Дзеркало німецьких новин. За лаштунками «Der Spiegel»

У чому секрет багаторічного успіху німецького видання?

Вони щодня працюють над створенням потужного медійного продукту, який читають в усьому світі. Вони педантичні, прискіпливі до деталей, верифікують кожне слово, бо повинні тримати марку. Команда, покликання якої – бути дзеркалом виру подій у Німеччині та світі, відкриває секрети свого успіху.


Поїзд прибуває на станцію Гамбурга рівно о дев’ятій годині ранку. Від залізниці до головного офісу «Шпігель» від сили п’ятнадцять хвилин ходьби. На вулицях мертва тиша, бо дорога лежить через район білокомірцевих працівників. У цей час робота в офісах кипить на повну, і тільки де-не-де шмигне сірий піджак з кейсом чи гуркне автомобіль.

Ось і вона – будівля, споруджена за строгими німецькими канонами, – сірий прямокутник без зайвих деталей, з червоним написом Der Spiegel. Біля самого входу рядочком прилаштувалися велосипеди, їх у рази більше, ніж машин на стоянці. Через декілька хвилин ми побачимо звичний будень усіх тих, хто вносить свій вклад у процес створення славнозвісного журналу. Їхня робота – це шалений темп, дедлайни з точністю до секунд і надприскіплива перевірка фактів, що зводить імовірність помилки до нуля. Не дивно, чому «Шпігель» лідирує на світовому медіа-ринку вже сім десятиліть.

Зі слів фрау Штокінгер

У великому холі нас зустрічає гарно вдягнена, напарфумлена жінка. Брендовий годинник на руці в такт відбиває стукіт її невисоких підборів, суворе обличчя обрамлює білий комірець, мережаний елегантною прикрасою. З-під тоненьких окулярів нас споглядає Кетрін Штокінгер, член редакції «Шпігеля», відповідальна за комунікацію з читачами. Її виважена мова, приємний тембр і в міру емоційна насиченість мовлення – те, що з першої секунди завойовує увагу всіх учасників.

Дорогою до конференц-зали Штокінгер розпитує, хто звідки приїхав, і розповідає декілька цікавих фактів з історії журналу.

На стіні в холі величезними літерами викарбувана цитата засновника видання, журналіста Рудольфа Аугштайна : «Sagen, was ist» (кажіть, що є). Він ввійшов в історію як творець німецького «дзеркала» новин, відданий справі, Аугштайн присвятив «Шпігелю» 55 років свого життя.

Редакція журналу в роки Холодної війни працювала в Ганновері, а згодом переїхала до Гамбурга. Журналісти «Шпігеля» ще з 1947 року писали серйозні критичні матеріали, не гребували засобами іронії, а подекуди й сатири, коли йшлося про приховані справи німецьких та світових політичних фігур. Зі слів пані Штокінгер, з приходом нових людей до редакції політичні вектори журналу зазнавали змін, але сьогодні «Шпігель» намагається тримати нейтральну позицію.

Трохи інсайдерського

Заходимо в залу, там через скляну стіну пробивається вранішнє сонце й засипає променями стіл, де на кожного підготовлено по чотири випуски «Шпігеля» – стандартний, для дітей, про культуру і для студентів. У залі пахне офісною кавою і м’ятним чаєм. Атмосфера – те що треба. Вмощуємося у зручні крісла й починаємо моніторинг усіх чотирьох випусків, декілька хвилин чутно лише шарудіння журнальних сторінок. Важко повірити, що такий обсяг твориться за один тиждень.

Кетрін Штокінгер розпочинає з розповіді про надпотужну базу даних «Шпігеля», де зберігається купа архівів, до яких також є доступ в інтернеті. У штабі працюють 70 журналістів-документалістів та експертів з різних галузей, які прискіпливо перевіряють кожен рядок матеріалу і роблять правки.

«Конкуренція з журналами «Stern», «Foсus» і «Die Zeit» допомагає нам не розслаблятися», – вносить ремарку Карстен Волкері, шеф-редактор онлайн-версії журналу. Увесь час він мовчки спостерігає, як колега презентує «Шпігель», і мляво реагує на спроби пані Фрідман залучити його до розмови. Згодом ми дізнаємося, що «Шпігель-онлайн» працює цілодобово, власне, такий графік роботи має й пан Волкері. Не дивно, чому за весь час спілкування на його блідому обличчі не ворухнувся жоден м’яз.

«Цифри в рейтингах змінюються, але «Шпігель» і досі тримає лідерство», – продовжує пані Штокінгер. Аудиторія журналу – це освічені читачі, які працюють на високих посадах. Як зазначають самі члени редакції, вони пишуть матеріали «для інтелектуальних еліт-груп». Дещо по-іншому працює «Шпігель-онлайн». Пан Волкері каже, що онлайн-версія – це відмінний світ, у якому кожна секунда має ціну.

Однак не без проблем

Останнім часом видання стикається з проблемою зменшення числа читачів. «Хоча ми й досі в лідерах, але нас стали купувати менше, у той час витрати на журнал ростуть.Думаю, наступного місяця на «Шпігель» чекає різке скорочення затрат», – ділиться сумною звісткою пані Штокінгер. Вона говорить, що така тенденція зараз спостерігається в усіх друкованих виданнях, люди надають перевагу інтернет-ресурсам. Утім є віддані журнальним статтям читачі, які кожного тижня купують «Шпігель» заради кавового ритуалу.

Після невеликої лекції проходимо відділами, там кипить робота, не наважимося втрутитися з питаннями.

Обмінюємося враженнями з іншими учасниками. Майже у всіх на обличчях виразно читається шок – тут усе занадто правильно, занадто чітко сплановано, занадто добре передбачені всі ризики.

«У нас у Молдові над одним виданням працює в середньому 5-10 чоловік, – говорить Коріна, одна з учасниць медіа-школи, – а тут у створенні кожного номеру залучено більше тисячі людей».

«Шпігель – це досконалість…», – відрізає пані Штокінгер, що спочатку, здавалося, не слухала розмову молодих репортерів. «До якої ми постійно прагнемо», – усміхається Волкері, жартівливо підморгуючи.

Валерія Ковтун