Фенікс українського кіно

Гучна прем’єра «Сторожової застави» дала життя українському фентезі. Мультфільм «Мавка. Лісова пісня» схвалили аніматори студії Волта Діснея. Чи означає це, що кінематограф в Україні постав із попелу? 


Передісторія

За словами кінокритика Олега Яського, українці відіграли вагому роль у творенні кіномистецтва не тільки у національному, а й у світовому контексті. Щоб переконатися у цих словах, варто просто озирнутися на кілька десятиріч назад. Українець Йосип Тимченко — забутий першовідкривач кіно. Він винайшов прототип кіноапарата за рік до появи кінематографу у Західній Європі. Скачковий механізм «равлик», який розробив винахідник, ще довго використовували у 16-міліметровій техніці зйомки.

Імена українських режисерів Олександра Довженка та Івана Кавалерідзе знали далеко за  межами Радянського Союзу, який звинувачував їх у «націоналістичному ухилі». У період «відлиги» славу українському кінематографові приніс фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Виклики незалежності

Після здобуття незалежності, ми, здавалося б, зможемо знімати щось нове і якісне. Але, як виявилося, нема з ким і нема чим. Лише останні кілька років почали з’являтися нові кінострічки, які заслуговують на увагу. Раніше ж український глядач не бачив нічого, окрім російських фільмів та серіалів з типовим сюжетом та недосконалими українськими субтитрами.

Нове українське кіно

Нове життя в українське кіно вдихнули стрічки «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького, «Іван Сила» Віктора Андрієнка та «Той, що пройшов крізь вогонь» Михайла Іллєнка. Дві перші стрічки зняли з допомогою американських колег, тож вони насичені типовими для голлівудських стрічок, але не типовими для нашої ментальності, спецефектами. Безперечно, це виклики нової доби. Підеш в кінотеатр, і на кожному кроці з вуст молодої аудиторії чуєш: «Графіка – відстій!» або «Мало спецефектів!». Наближеним за сюжетом та його втіленням до «Американського пирога» є ще один фільм Левицького — «#SelfieParty».

Здається, чуттєвим українцям потрібен новий спалах поетичного (!) кіно. Та чи готові вони до таких фільмів після багаторічного впливу західних бойовиків та російських фільмів про кримінал? А ще ж фінансування, якого постійно не вистачає.

Втім, після масової заборони російського медійного контенту, ми починаємо рухатися назустріч новому українському кінематографові. Голова державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко анонсує: «Для нас прем’єра українського фільму стане приємною, але рутинною, а не щось таке, як політ на Місяць».

Спалах поетичного кіно

Втіленням чуттєвості, якої так бракувало українському кіно, стали стрічки «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, «Поводир» Олеся Саніна та «Незламна» Сергія Мокрицького. «Плем’я» — поки що найтитулованіший фільм українського виробництва. Історія про людей з обмеженими можливостями та їхні почуття нікого не лишила байдужим. Стрічка отримала визнання більше тридцяти міжнародних фестивалів —  у Лондоні, Лос-Анджелесі, Мілані, Мінську тощо. Серед 38 нагород — три призи в Каннах (у тому числі, гран-прі Тижня критики). Крім того, фільм став лауреатом премії Європейської кіноакадемії в номінації «Відкриття року». Це все свідчить на користь тези, яку ми бачимо в офіційному трейлері: «Тут немає субтитрів та закадрового перекладу, тому що для Любові та Ненависті вам він не потрібен».

Попри всі регалії «Племені», на «Оскар» поїхав «Поводир». Кіно, на думку представників нашого оскарівського комітету, має бути «народним», глядацьким.

Українська стрічка «Незламна» резонансна не тільки через те, що її придбала компанія «ХХ століття Fox», а, перш за все, через особистість Людмили Павличенко — студентки, яка під час війни знищила 309 фашистів. Цікаво, чи є у когось із наших західних чи східних сусідів така особистість? Такі люди є всюди, просто через популярність легких комедій та заїжджених бойовиків про них майже не знімають фільмів.

У 2016-му фільм режисера Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці» здобув «Золотий дюк» за найкращий український повнометражний фільм на Одеському міжнародному кінофестивалі та посів 3 місце серед стрічок міжнародної конкурсної програми. Фільм порушує проблеми заробітчанства та стосунків батьків і дітей.

У 2017 році на екрани вийшов перший український фільм у жанрі фентезі — «Сторожова застава» режисера Юрія Ковальова за однойменним романом Володимира Рутківського. На кінець 2018-го — початок 2019-го заплановано прем’єру вже визнаного кінокритиками мультфільму «Мавка. Лісова пісня». Тож маємо надію, що фенікс українського кіно з кожним роком все ширше розправлятиме крила та поверне українським фільмам першість у світовій кіноіндустрії.

Анастасія Гривнак