Федір Возіанов: «Мій досвід підказує, що потрібно ризикувати»

«Коли побачиш попереду велику будівлю – поверни ліворуч, пройди повз ряд гаражів, а далі спускайся сходами до самого низу і, головне, нічого не бійся», – саме такими словами розпочалося моє знайомство з найбільш незвичним шоу-румом в усьому Києві – студією Vozianov.


Виконавши всі пункти невеликої інструкції, я потрапила у просторе світле приміщення, яке, виявляється, раніше було звичайною комунальною квартирою. У затишному внутрішньому дворику за чашкою ранкового еспресо мене чекав сам Федір Возіанов. «Я люблю бувати тут по суботах, можна спокійно попрацювати», – пояснив дизайнер, сідаючи на зручне солом’яне крісло посеред двору. Ми коротко окреслили тему нашого інтерв’ю і, поставивши своє перше запитання, я почала уважно слухати дивовижну історію бренду Vozianov.

Про концепцію

За освітою я філолог – в першу чергу філолог, а потім вже дизайнер. Хоча ні, мабуть, дизайнером я був усе життя… Так чи інакше, одяг для мене – це теж певна мова, якою я намагаюся говорити. Кожна мова має містити свою ідею, адже без неї вона точно буде мертвою. Всі мої колекції – це висловлювання.

Роль дизайнера

За всіма моїми колекціями незмінно стоїть ідея універсального дизайну. В одягу бренду Vozianov немає якогось певного стилю: він пристосовується до людини, до кожної по-різному. В ідеалі, у ньому взагалі не повинно бути закладено конкретного людського тіла. Зазвичай в одязі надто багато дизайнера, а мені подобається, коли дизайнера не помітно. Це ж стосується і архітектури: коли в будіблі чітко бачиш архітектора – мені здається, це погано, коли бачиш архітектуру – це прекрасно. Дизайн – завжди вторгнення, тому той, хто вторгається, завжди повинен бути дуже обережним.Важливо, аби після придбання річ належала тільки своєму новому власникові і була його частиною, а не частиною дизайнера. Нікому ж не подобається, коли купуєш квартиру, а там залишається сильний «аромат» дизайнера. Дизайнер має бути непомітним.

Про команду

Робота дизайнера відсотків на 80 залежить саме від команди. Одного разу, коли мені здалося, що моєму брендові не вистачає структури – я зрозумів, що мені потрібен партнер. На жаль, рішення тоді виявилося не дуже вдалим: останні три роки я не володів маркою. Звичайно, вдруге до вибору я підійшов серйозніше: з моїм нинішнім партнером ми два роки просто спілкувалися, здружилися і тільки потім почали працювати разом.

У моїй команді працюють молоді люди без профільної освіти. Всі вони абсолютно із різних сфер: хтось взагалі з медицини, хтось із туризму… У мене особисто також немає формальної освіти, напевно, тому вона не здається мені важливою, а іноді й надто заважає. Я відбираю людей шляхом діалогу: дивлюся на поведінку людини й хід її думок. Найважливіше у співробітнику – готовність до роботи і змін, а все це проявляється лише під час робочого процесу.

Про моду

Для мене мода – це питання, на яке мені цікаво відповісти. У колекції SUPREMATISM 2.0, наприклад, я намагався з’ясувати чи є мода мистецтвом. Існує три основних способи зображеня предметів мистецтва: інсталяція, перформанс та живопис. Спочатку я представив всю свою колекцію як живопис, у вигляді малюнку викрійки на полотні. Зверху на нього накладався одяг, аби вийшла інсталяція. Потім перформанс – я знімав одяг з картин і надягав на дівчат. Я намагаюся досягти повної відповідності правилам мистецтва, але мій одяг обов’язково залишається носибельним – це вкрай важливо.

Улюблені речі Vozianov

Символічні сукні – коло, хрест, квадрат. Скоріше їх можна віднести до предметів дизайну: сукні не мають розмірів, адаптуються до тіла і на кожній дівчині виглядають зовсім по-різному. Ще я дуже сильно люблю спідницю roundskirt, вона у нас запатентована. У ній також немає категорії розміру, а дизайн настільки універсальний, що всього за пару секунд її можна змінити до невпізнання. Незважаючи на те, що я створюю жіночий одяг, я точно заберу собі пальто-рюкзак із останньої колекції Vozianov. Чесно кажучи, декілька днів тому я поміряв на себе пальто-квадрат, що теж планував як жіноче, – виявилося, що воно легко може стати й чоловічим.

Про покази off-site

Локації я обираю за принципом душевності. Мені дуже важливо, аби гості отримали якесь емоційне “підживлення”, я ділюся з ними своєю енергією. Сидіти і дивитися на проходку – цікаво для баєрів. Але ж на показ приходять й інші люди, особисто я орієнтуюся на друзів. Для мене мода – це не просто бізнес, а емпатія, те, що дизайнер думає про інших людей. Якщо художники знаходяться вище за натовп – дизайнери все-таки повинні бути в ньому і відчувати людей, що знаходяться навколо.

Про нову колекцію

Ідея нової колекції знову буде безпосередньо пов’язана із універсальним дизайном. Немає розміру – добре, немає певного стилю – теж добре… А чи пасуватиме сукня людям з обмеженими можливостями? Наскільки універсальним це може бути для них? Хоча ця сфера для мене є досить несподіваною, чомусь я про це задумався і мені стало цікаво. У мене досить широке коло спілкування, і трапляється так, що саме в процесі буденного життя в мене раптом виникають нові запитання, бажання й спонукання щось робити. Моя команда не перестає дивуватися наскільки широкою, виявляється, є область дизайну – у ній завжди можна проявити свої можливості абсолютно по-різному.

Про “міжнародну історію”

Моїм першим успіхом на міжнародній арені став продаж колекції у магазин Holt Renfrew ще в 2007 році. Після цього була Італія, а вже потім почалася по-справжньому активне міжнародне життя.

Я довгий час не хотів входити у, так званий, «мейнстрім» української моди – мені були цікавіші міжнародні виставки й проекти. Моє перше Italian White trade show взагалі трапилося несподівано: заявку я відправив лише через те, що мій близький друг Мауріціо Аскеро разом із байером Алессандрою Дайнеллі переконали мене в тому, що у бренду дійсно є високий міжнародний потенціал. Уже через два тижні мені подзвонили з італійського Vogue і сказали, що я став лауреатом конкурсу Vogue Talents. Я надіслав малюнки та ескізи, а коли приїхав до Мілана, вже на другий день в Grand Hotel de Milano італійській публіці розповідали про мене і ще 7 фіналістів, яких відбирали з-поміж усього світу.

Про винаходи

У нас немає випадкових речей. Навіть всі додаткові пристосування, вішалки або пакети, – це своєрідні інженерні проекти. Наприклад, «ballhanger» я спочатку придумав просто для того, щоб зручно було вішати наші спідниці roundskirt, але ідея виявилася набагато більш універсальною: вішалку можна використовувати в якості підставки для телефону, підтримувача для дверей і, головне, для гри в Капітана Крюка із дітьми . До речі, навіть в Італії у мене хотіли купити не тільки колекцію, а й ідею. Більше того, покупцем виявився чоловік, який був піонером так званого «fast-fashion» у світі – легенда італійської моди Еліо Ферруччі. Тоді я його, звичайно, не впізнав, але коли в останній день зустрівся зі своїм італійським другом і сказав, що «якийсь старий Еліо» хотів купити мою ідею – той просто втратив мову. Пізніше ми навіть підписали якийсь попередній контракт, але, наскільки мені відомо, просто не зійшлися в ціні.

Про відкриття магазину в ЦУМі

Моєю основною метою завжди було рухатися за рамки і робити щось настільки концептуальне, аби це було очевидним і для людей без спеціальної підготовки. ЦУМ – це зовсім не концептуальний магазин, але це місце, де кожен день проходить різна публіка. Я хочу, щоб людям було цікаво і щоб будь-яка людина, надягнувши одяг бренду Vozianov, розуміла, що це можна носити і відчувала себе комфортно. Поки я не можу передбачити результати й, без сумніву, вхід в ЦУМ – це ризик, але мій досвід підказує, що ризикувати потрібно – все життя це приносило більше прибутку. Звичайно, потрібно мати певну сміливість й навіть безрозсудність, але чомусь мені здається, що у мене є і те, й інше.

Анастасія Мала