Фріда Кало: Дерево надії, стій прямо!

Вона входить  в десятку найдорожчих художників нашого часу. Її картини виставляють по всьому світу. Не тільки її ім’я, але і її обличчя, творчість і непроста доля відомі шанувальникам мистецтва в багатьох точках земної кулі – від Фенікса і Сієтла до Парижа і Шанхаю.  Про символізм її творів і їхню роль у світовій культурі все ще сперечаються найдосвідченіші мистецтвознавці. Про неї знято понад сім кінострічок,  написано з десяток пісень та видано безліч книг.  ЇЇ ім’я – Фріда Кало.


«Я залишилася жива, і до того ж мені є заради чого жити….»

Народилася Фріда Кало у 1907 році, в місті Койоакан у Мексиці. Перший автопортрет намалювала у 18 років. До того ні малярством, ні культурою вона не захоплювалася, а мріяла про кар’єру в медицині. Якби не аварія, яка стала переломним моментом у житті дівчини, скарбницю світового мистецтва не збагатили би по-справжньому геніальні полотна мексиканської художниці. Проблеми зі здоров’ям у майбутньої портретистки почалися ще у дитинстві. У шість років вона захворіла на поліомієліт. Хвороба буквально висушила її праву ногу, тому Кало все життя накульгувала і ховала своє каліцтво під штанами або довгими спідницями. Однолітки дражнили її Фрідою Дерев’яною Ногою. А через дванадцять років вона потрапила в страшну автокатастрофу, наслідком якої стали перелом хребта, перелом ключиці, зламані ребра, зламаний таз, одинадцять переломів у правій нозі, роздроблена і вивихнута права стопа, вивих плеча. Крім усього цього, Фріда виявилася буквально нанизаною на залізні перила, які пройшли крізь її живіт. Вона перенесла тридцять дві операції і цілий рік була прикута до ліжка, а нестерпні фізичні болі супроводжували її все життя. Численні операції і довгі місяці реабілітації прикували її до ліжка, і в пошуках нового захоплення Фріда взяла до рук пензлі і фарби. Для неї прилаштували спеціальний підрамник, який дозволяв дівчині малювати в лежачому положення, а до ліжка прикріпили велике дзеркало, щоб вона могла себе бачити. Першою її картиною був автопортрет. Відтоді цей жанр став основним у творчості Фріди: «Я пишу себе, тому що багато часу проводжу на самоті і тому що я сама – це той предмет, який відомий мені найкраще», – розповідала Кало. Автопортрети допомогли Фріді сформувати уявлення про себе, знайти шлях до самопізнання. Обличчя художниці на її картинах майже завжди однакове, схоже на маску, яка не виказує жодних емоцій і почуттів. Її твори – це метафоричні конспекти конкретних переживань. Вона черпала прийоми з мексиканського народного мистецтва, доколумбової культури, місцевих ретабло. Завдяки своєму новому захопленню малюванням, Фріда познайомилася з відомим фотографом і актрисою Тіною Модотті, яка приятелювала з уже знаменитим на той час художником Дієго Ріверою. Вперше Фріда зустріла Дієго під час свого навчання у школі, де він працював учителем. Уже тоді він їй дуже сподобався, вона пообіцяла собі, що одного разу зможе привернути його увагу. І ось, майже шість років потому, її дитячі мрії стали збуватися.

«В моєму житті було дві аварії: одна — коли автобус врізався в трамвай, друга —це Дієго»

У 1928 році одужавши після аварії, художниця поїхала до Дієго Рівери. Вона хотіла показати картини, які безперестанку писала протягом року реабілітації. Автопортрети Фріди Кало вразили відомого художника: «Мені було очевидно, що ця дівчинка – природжена художниця», – сказав потім Дієго. До того часу знаменитий ловелас Дієго Рівера уже встиг розлучитися зі своєю другою дружиною. Природно, що він захопився молодою двадцятирічною художницею, яка вирізнялася дотепністю, сміливою вдачею і вражаючим талантом.

Це була дивна любов. Дивна для звичайних людей. Навіть зовні вони були абсолютно різні – величезний масивний, сповнений життєвих сил Рівера і маленька, тендітна, зіткана зі страждань і болю Фріда. Мати дівчини, якій не подобався Дієго, уїдливо назвала цей шлюб «одруженням слона на голубці», через те, що наречений був на 20 років старший і в два рази більший за наречену. Незважаючи на зовнішню непривабливість художника, його завжди любили жінки і Дієго відповідав взаємністю. Але одного разу він зізнався: «Що сильніше я люблю жінок, то більше я хочу змусити їх страждати». Рівера часто зраджував своїй юній дружині. Їхні, сповнені драматизму відносини іноді були більше схожі на війну, ніж на шлюб, але, попри все, роман Фріди і Дієго вважається прикладом однієї з найбільш зворушливих історій кохання між двома визначними особистостями. Через постійні зради чоловіка, Фріда дуже страждала, а згодом і сама почала близько спілкуватися з іншими чоловіками. Дієго ревнував і шаленів через таку поведінку дружини – їй він забороняв робити те, що дозволяв собі. Після п’яти років скандалів, докорів і сварок вони розлучилися, але через рік одружилися знову. Напевно, не було у світі іншої такої пари талановитих людей, які, навіть коли вже були не в змозі жити разом, не могли існувати один без одного. Рік одруження став для Дієго також роком всесвітнього визнання, його картини здобули неабияку популярність не тільки в Мексиці, але і далеко за її межами. Майже одразу після весілля молодята, на кілька років виїхали до США, де талановитого Дієго особливо шанували. У той час Фріду сприймали просто як милу дружину генія, але все змінилося в 1932 році.

«В мистецтві  я не любитель і не знавець, я просто дівчина, якій потрібно працювати, для того щоб жити» 

Всі кардинальні зміни у житті цієї мужньої жінки були тісно переплетені з нещастям. Після переїзду до Америки Фріда завагітніла, але через слабке здоров’я втратила дитину. Її горе і страждання втілилося в автопортреті «Моє народження», який став початком її кар’єри знаменитої художниці. Неперевершені полотна Кало химерно поєднують в собі елементи сюрреалізму і мексиканського народного мистецтва. Ідея картин художниці захована в деталях, тлі, фігурах, що з’являються поруч із зображенням Фріди. Або поруч з двома Фрідами. Їй часто доводилося ніби розділятися. Вона до аварії і після. Вона страждає і вона випромінює спокій. На людях вона майже завжди була жвавою, голосно сміялася, пила, курила і вела себе так, ніби вона найщасливіша людина на планеті. Її справжні внутрішні почуття та переживання знаходили вихід на полотні.

«Свято форми, кольору, руху…»

Фріда дуже любила і популяризувала народну мексиканську культуру, колекціонувала старовинні витвори прикладного мистецтва, навіть в повсякденному житті часто одягала національні костюми. Кало ніколи не була з тих, хто блякне на тлі інших. Її пасербиця Гуадалупе Рівера писала у своїй книзі «Свята Фріди»: «Все в ній, від кінчиків волосся до подолу сукні, дихало якоюсь неймовірною сумішшю пустотливості і веселощів». Хоча при погляді на автопортрети художниці «пустотлива» і «весела» – далеко не перші слова, які спадають на думку. Проте її одяг та аксесуари: дорогі, помітні і вишиті вручну оксамитом і шовком, великі прикраси, зроблені з місцевих мінералів, начебто корала, нефриту або вулканічного каменю, – завжди немов іскрилися життям. За словами Гуадалупе, в день свого заміжжя Кало вирішила одягтися в «оахакському стилі, з масивною вишивкою, квітами та стрічками». Одяг для Фріди, який пошили корінні жителі перешийка Теуантепек, виділяв художницю серед її сучасниць, які вже давно забули про традиційне вбрання і надавали перевагу європейському стилю. Після смерті Кало в 1954 році знаменитий гардероб художниці перетворився на сховище. Дієго Рівера, який розпоряджався майном Фріди, зажадав зробити численні наряди недосяжними для громадськості хоча б на п’ятдесят років. У 2004 році ванна і гардеробна в будинку Кало відкрили, і понад двохсот предметів одягу були передані Деніз і Магдалені Розенцвайг для оцінки стану нарядів і їхньої реставрації. Згодом сестри Розенцвайг написали про це книгу.

«Я весело чекаю відходу і сподіваюсь ніколи не повертатись»

У 1950 році їй зробили ще сім операцій на хребті, дев’ять місяців вона провела на лікарняному ліжку і тепер уже назавжди залишилася в інвалідному кріслі. За рік до смерті їй ампутували праву ногу, щоб зупинити гангрену. В цей же час у Мехіко відкрилася її перша персональна виставка. Відкриття Фріда не пропустила – вона прибула туди на кареті швидкої допомоги з увімкненими сиренами. Вона посміхалася, в одній руці була незмінна сигарета, у другій – пляшка текіли, у волоссі – квітка, на обличчі – радісна і водночас іронічна посмішка. За тиждень до смерті Фріда написала картину «Хай живе життя!» – «Viva la vida!» – Сонячний натюрморт, в якому вона продемонструвала своє відношення до життя і до смерті. Для деяких мистецтвознавців культ особистості, створений навколо фігури мексиканської художниці, залишається загадкою. Одні захоплюються її картинами, в інших вони викликають огиду. Культуролог Сенфорд Шварц написав, що, на його думку, Кало поклоняються незаслужено. Він належить до тих критиків, які ставлять під сумнів цінність творчості Фріди і не розуміють рецепту її популярності. Насправді, не тільки творчість є основною причиною популярності Кало. Людей більше цікавить особистість художниці та її історія, в якій було багато драматизму: і тривала боротьба з хворобою, і пристрасні стосунки з чоловіком, і непохитне бажання жити всупереч усім бідам, що траплялися на її шляху. Особистість Фріди Кало та її боротьба за життя зачаровують ще й тому, що нагадують нам – не слід втрачати надії та опускати руки. Не зважаючи ні на що, ми можемо жити яскраво, повноцінно і зберігати традиції минулого, навіть якщо хаос і зміни у майбутньому неминучі.

Євгенія Семчук