Еволюція українського джазу

Джаз… Вечір, вузенька нью-орлеанська вуличка, темне приміщення клубу – за завісою сигаретного диму на невеликому підвищенні розмиті постаті творять появу нової епохи, яку згодом Скотт Фіцджеральд у своїх творах влучно ознаменує «епохою джазу».


Та не з цього починався джаз… Його нетривіальна історія сягає невільницьких часів, коли афроамериканці, насильно відірвані від дому і приречені на безперервну тяжку працю на плантаціях, знаходили розраду в музиці. Біль, надію, протест вони втілювали спочатку у своїх релігійних піснях спірічуелсах, а згодом – у меланхолійному, ліричному блюзі. Поєднання афроамериканського фольклору і елементів музичної культури європейських переселенців й подарувало світові джаз, життєствердну музику свободи.

Імпровізація та свобода ритму роблять джаз особливим. Ця музика має характерну манеру виконання, – особливе звуковидобування та інтонування, – яка сильно відрізняється від академічної. Впродовж століття джаз змінювався різними жанровими течіями – від традиційного до авангарду.

Історично український джаз має європейське коріння і значно відрізняється від середовища, зображеного на виразних, атмосферних, місцями інтимних світлинах видатного Германа Леонарда. Він з філігранністю майстра і особливим джазовим чуттям зловив конститутивні менти унікального музичного феномену. На своїх нью-йоркських фото Герман Леонард зобразив джаз у процесі його безпосереднього творення найвидатнішими представниками, що в екстазі свободи видобували невимушений потік імпровізованих нот як вираження пристрасті душі.

Біля витоків українського джазу…

Що ж повернемося до наших теренів. У силу соціокультурної ситуації, що склалася в радянській Україні, джаз був змушений проторувати собі шлях крізь ярлики, заборони та міфи. Становище ускладнювалося також відсутністю спеціальної джазової освіти та браком друкованого нотного матеріалу у першій третині 20 ст., що і гальмувало появу оригінальних, питомо українських джазових композицій. Музиканти орієнтувалися на американський та європейський досвід.

Перший джазовий концерт відбувся у Харкові 29 грудня 1925 року. «Вечір ексцентричного танку і музики» пройшов у Державному драматичному театрі імені Франка за участі видатних майстрів оперети (Наворської та Бенського) і балету, а також першого українського джаз-банду (керівником якого був Юлій Мейтус).

До нас не дійшли афіші чи програми, однак маємо дві нищівні рецензії, що з’явилися у місцевій пресі. «Грав джаз-банд… В джаз-банді найбільше сподобався слухачам музикант, що «страждав над відром…». Відро (такий є в «Банді» інструмент) захоплювало публіку дуже, хоч і було, на думку одного з слухачів, «ненастроєне», – з руйнівною іронією та якимось викликом писав, тоді ще молодий, Остап Вишня. У рецензії Волховського теж не було аніякого схвалення джазового дійства.

Така реакція легко обумовлюється очевидною обмеженістю та закритістю культурного середовища радянського світу. Екзотичний, химерний, дивацький для звичайного обивателя джаз прямо-таки шокував публіку і викликав супротив (принаймні як ми можемо судити з рецензій і опосередкованих джерел). Рецензенти і аудиторія не зрозуміли сміливої фривольної поведінки виконавців та незвичного інструменту. Звідки? Адже ніхто й гадки не мав, що це природнє, архаїчне начало джазу. Афроамериканці віддавна у своїй музиці використовували як імпровізовані інструменти все, з чого можна було видобути звук.

На довгий період у свідомості населення джаз асоціювався з ресторанним смогом, дешевим потворним комерційним продуктом та буржуазним способом мислення.

А потім був одеський «Теа-джаз» Утьосова… З 1929 року відомий музикант збирає публіку для видовищного, а головне веселого, перфоменсу під вільні ритми джазу. «Джаз на повороті», а згодом «Музичний магазин» мали чималий успіх, однак прорадянські діячі Асоціації пролетарських музикантів прозвали Леоніда Утьосова «співцем загниваючого Заходу».

Нове дихання…

У 1960-ті роки джаз знову завойовує собі місцинку в мистецькому житті країни. Організовується діяльність джаз-клубів, створюються джазові колективи та проводяться фестивалі.

Перший джаз-фестиваль радянської України відбувся 12 жовтня 1967 року у Києві і мав назву «Джем Сешн-67». Подібні заходи проводилися у Вінниці, Дніпропетровську, Кривому Розі, Одесі, Львові та в інших містах. Їх розуміли не лише як музичні свята, а й огляд досягнень джазу.

У цей період у Києві з’являються вже прославлені постаті Володимира Симоненка, Євгена Дергунова, Володимира Молоткова та інших. У 1962 року було створено Київський джаз-клуб (пізніше Молодіжний клуб «Мрія»), який очолили В. Симоненко та Б. Шелунцов. Саме під керівництвом цього клубу і проводилися джазові концерти міста.

Якщо ще трошки зупинитися на постатях В. Симоненка та В. Молоткова, то перший брав участь у створенні естрадного та джазового відділів в Інституті ім. Глієра, а другий вперше написав посібники з джазової гармонії та імпровізації.

Роки незалежності…

У 90-ті рр. з’являються джазові музичні програми на радіо. Тут насамперед маємо говорити про «Годину меломана» на радіостанції «Промінь», що виходила в ефір з 1992 року. Під егідою автора та ведучого Олексія Когана (на якому, без перебільшень, тримається київський – і не лише – джаз) звучав справжнісінький джаз.

У своїх інтерв’ю Олексій Коган завжди наголошує, що основним здобутком української незалежності є те, що коли взяти до рук десять останніх дисків українських джазменів, то джазові стандарти будуть, можливо, на одному-двох дисках, а решта – оригінальна авторська музика українських джазових виконавців.

Проаналізувавши кілька роздумів відомих джазовиків, можна дійти висновку, що український джаз перебуває у стадії розвитку. Однак ми не мусимо тиснути, прискорювати цей процес – все йде природнім шляхом. Мистецтво – це певна реакція на соціокультурні фактори. Тому і не дивно, що джаз не є масовою культурою. Він розвивається як музика меншини, однак попит на нього дедалі зростає, що можна побачити з афіш.

Катя Федючек, саксофоністка гурту «Каморка Jazzz», розповіла про основні тенденції джазової культури:

«Сьогодні існує багато жанрів – від свінгу до бібопу. Професійні виконавці орієнтуються насамперед на останній, хоча є і чимало рокабільних бендів. Якщо брати до уваги загальну картину, то можна зауважити, що нині майже немає бендів, які б грали у стилі 20-30-х рр. Ще одним великим жанровим пластом є блюз.

Також зростає попит різні джазові події, зокрема «Alfa Jazz Fest» (масштабний проект, що збирає на своїй сцені відомих світових виконавців), «Ретрокруїз», «Mood to swing», «Джаз Коктебель» та багато інших. Можна згадати танцювальні джазові фести, такі як «Lindy Summer Days», «Black Swing Fest». Публіка різнопланова – люди в середньому віком 20-40 років, які просто люблять послухати джаз за келихом вина. Музиканти приходять, аби «потусити», інші ж танцюють.

Наш гурт орієнтується на свінгову спільноту, в якій ми всі спілкуємося. Тут дуже мало різних гуртів, які грають свінг саме для танцівників. Наприклад, «Kiev Big Band» можуть грати хорошу свінгову музику, але вони не орієнтуються на танцівників. Річ у тім, що для свінгового танцю дуже важливо, аби була діджейська підбірка музики, аби ця музика була живою. Мати свій свінговий гурт – це круто».

Петрук Наталія