Фехтування на шпагах: історія і сучасність

На щастя, серед нас є люди, які мріють про героїчні вчинки. Їх приваблює дзвін клинків і смак перемоги. Нехай часи Д’Артаньяна давно минули, та нове покоління мушкетерів прекрасно почувається в ХХІ столітті.


Олександр Дюма писав: «Не бійтеся долі й шукайте пригод. Я дав вам можливість навчитися володіти шпагою. У вас залізні м’язи і сталева хватка. Вступайте в бій із будь-якого приводу, бийтеся на дуелі, тим більше, що дуелі заборонені, а отже треба бути мужнішим удвічі, щоб битися»…

Сучасне фехтування на шпагах, здавалося б, кардинально відрізняється від романтичних історій про королівських мушкетерів, але це не просто красивий вид спорту, для багатьох фехтування — це ремесло, вони фехтують за свою країну на кубках світу та олімпіадах. Спорядження — ось що справді змінилося з плином часу, саме спорядження робить поєдинки безпечними для нас. Колоти супротивника можна куди завгодно, аби не в шию. Якщо говорити про техніку фехтування, то вона вдосконалювалася століттями, і досвід цей перетворився на знання, знання породжувало цікавість і приводило до перемог, які в свою чергу викликали пристрасть до фехтування, тож сьогодні це цілком сформоване мистецтво, глибоке і складне, воно підкоряється тільки кращим.

До зброї!

Фехтувальна зброя (шпаги, шаблі та рапіри) посідає друге місце за швидкістю руху серед усіх спортивних знарядь. Швидша тільки куля у стрільбі.
Шпаги бувають двох типів: «ручка» і «пістолет». Шпаги-ручки мають пряму руківя, яка ідеально підходить для відточування техніки. За рахунок руківя, «ручки» трішки довші за «пістолети», і якщо спортсмени однакового зросту, але з різними видами руківїв, одночасно колотимуть прямо, то першим укол зможе нанести той, хто володіє «ручкою». Спортсмени-«ручечники» часто чудово вміють колоти супротивника в ногу або проводити швидкі атаки, так звані «флеші». Руківя шпаг-пістолетів справді нагадує пістолет. Ця зброя призначена для роботи з клинком супротивника: саме пістолетом легше робити перехвати та захисні прийоми. Такий поділ, щоправда, доволі умовний: будь-якою шпагою вправний фехтувальник може творити дива, справа тут в уміннях, у стилі фехтування й обраній стратегії.

1000 чортів, яка стратегія!

Як і будь-який інший вид спорту, це елегантне єдиноборство вимагає дисципліни й фізичної підготовки, та не менше ніж фізичні дані тут цінується гострий розум. Фехтування, поруч із шахами, вважається одним із найінтелектуальніших видів спорту. Обрана тактика визначає перебіг бою, а от вага супротивника не має жодного значення — поділ на категорії здійснюється тільки за віком. Якщо в боксі сила удару відіграє ключову роль, то сильний укол — показник поганої техніки. Укол здійснюється кистю, за точність «відповідають» пальці, а корпус «слідує» за рукою.

Ми шануємо традиції

На відміну від інших видів спорту, де основною мовою термінів є англійська, у фехтуванні існує традиція судити міжнародні змагання французькою мовою. Ви, мабуть, помічали, що фехтувальники носять світлу форму. Це теж пов’язано з традиціями. До того, як винайшли електронну систему підрахунку уколів, на кінчик зброї чіпляли шматочок тканини, вмочений у чорнило. На світлій формі відбиток було просто краще видно. Завдяки сучасній системі підрахунку уколів фехтування — дуже справедливий вид спорту, «засудити» спортсмена вкрай важко.

Славетні школи європейського фехтування

Якщо Ви дивилися художні фільми «Маска Зорро» та «Легенда Зорро», то уявлення про іспанську школу фехтування Ви вже маєте.
Дестре́за (ісп. La Destreza) — іспанська школа фехтування. У перекладі назва означає «майстерність». Перша інформація про дестрезу з’явилася в XV‒XVI століттях, але точна дата створення цього виду фехтування невідома. Основоположник — Дон Ієронімо Санчес де Карранза.
Італійська школа існувала з початку XV до кінця XIX століття.
Найсуттєвіша відмінність між іспанською та італійською школами фехтування — це переміщення ніг. Італійська школа, як і сучасна, навчає рухатися лінійно в сторону суперника, іспанці ж стверджували, що рух уперед до суперника може бути дуже небезпечним, тож треба ступати вправо чи вліво, щоб обрати найкращу перспективу для атаки. Дестреза мала тільки одну позицію, так званий «прямий кут», й основну увагу приділяла положенню руки. Італійська школа мала різні види позицій і надавала перевагу саме уколам, а не ударам зброєю.
Дарді — болонська школа, що існувала з XV до початку XVIII століття. Засновник — Філіппо Бартоломео Дарді. Представники цієї школи приділяли найбільше уваги захисним прийомам.
Французька школа фехтування виникла в XVI столітті та є прямим нащадком сучасного спортивного фехтування. Започаткував її Анрі де Сен-Дід’є. Основою цієї школи стали трактати й досвід італійської і болонської шкіл фехтування.
Сучасне українське фехтування сформувалося на основі радянського. Середньостатистичний український спортсмен знає і вміє набагато більше прийомів, ніж, наприклад, англієць, італієць чи француз. Представники закордонних шкіл надають перевагу досконалому відпрацюванню мінімальної кількості прийомів. Хоча зараз ця ситуація змінюється, розповідає Єгор, майстер спорту з фехтування на шпагах: «Після розпаду радянського союзу деякі українські майстри виїхали за кордон — у Британію, Японію, Америку та інші країни й значно підняли там рівень фехтування».

Непереможні українські мушкетери

Українцям, безперечно, є чим пишатися. На Олімпійських іграх 2012 року Яна Шемякіна стала чемпіонкою з фехтування на шпагах, Ольга Харлан здобула це звання 2008 року в командній першості з фехтування на шаблях. На Олімпійських іграх 2012 року пані Харлан завоювала для України бронзову медаль. У 2015 році на чемпіонаті світу в Москві чоловіча команда шпажистів виборола перше місце, жіноча посіла третє.
Не має значення, коли Ви надумаєте взяти до рук шпагу, якщо Вам подобається цей шляхетний спорт — то саме в Україні Ви зможете знайти такого кваліфікованого тренера, про якого мріяли навіть королі.

Маргарита Маковецька