14.05.2012 - Культура

Дегуманізація мистецтва

Швидше за все сучасне мистецтво керується тим принципом, що життя – надто коротке, щоб бути серйозним. Сьогодні реклама, мультики для дорослих, фото, мода, кулінарія та дизайн сайтів – не що інше як мистецтво. У наш час навіть виробники морозива змагаються, у кого більш привабливі та стильні обгортки. І багато чого в сучасному світі не робиться виключно через те, що це вже «не модно»… Як на мене, саме тому сучасне мистецтво багато втрачає.


Одкровення 21 століття

Хосе Ортега-і-Гассет у своїй праці «Дегуманізація мистецтва» виділив ознаки нового стилю в сучасному мистецтві. За його словами цей стиль намагається «дегуманізувати мистецтво, уникає життєподібних форм, щоб витвір мистецтва був нічим іншим, а тільки витвором мистецтва, вважає мистецтво лише грою, і не більше». Якщо бути об’єктивним й оцінювати сучасні тенденції в мистецтві не тільки через призму рецензій та оглядів у журналах, то не можна не погодитися, що мистецтво сучасності не є суспільно значущим явищем, воно є чимось індивідуальним і абстрактним, іноді навіть до образливого малозрозумілим. Проте інтелектуальна молодь сьогодні на ура купує черговий журнал мод і біжить в секонд-хенд, просиджує з пляшкою «Revo» «ночі реклам» або короткометражок, влаштовує поетичні слеми з матами та роздяганням – і все це, зауважте, вважається мистецтвом, правда мистецтвом сучасним , чимось на зразок modern art.

І, як не крути, якщо ти живеш в 21 столітті, весь час пліч-о-пліч стикаючись з таким «мистецтвом», то починаєш звикати, а звикання, як відомо, породжує любов. Тому не рідко починаєш злитися на людей, які не розуміють творчості Демієна Херста, Маріко Морі, Джефа Кунса, Аніша Капура або Такаші Муракамі. У подібних випадках виникає точна та правдива думка, що сучасне мистецтво поділяє суспільство на інтелектуалів і «селюків» («жлобів»), тим самим породжуючи в останніх комплекси й абсолютну ненависть до нового мистецтва.

Безумовно мистецтво 21 століття не успадковує античних традицій або художніх форм мистецтва епохи Відродження, це було б нерозумно і, як мінімум, регресивно. Тому немає сенсу недолюблювати Гаррі Х’юма за те, що його полотна відрізняються від полотен Томаса Гейнсборо. Змінюються століття – змінюються люди, їх сутність, зі століттями змінюється навіть продовольство, тому очевидно, що йі мистецтво без змін елементарно втратило б попит і зникло з нашої планети. Проте незмінними, як на мене, залишаються тільки митці. Як не дивно, але мистецтво завжди творять схожі один на одного особистості. Як і тисячі років тому, сьогодні в художників, музикантів, письменників тощо легко закохатися. Так що ще не зовсім дегуманізовано мистецтво сучасності – любов воно все ж викликає. Питання в іншому: яку любов?

Концептуальна розпуста

Сучасний світ сповнений невизначеності, причому подвійні стандарти застосовуються практично до всього. Хоча знайти, щось більш хитке, ніж грань між порно та еротикою вам навряд чи вдасться. Адже не існує єдиного правильного визначення цих термінів, і в усіх країнах їх трактування індивідуальне. Ситуацію так само ускладнює мистецтво, адже живопис вульгарним язик не повертається назвати, а він, часом куди відвертіший за деякі фільмів для дорослих. А все тому, що предками візуальних збочень були саме художники.

Візьмемо для прикладу Японію, де зараз усяке зображення геніталій, будь то в кіно або на фото, називається порно і карається відповідно до чинного законодавства. Але, тим не менш, гравюру 18-19 століття ще ніхто не відміняв. Роботи таких митців як Корюсай, Кіенага, Сюнсе та Тамаро можуть скласти конкуренцію багатьом відвертим фотосесіям. Їх гравюрам властива саме та розпусна жорсткість, яку нерідко приписують японській культурі в цілому.

У США справи йдуть трохи інакше – пуританська мораль 20-го століття створила таке явища як пін-ап. Це були графічні зображення реальних моделей у пікантних ситуаціях, їхні творці переслідували кілька цілей: по-перше, видання, що друкували подібні малюнки, користувалися великим попитом, по-друге, самі моделі добре заробляли, позуючи, ну і, нарешті, зображення допомагали запобігти проявам гомосексуалізму в перыод армійської служби. Так що справедливо вважати, що саме картинки з цими безневинними створіннями й стали попередниками порно. І так як цей перехід був обумовлений історично, то й закони в Сполучених Штатах були більш лояльні. Вони дещо схожі на європейські, адже там теж забороняють показ самого процесу сполучення.

Але ж у світі існують тисячі картин із зображеннями оголеної натури і ще сотні показують сцени злягання, невже фарби або пастель нівелюють будь-яку вульгарність, перетворюючи її в еротику? Випускник факультету мистецтвознавства та культурології Антон Гусинський каже:

«Сучасне мистецтво та будь-яка мораль це чи не антагонізм чистої води. Це суперники, які один без одного не можуть, але як-би і заважають один одному розвиватися. Більшість художників, так званих творців, просто бажають зайвий раз випендритися, заробити побільше грошей на черговій халтурно виконаній роботі, яку урочисто припишуть до шедеврів мінімалізму. А про розпусту в мистецтві, тим більше наших днів, можна взагалі не говорити. Результат ви бачите самі. Приховані мотиви зі всякими пошлостями та відвертою нецензурщиною є скрізь – починаючи від дитячої реклами та закінчуючи оскароносними фільмами».

Але варіантів тут декілька. Деякі вважають, що розпуста виявляється лише в очах того, хто дивиться, а естетику можна знайти практично в усьому, ось тільки чи потрібно. А інші наполягають, що саме розстановка акцентів змінює сутність, надаючи їй художнього значення, адже дивлячись на картину, ми зосереджуємося на об’єкті, а не дії.

Втім, якщо бути реалістами, то хороше порно від поганої еротики відрізняє тільки манера подачі, перше ви можете дивитися, куштуючи пироги, просто купивши диск, а в другого є трейлери, анонси та реклама, його потрібно чекати. Таке споживацьке ставлення й нівелює будь-яку цінність об’єкта, перетворюючи суттєві речі в банальні продукти соціуму. Галерист Тетяна Брод акцентує увагу на тому, що сьогодні мистецтво не можна оцінювати об’єктивно, а ще краще не оцінювати й не аналізувати його взагалі: «Інакше можна просто збожеволіти. Більшість картин, які дуже популярні, які продаються за тисячі доларів, намальовані явно не на тверезу голову. Але в них щось є. В тому то й сила мистецтва – відображати всі реалії світу. Тому, все логічно, які реалії – таке і мистецтво».

Катя Сорока