Фізики – теж лірики?

Фізик-теоретик грає на скрипці, інженер водних технологій колекціонує ляльок, студент факультету географії малює графіті по всьому місту. Це — люди з мого оточення, які щоразу змушують замислитися: чому у школі нас ділять на «технарів» і «гуманітаріїв», коли всі ми хоча б трохи гуманітарії?


Ви, мабуть, пам’ятаєте, як у дев’ятому  класі приблизно половина однокласників почала отримувати трійки та двійки з фізики та алгебри, а іншій половині вчителі на контрасті з першими пророкували блискуче математично-комп’ютерне майбутнє? Принаймні, в моєму класі було так, і я була з перших.  А друга половина класу зазвичай іде на факультети фізики, хімії, інформатики, економіки, і вже на першому курсі згадує про своє творче дитинство, або навіть, лише вступивши на нудну серйозну спеціальність, починає шукати шляхи відступу.

Так було і з моїми однокласниками-відмінниками, яких вчителі невпинно ідентифікували як «технарів». Насправді ж, один займався і займається досі музикою, інша — хореографією, ще одна дуже любила і любить літературу. Вони не були стовідсотковими «технарями», просто їм вдавалися і творчі завдання, і не творчі. Виходить, що якщо не всі, то більшість так званих «технарів» у вільний час займається абсолютно творчими справами, а чи багато гуманітаріїв окрім творчості цікавляться логарифмами та інтегралами, яких не довчили у школі? Думаю, ні. І це означає, що творчі — майже ми всі, але ті, кого ми звикли називати «технарями», насправді, такі собі універсали. І сарказм: «Гуманітарії, не ображайтеся на жарти технарів про вас, вони такі самі люди, просто розумніші», — може виявитися жорстокою правдою.

Тож, маючи ще трохи надії на свою розумову рівність з відмінниками, я звернулася до психолога Олега Василенка.

«Я вважаю, що творчість та раціональність — як крила літака, яких для вдалого польоту має бути два. Треба розуміти, що за творчість в людині відповідає права півкуля головного мозку, за раціональність — ліва. У людині виділяють свідоме й несвідоме. Перше потрібне для мислення, аналізу, узагальнень, розрахунків, прийняття на основі цього всього певних рішень, формулювання думки — за все це відповідає ліва півкуля, вона активна у свідомості. Несвідоме — це 96% наших автоматичних програм: вірувань, звичок, цінностей, вмінь. У несвідомій частині міститься як 96% проблем та страхів людини, так і 96% можливостей її успіху. Тобто, це дуже потужний ресурс, яким людина може або керувати, або кинути напризволяще.  І шлях в це несвідоме лежить саме через праву півкулю, тобто через відчуття, звуки, образи, символи, уяву, творчість. Людині необхідно розвивати різні сторони своєї особистості, щоб бути гармонійною та щасливою».

І я знайшла тих, хто знаходиться на цьому шляху становлення гармонійної особистості – тих, хто здобуває технічну освіту, але не уявляє себе без творчості.

Тарас, аспірант фізичного факультету ЛНУ ім. Франка:

«Я займався музикою з дитинства — фортепіано 6 років, ударні — 5, акордеон. Завжди любив ритмічне, і десь три роки тому, одночасно з навчанням на фізичному, почав займатися діджеїнгом. Я відпочиваю у музиці».

Ладік, студент Полтавського Автобудівельного технікуму:

«Вступив за бажанням батьків та від невизначеності. В технікумі зовсім не розуміють моїх захоплень, неодноразово намагалися мене відрахувати… Я ще з дитсадка займався театральним мистецтвом, пізніше закінчив Малу академію мистецтв. Співав, танцював, багато виступав, їздив на різноманітні українські та міжнародні фестивалі. Зрозумів, що моє — створювати шоу, свято. Зараз я закінчую технікум і працюю арт-директором полтавського клубу, у своїй діяльності поєдную все, чим мріяв займатися».

Марта, аспірант теоретичної фізики ЛНУ ім. Франка:

«Я граю на скрипці. Почала ще у школі, у третьому класі, і провчилася дев’ять років. Але захоплення музикою не переросло в мою спеціальність, бо я сама не бачила перспективності цієї справи, і вчителі з фізики і математики вірили в мої сили, хотіли, щоб я продовжила, це мене теж підштовхнуло до вибору. Але я і зараз би відповіла «ні», якщо б мені запропонували змінити спеціальність. Творчість, насправді, легко поєднується з навчанням, адже в університеті я займаюся кардинально іншим. Моє хобі — це моя розрядка, перезавантаження».

Люба, студентка 5-го курсу хімічного факультету КНУ ім. Шевченка:

«Я вже близько п’яти років пишу вірші та прозу, виступаю на фестивалях, конкурсах та творчих вечорах. Для мене це таке собі виховання екстраверта з інтроверта. Я хочу розвиватися з різних боків. Але поезію я і не можу назвати своїм хобі, це частина мене і мого способу думати та виражати свої думки».

А в Інтернет-просторі завжди актуальна суперечка фізиків і ліриків триває і досі. Існує безліч статей, які безапеляційно ділять людей лише на «технарів» та «мрійників», та навіть цілі форуми, де можна посперечатися, хто з цих категорій кращий. Ось, наприклад, кілька реплік з форуму «Гуманітарії VS технарі!»:

  • Товариші! Згадала нещодавно свою молодість, час вступу до університету. Звісно, всі мої однокласники ділилися один з одним інформацією, хто куди вступив. І якщо хтось казав, що вступив на будь-яку НЕтехнічну спеціальність, то інші виказували йому свої співчуття та побажання «не падати духом». Мені кілька разів доводилося чути на свою адресу таке: «А чого в гуманітарний? Ти же наче не дурна…» або «А, зрозуміло, математики боїшся, ну нічого, може, друга освіта нормальна буде!».
  •  Особисто мені дурні з вищою технічною освітою не траплялися.
  • А дурні з вищою гуманітарною?:)
  • Є, і немало.
  • Я – гуманітарій, і мені здається, що мої батьки дуже ображені тим, що у двох інженерів народилася така, як я.
  • А я думаю, той, хто не вміє рахувати, тобто «лірик», навчиться, якщо буде практикувати це. Він що, не зможе вивчити правила та алгоритми і просто потім їх застосовувати? Легко! Є таке поняття «навчитися вчитися».
  • Гуманітарій — це той, хто і з домофоном впоратися не може, при цьому освіта може бути будь-якою. А технар — це той, кому нецікаві  всі ці думки про буття, душу… там для нього багато несистематизованої «води».
  •  А що робити тим, хто і з домофоном розібратися може, і у душі покопатися любить?

І це — головне запитання. Виходить, що немає чіткого поділу на гуманітаріїв та технарів. Це ніби шкала електромагнітних хвиль: видима частина спектру (тобто звичайне світло): перехід від одного кольору до іншого відбувається безперервно, і кордони між сусідніми кольорами умовні.

Навіть, корінь слова «технологія» мав первинне значення «мистецтво», а деревні греки ніколи не відокремлювали мистецтво від ручної роботи.

Вірите чи ні, але вчені вже довели: справжній відпочинок — у зміні  виду діяльності, а не лежання на дивані з комп’ютером. Результатом такого відпочинку може стати ще більша втома. То може і нам, лірикам, інколи слід змінювати літературу на фізику?

Аліна Андрієвська