Дешевий варіант американської мрії

Про те, як поїхати до США на все літо, не витративши ні копійки: розповіді учасників програми обміну «Work and Travel».


«Work and Travel USA» — програма міжнародного культурного обміну, що дозволяє студентам різних країн світу поїхати на літні канікули до Сполучених Штатів Америки. За умовами програми студенти відправляються на роботу в США, плата за яку покриває витрати на поїздку. Місцем роботи студентів, зазвичай, є заклади обслуговування та рекреації, наприклад, вакансії: продавців, касирів, хостес, різного роду помічників для роботи в готелях, ресторанах, парках розваг.

Також кожен учасник має додатковий місяць перебування у США для подорожі Америкою. Молоді люди їздять, повертаються, розповідають історії. Хтось не повертається, а залишається у США. Кожен отримує різний досвід, емоції та заробітну плату. Тому багато студентів й не знають, чи варто пакувати валізу на все літо. У кожного формується власна думка щодо програми, якою деякі учасники поділилися зі мною.

Володимир Кисіль, 19 років:

КУДИ ЗАНЕСЛО

Я поїхав до Александрії, штат Вірджинія. Жив у квартирі з двома сербами, спав на надувних матрацах, які завжди спускалися. Працював рятівником у басейні під відкритим небом. На роботі чистив басейн, прибирав пулдек (територія навколо басейну), міняв пакети для сміття, слідкував чи вистачає всюди паперових рушників, виносив сміття. А також слідкував за людьми, які знаходилися в басейні. Робота дуже банальна і нецікава. Отримував за годину роботи 8,25 $, за понаднормову годину роботи – 12 $. Але за весь час у США на ці гроші я зміг об’їздити 10 штатів та побувати в усіх визначних місцях країни.

ДОБРЕ-ПОГАНО

Величезний мінус – це їжа. Слово “штучна” – саме про американську їжу. Дуже багато фаст-фуду, тому не дивно, що більшість людей тут товсті. Одним словом, щоб нормально харчуватися, треба витрачати багато грошей. Інший великий мінус – це відсутність красивих дівчат. Ну і люди. Мене дуже дістали різні “Hello! How are you? How you doing?”. З однієї сторони, це класно, що всі люди такі веселі та радісні, але в цьому немає абсолютно ніякої щирості. Втрачається ось ця межа між щирістю і штучними емоціями.

Я був свідком випадку, як йшла одна жіночка, яка була заклопотана своїми справами, зовсім невесела. Але як тільки вона підійшла до ресепшена, зразу на її обличчі з’явилася посмішка і вона викинула фразу: “Heeey, how are you?”. Після того, як вона тільки відвернулася, те ж саме невеселе і зле лице повернулося на своє місце. Тепер щодо позитивних вражень. Тут всі працюють. Кожен знає, що він робить і що йому потрібно робити. Тому все і працює на людей і для людей. А ще без машини тут робити нічого, тому вони такі дешеві і майже кожна сім’я її має.

АМЕРИКАНСЬКА ІСТОРІЯ

Після роботи я пішов у SHOPPERS, аби закупитися продуктами. Мені потрібен був сир для бутербродів. Я ніде не міг його знайти. Тому довелось питати людей. Підходжу до сивоволосого діда (йому років 55-60). Як тільки я йому ставлю запитання: “Ви не підкажете, де я міг би взяти сир?”, він блискавично повертається обличчям до мене і починає зав’язувати діалог, ігноруючи моє питання. Говорить, що як тільки мене помітив, одразу зрозумів, що я «не наш», а європеєць.

Ми розмовляли дуже довго, хвилин 40. Він сказав, що в мене гарна англійська. Найкраща, яку він чув від людей, які приїжджають сюди з Європи. І говорили ми абсолютно про все. Дуже розумний дідок. Уявіть, він навіть знав історію України. Ми говорили про гетьманів, Козаччину, Запорізьку Січ. Він знає хто такий Богдан Хмельницький. Знає столицю України і що Львів раніше був Лембергом. Він не посміхався мені і не питав: “Хау а ю, мен?”.Але щирості в цій розмові було більше, ніж разом взяті всі діалоги з американцями. Розповів мені рецепт швидкого омлету, але де я можу знайти сир так і не відповів.

Також був один випадок у Нью-Йорку. Я з моїм другом спускалися до однієї станції метро. Йдемо, значить, а тут один чоловік перестрибує через турнікети і впевнено крокує далі, як нічого і не бувало. Ми це помічаємо і Жека говорить: “О, правильно!”. На що він відповідає: “Ну а что делать???”. Ми почали сміятися. Культура!

Іра Коломієць, 20 років:

КУДИ ЗАНЕСЛО

Спочатку я поїхала до штату Північна Кароліна, місто Нью-Берн. Там працювала в клубі міні-гольфу касиром. Мені там дуже не сподобалося, через те, що я зустріла більше російськомовних людей, ніж американців. Тому через місяць я вирішила поїхати до іншого штату. Зрозуміло, що найпривабливішим для мене став Нью-Йорк. Вже тут я працювала хостес, басер (це люди, які розносять їжу, у них там є офіціанти, які приймають замовлення, і басери, які розносять їжу).

ДОБРЕ-ПОГАНО

Чесно кажучи, не можу виділити жодного плюса цієї подорожі. Я зрозуміла, що Америка – взагалі не моє. Хоча єдине, що сподобалося, так це те, що там люди більш відкриті. Хтось може пройти повз і сказати як ти класно виглядаєш або ж познайомитися, запросити кудись. Спершу Нью-Йорк мені сподобався, але поживши там, зрозуміла, що не все так гарно, як на перший погляд. У моєму випадку дуже багато обманювали з роботою (стосується роботи у росіян, які стали громадянами США). Також кожен день все більше дивуєшся, наскільки брудне місто (у будинку жили і таргани величезні, і павуки, і щури навіть). Жахливо ще те, що до тебе ставляться, як до раба, і дають багато роботи.

АМЕРИКАНСЬКА ІСТОРІЯ

Коли я переїздила до Нью-Йорку, в мене було 4 автобусні пересадки. Сталося це під час останньої. За весь час була всього одна зупинка, і я примудрилася вийти на ній та сходити в «Starbucks». Коли я поверталася з кавою, мій автобус «помахав мені рукою», і я залишилася на заправці в Нью-Джерсі (це за 2 години від Нью-Йорку). В мене залишилися тільки 16 доларів, майже розряджений телефон і кава, яку я щойно купила. В мене не було ні паспорта, ні речей, ні квитка! Я не знала, що робити. Працівник заправки викликав поліцію, і я вперше в житті їхала за гратами в машині. З копами я наздогнала автобус, вони мене залишили, я заходжу, думаю, нарешті нормально доїду. А це виявляється не мій автобус – у ньому сидить купа китайців. Але мені пощастило, що це була одна компанія перевезень і вони теж їхали до Нью-Йорка. Водій зв’язався з водієм мого автобуса, і так я доїхала.

Гліб Давидовський, 21 рік:

КУДИ ЗАНЕСЛО

Я поїхав до штату Меріленд, а саме до міста Елкрідж, приблизно за півгодини від Вашингтона. Працював рятувальником біля басейну щодня годин по дев’ять, мав один вихідний на тиждень. На вихідних я, зазвичай, працював на другій роботі вантажником.

ДОБРЕ-ПОГАНО

Я жив із сербами, які вічно говорили своєю мовою, відповідно я нічого не розумів. Іноді дуже нудно було сидіти на одному місці коло басейну і дивитися за дітьми. Я більше 10 разів їх рятував, бо батьки за ними майже не дивляться. Також часу вільного взагалі не було. Вдалося лише раз до Вашингтона з’їздити.

Але мені дуже подобалися вечірки коло басейну. Там завжди було багато смачної їжі та цікавих людей. Так само ми влаштовували свої вечірки вдома та відпочивали з американцями. Найбільше мені подобалося те, що, маючи навіть найнижчу заробітну плату, я міг усе собі дозволити.

АМЕРИКАНСЬКА ІСТОРІЯ

Найбільш екстремальна історія – про втечу від поліцейського патрулю. Ми влаштували вечірку біля басейну, сиділи, відпочивали. Іноді це було дуже голосно, і сусіди лякали тим, що зателефонують до поліції. Але ми, звиклі до наших українських правоохоронних органів, не взяли цього до уваги. Патруль все ж таки приїхав, і ми, мокрі, тільки з басейну, тікали через весь район. Але втекли.

Катерина Остапенко, 21 рік:

КУДИ ЗАНЕСЛО

Спочатку я приїхала до маленького містечка Оранж Біч, штат Алабама. Працювала в готелі, де перевіряла номери після прибирання, щоб все було на своїх місцях, підправляла щось. Загалом містечко – жах, робота -теж. Я їхала з метою попрацювати «для галочки», звільнитися і пожити в Америці ціле літо. Так і зробила, хоча з цим було чимало мороки. Переїхала в Майамі, і близько місяця не працювала, гуляла, тусувалася. Коли на картці залишилося 4 долари, влаштувалася хостес в ресторані при готелі. Попрацювала місяць і поїхала з друзями до Нью-Йорку на тиждень, а звідти вже додому.

ДОБРЕ-ПОГАНО

Плюси поїздки особисто для мене: побачити ще один шматочок світу, вивчити мову, отримати неймовірний досвід і спробувати справжні пончики, звичайно. Серед мінусів – місто, де я мала працювати за програмою. Робити там було нічого. Але як тільки ти виходиш з програми і робиш все самостійно, стає набагато простіше.

АМЕРИКАНСЬКА ІСТОРІЯ

В Україні мені таке навіть в голову не приходило, але там… Спочатку просто їла щось в супермаркеті, але не купувала. Потім книжку «стирила», потім мазь потрібна була – вирішила поцупити. Після цього зрозуміла, як це легко, і мене понесло. Я обов’язково щось купувала, а потім бонусом щось крала там заради гострого відчуття. Якось я просто взяла гаманець, засунула його під пахву (він був червоного кольору, так само як і сорочка на мені), і зі спокійним обличчям купувала дорогу сумку.

У Нью-Йорку я взагалі втратила голову й трохи загуляла. Дивлюсь, вже 4 ранку, а літак о 7. Мої речі в Джерсі. Це були, мабуть, мої найшвидші рухи в житті. Я майже спізнилася на свій рейс. Потім, за звичкою, я поцупила в аеропорту сендвіч і сік, а під час пересадки в Парижі – ще й солодку булочку. І зрозуміла, що треба б заспокоїтися, а то в Києві це не «прокатить». Коли «мої» зустрічали мене, перші мамині слова були: «Боже мій, яка ти жирна!».

Подольська Влада