Доббі вільний або Чи відмовляться музиканти від лейблів?

Інтернет витісняє важковаговиків музичної індустрії — крупні лейбли — з їхньої зони комфорту. Музиканти радіють, бо нарешті межу між аудиторією й виконавцем буде стерто. Чи вплине цифрова епоха на стосунки виконавців та рекордс-компаній?


Музика — дуже поширений та затребуваний контент на піратських сайтах. Кожного дня на просторах інтернету з’являються нові альбоми, які нещодавно з’явились у продажу. Такий обіг продукту в мережі нещадно б’є по кишеням лейблів-гігантів, адже продажі фізичних носіїв у 2013 впали в 7 разів. Деякі з рекордс-компаній закриваються, деякі пристосовуються, видозмінюючись в так звані нетлейбли — компанії, що поширюють платну музичну продукцію через інтернет. Звичайно, що з огляду на домінуюче становище мережі, великий бізнес в США лобіював захист інтелектуальної власності на законодавчому рівні, однак цілком очевидно, що такі кроки зумовлені комерційним інтересом.

По інший бік цієї історії — самі виконавці. У музичних колах завжди існувала думка про те, як чудово було б позбутись «ярма» компанії, якій належить право власності на музику. Більшість іменитих музикантів на запитання «чи складно працювати з лейблами?» відповідатимуть ствердно. «Великий Бос» диктує правила, яких треба дотримуватися аби втриматися на плаву, підписує контракти, що аж ніяк не сприяють творчій свободі виконавців. Така історія тривала аж до середини 2000-х, коли вже існував інтернет.

2007 року у вільному продажу в інтернеті з’явився альбом «In Rainbows» групи Radiohead . Тоді слухачам пропонували власноруч вказати ціну за завантажений контент. Це був перший випадок, коли всесвітньовідома група опублікувала альбом без посередництва рекордс-компанії. За будь-яке завантаження знімалась плата за обслуговування в розмірі 90 центів. Radiohead зберегли за собою авторські права та домовилися зі своїм видавцем Warner/ Chappell про забезпечення роялті за публікацію творів.

Чи успішним був такий крок, можна сказати, проаналізувавши статистику. За даними дослідницької компанії comScore, із кожних п’яти завантажень було сплачено лише два — це близько 38%. У середньому користувачі сплачували 6 доларів, а приблизна ціна в розрахунку на платне й безкоштовне завантаження становила 2,26 доларів. Radiohead офіційно не повідомляли про результати продажу, однак оглядачі оцінили їх в 6-10 млн доларів. Незважаючи на відносний успіх експериментального релізу платівки, альбом користувався величезним попитом на безкоштовних файлообмінниках. Компанії Forbes і BigChampagne, які досліджують попит піратського ринку, виявили, що в день випуску «In Rainbows» 240 тисяч людей безкоштовно завантажили альбом з BitTorrent, а протягом наступних днів платівку завантажували 100 тисяч користувачів щодня. Виявляється, що питання лише в тому, хто більше заробить — «патрон» виконавця, лейбл, чи самі музиканти, бо зміна моделі продажу особливо не впливає на бажання слухачів слухати музику «на халяву».
Так, Radiohead могли без ризиків піти на таку авантюру — на момент випуску альбому колектив вже був достатньо відомий, аби привернути увагу великої кількості шанувальників. Скажімо, вони більше виграли, ніж втратили. Однак такий принцип не зовсім працює з маловідомими виконавцями , бо функції, які брав на себе лейбл, не може виконувати одна людина. Лейбл виплачує аванси, покриває кишенькові витрати молодого музиканта. Власне, і команду спеціалістів: агентів, продюсерів, режисерів, костюмерів, стилістів тощо — теж створює компанія звукозапису. Якісний запис в студії теж задоволення не з дешевих, тому цей процес також фінансує лейбл. До його обов’язків також входить дистрибуція записаного продукту та пошуки роздрібних продавців. Реклама, ротації на радіо, телешоу — усе це робить одна організація.

Звичайно, у цифрову епоху можна забути про деякі труднощі «розкрутки» нової зірки, проте незважаючи на перспективи інтернету, деякі функції, які завжди виконували рекордс-компанії, не можуть піти в небуття. Візьмімо хоча б виплату авансів, погодьтесь, не кожен початківець заради свободи творчості відмовиться від гонорару в 100 тисяч доларів. Якщо лейбл не буде просуватиме свій продукт і не робитиме масштабні піар-акції, музиканту самотужки доведеться себе рекламувати, але не кожен виконавець витримає такі навантаження.

Чи варто говорити про поєднання творення музики, опанування основ бухгалтерського обліку та блукань у нетрях фінансового права в одній людині? Думаю, що ні. Це справа, яка під силу хіба що досвідченим менеджерам, але точно не творчим натурам, для яких художній безлад — звичне середовище.
На думку Міжнародної федерації виробників фонограм ( IFPI), початкова «розкрутка» музиканта-початківця становить від 750 тисяч до 1,4 млн доларів, плюс 500 тисяч доларів на маркетинг. Однак навіть такі суми не гарантують проекту успіх. За всесвітніми оцінками IFPI ц 2011 компанії звукозапису вклали в пошук нових виконавців 2,7 млрд доларів і ще 1,8 мільярда — в маркетинг. Навряд чи хтось, окрім лейблів, захоче займатися такою ризиковою справою. Відповідно, користь, яку приносить музикантам співпраця з великими компаніями на ринку музичної індустрії, явно переважає над бажанням самотужки заробити собі ім’я.

Ступак Роман