році Головне управління Держсанепідемслужби у місті Києві запустило на своєму сайті інтерактивну карту моніторингу атмосферного повітря. На мапу нанесли 25 точок контролю із зазначеними показниками забрудненості, і вже в перший день система зареєструвала відхилення від норми забрудненості повітря у 1,12-4 рази. Згодом подібну мапу створили і для Івано-Франківська, аби місцеві жителі могли відслідковувати вплив промислових підприємств та великих транспортних шляхів на стан атмосферного повітря. Однак на цьому проблема не зникає.

Загалом в Україні існує 160 стаціонарних постів спостереження за якістю повітря, у той час як в Європі їхня кількість перевищує 20 000. Тобто пунктів спостереження недостатньо для повноцінного і якісного моніторингу за змінами забрудненості повітря. А коли Держсанепідемслужба України припинила своє функціонування влітку 2017 року, то київський сайт взагалі перестав працювати, а івано-франківський майже не оновлюється. На сайті ДСНС можна знайти інформацію лише про загальний стан повітря у Києві, а жодні інші державні структури не проводять глибокого аналізу атмосферного повітря. Що ж залишається робити українцям?

Де шукати інформацію про якість повітря?

Сьогодні існує декілька сервісів для спостереження за рівнем забрудненості повітря, однак вони не забезпечують повного моніторингу стану атмосфери по Україні. Наприклад, у мобільному додатку AirVisual можна оцінити лише якість повітря у Києві та Броварах, доступу до інших постів спостереження додаток не має.

Більш детальну інформацію про ситуацію в регіонах можна знайти на сайтах обласних лабораторних центрів МОЗ України. Тут подається інформація про кількість окремих шкідливих речовин у атмосферному повітрі по всій області, однак такі сайти рідко оновлюються (для прикладу, запорізький лабораторний центр МОЗ України востаннє оприлюднив інформацію 7 травня 2018 року). До того ж вони не оприлюднюють інформацію про рівень забрудненості в окремих районах. До речі, саме такі центри, на думку уряду, повинні були стати повноцінною заміною Держсанепідемслужби.

Де в Україні найчистіше повітря?

Наприкінці вересня 2017 року видання «Слово і Діло» опублікувало інформацію про міста України з найвищим і найнижчим рівнем забрудненості повітря. Виявилося, що лідером за кількістю шкідливих речовин у повітрі став Маріуполь. Тут індекс забрудненості становив 12,7 балів, причому вміст формальдегіду у повітрі перевищував гранично допустиму норму ушестеро.

Далі рейтинг міст із найбільш забрудненим повітрям продовжили Кам’янське, Дніпро, Одеса (11 балів), Слов’янськ, Лисичанськ (тут вміст формальдегіду в повітрі перевищував норму в 3,7  рази), Миколаїв, Луцьк (8,7 балів) та Київ. Цікаво, що у Києві концентрація діоксиду азоту була утричі більшою за норму, а показник оксиду азоту перевищував гранично допустимі показники в 1,3 рази.

До п’ятірки міст із найбільш чистим повітрям по Україні увійшов Тернопіль (2,5 балів за шкалою забрудненості), Горішні Плавні посіли друге місце із відносно чистим повітрям, а третю і четверту позиції з показниками 2,7 та 2,9 балів відповідно посіли Ізмаїл та Чернівці. Замикає п’ятірку Світловодськ.

Джерела забруднення

Найбільшу лепту в забруднення атмосферного повітря вносять підприємства чорної металургії, енергетики, вугільної промисловості, харчової та нафтохімічної промисловості. Однак значний вплив на екологію також спричиняють автомобільні вихлопи та викиди ТЕЦ, тим паче, що їхня кількість щороку зростає.

Для прикладу, в Києві щодня їздить близько 1 мільйона транспортних засобів,  тож показники якості повітря тут одні з найгірших в Україні. Адже при спалюванні одного літру бензину в атмосферу викидається 15 кубометрів вихлопних газів.  В результаті – щороку житель мегаполісу вдихає в середньому 48 кг канцерогенів. А це, як колись писала громадська організація «Центр розвитку міста», призводить до важких захворювань дихальних шляхів: від астми та бронхіту до утворення злоякісних пухлин.

Що робити?

Для того, аби скласти план подальших дій, потрібно відштовхуватися від конкретного джерела забруднення. Сьогодні великі промислові об’єкти викидають в атмосферу України тисячі тон небезпечних речовин. Тим часом штраф за такий згубний вплив на екологію – 37 копійок за тону. Можна зробити висновок, що у високорозвинених країнах навколишнє середовище цінують більше, адже там система штрафів дійсно мотивує власників бізнесу викидати менше канцерогенів у повітря.

Наприклад, шведи платять 118 євро за тону викидів вуглецю в атмосферу. У Фінляндії цей штраф становить удвічі менше – 54-58 євро, у Нідерландах – від 3 до 47 євро, у Данії – 23 євро, а у Великобританії та Ірландії – 22 та 20 євро відповідно. Міністр екології Остап Семерак минулого року підрахував, що найменшу штрафи за викиди шкідливих речовин в атмосферу існують в Мексиці та Польщі – близько одного долара за тону, але навіть в Україні ця сума у сто разів (!) нижча.

Відтак зрозуміло, чому власники промислових об’єктів не поспішають прикручувати дим у своїх трубах – їх аніскільки не лякають подібні втрати, адже в кінцевому випадку вони отримають в рази більше прибутку. Тож український уряд повинен провести жорстку екологічну політику в напрямку підвищення штрафів та накладання санкцій на постійних порушників. Інакше українське суспільство й надалі задихатиметься від усіх промислових викидів в атмосферу.

Далі – транспорт. Сьогодні більшість українців пересуваються на автомобілях з дизельними двигунами. Причин для цього багато: недостатньо розвинута інфраструктура для електромобілів, висока вартість електротранспорту, зручність автомобілів на дизельних двигунах. Однак при цьому всьому ми ігноруємо одну важливу річ – уже через десяток років використання транспорту, який працює на паливі, ми ризикуємо повністю знищити природу навколо себе. Чи буде тоді для нас важливо, на якому транспорті ми їздимо чи які генерації виробляють нашу електроенергію: традиційні чи «зелені»? Ні, адже тоді задумуватися буде пізно.

Сьогодні як ніколи важливо державі простимулювати перехід громадян із дизельних автомобілів на електротранспорт або на громадський транспорт. Відміна акцизів, ПДВ та ввізного мита на електрокари – це перший крок, однак Україні не вистачає глобальної стратегії відмови від дизельних двигунів.

Західні країни вже давно склали собі план переходу на екологічно чистий електротранспорт. Вони бачать мету, а отже, мають до чого йти. Що ж до України, то тут ми поки що залишилися на рівні впровадження прогресивного нового, але без відмови від нищівного старого. Без усіх цих рішучих дій ми прямуємо до неминучої катастрофи, зупинити яку через «декілька років, коли матимемо гроші» буде уже пізно.

Анастасія Темченко