Футболом єдиним живе Україна

Мешканці держави під жовто-блакитним стягом майже не бувають на спортивних змаганнях або ж відвідують лише футбол. У спортивних програм України низький рейтинг. На Батьківщині рекордсменів не проводять чемпіонати світу та Олімпійські ігри. А серед тем, обговорюваних молоддю, спорт займає далеко не перше місце. Аналізуючи медіа, ми спробуємо зрозуміти, що ж зі спортом не так.


Спортивна журналістика шкутильгає на обидві ноги

Уявіть: проходить опитування серед жителів міста Києва. Коли мова йде про українських спортсменів, більшість пересічних киян відповідає: «Круто… а хто це?».

Чому так відбувається? Невже спорт настільки негативна річ, що жителі України цураються її як вогню і проходять повз спорткомплекси, коли там відбуваються спортивні змагання? Невже спортивна гімнастика чи легка атлетика гірші за футбол, що збирає тисячі фанів і заради якого будують величезні стадіони? Чесно, покладіть собі руку на серце і дайте відповідь: особисто ВИ дивилися цьогорічну Олімпіаду?

У пошуках відповідей стало зрозуміло, що руку до цього прикладають ЗМІ. Перший тривожний дзвіночок пролунав в редакції однієї з медіакомпаній. Журналістка спостерігала за трансляцією змагань з кінного спорту, а саме – за вершником, що долав перешкоди. Її колега за цим спостерігала і, після кількох хвилин роздумів, видала таке: «Я не понимаю… бадминтон – и то больше олимпийский вид спорта, чем эти все прыжки, там же конячка всё делает!»

Аби довго не розписувати, чому ж журналістка не мала рації, просто скажу, що кінь на змаганнях повністю контролюється вершником, а для цього необхідні сила, баланс, спрацьованість і щоденні нещадні тренування. Регламент кінних змагань і ризик отримати травми, вимагають від вершника спеціального одягу, під яким його м’язів не видно.

Фраза журналістки не прозвучала у ефірі. Але, цілком очевидно, що їй не цікаво висвітлювати ці змагання.

В цьому році транслювати Олімпіаду в Ріо не поїхав жоден журналіст державної телекомпанії. Ця стаття розходів просто не буда передбачена у бюджеті.

Цікавий випадок також стався в одній з телестудій. Під час трансляції подій Олімпійських ігор 2016 року на них завітали гості. А саме один із Олімпійських чемпіонів та його особистий тренер. Ведучий кілька разів намагався правильно вимовити прізвище тренера, та врешті не зміг і вся студія посміялася з цього. Програма виходила в прямому ефірі. За свою помилку ведучий не отримав навіть зауваження від керівництва.

Факт навздогін: на більшості факультетів журналістики в Україні немає спортивної спеціалізації.

Все тільки заради рейтингу держави

Часто ми читаємо подібне на футбольних сайтах: «Очередное негласное дерби на просторах Английской Премьер-лиги. Наконец, противостояние Челси и Манчестера обретает былой вес, ну а противостояние Давида Луиза и Златана Ибрагимовича – это вообще сладкая вишенка на торте…». Футбольний матч ми можемо дослідити вздовж та впоперек. А що ж з іншими видами спорту?

Візьмемо, наприклад, ті ж Олімпійські ігри. Відкриваємо сайт інформаційного агентства Укрінформ. Тут нам подають статистику: хто, коли і яка медаль. Те ж саме ми можемо переглянути і зайшовши на офіційний сайт Олімпійських ігор, але все, що зрозуміє звідти українець, який не знає англійської, це те, яке місце ми посіли у медальному заліку. Команда пошукової системи Google розробила турнірну таблицю і під час ігор ми могли знайти інформацію про те хто, коли, в якому виді спорту і яке місце посів. Тобто, дізнатись результат ми здатні. Але, на жаль, це все. Прочитати аналітику з цього приводу ми не можемо, тому що жодне українське видання в мережі Інтернет нам її не подає.

Загальна картина спорту в Україні складається за принципом п’яти «С»: секс, страх, сміх, скандал та смерть. Ще присутнє одне «Г» – гроші. У вітчизняних ЗМІ ви не почуєте жодного слова про якість спорту. Зате сенсаційних заголовків на кшталт: «Перевелися патріоти, Жан Беленюк кидає Україну», «Олег Верняєв запопадливо вимагає у держави гроші» і «Росіян половили на допінгу», хоч греблю гати. Сьогодні спорт приносить користь Україні лише як спосіб визнання на міжнародній арені.

Подібна ситуація могла скластися і з «Євробаченням». Соціальні мережі так вибухали від сподівань на співачку Джамалу, що, здається, аби вона не привезла перемоги, її б закидали затхлими яйцями прямо в аеропорту «Бориспіль». Логічно, що українці сьогодні шукають підтримки у інших держав. Такого авторитету і підтвердження своєї важливості у світі Україна востаннє потребувала аж у далекому 1991 році, коли проголошувала «Акт незалежності».

Але, на відміну від спортивних змагань, з підготовки до головного пісенного конкурсу Європи зробили шоу. Щоп’ятниці на телеканалі «СТБ» ми могли спостерігати за конкурсантами, відбирати їх шляхом голосування. Чи можна однозначно говорити про те, що робота над голосом у чотири октави більш кропітка за роботу над потрійним сальто чи стрибком у висоту з жердиною на 6 метрів? Результат цієї праці точно не менш видовищний.

Сліпо керуючись модою

 Ви можете заперечити той факт, що спорт не є популярним. Мовляв, тренажерні зали забиті вщент, молодь активно пропагує здоровий спосіб життя. Та, в цьому питанні також є свої підводні камені. Культура молоді передбачає моду. Модно бути струнким, модно бути підкачаним. Іноді ця мода доходить до абсурду, коли отака «краса» тіла виходить на перший план і «тягання» штанги стає сенсом життя, в той час як «справжній» спорт  далеко за межами «качалок». Стало модним виставляти на показ спортивні частини тіла, робити світлини у спортивному одязі. Кросівки стали незмінною частиною гардеробу як хлопців, так і дівчат. Та у гонитві за схваленням фігури протилежною статтю забувається, що досягати результатів у тому, що тобі подобається, просто приємно.

Дайте чесно собі відповідь на запитання, чи давно ви замість вечірньої порції улюбленого серіалу дивились спортивні змагання? А не футбольні?

Якщо так, то чому? Ще не знайшли свій спорт чи просто ніколи не цікавились цією темою?

А закордоном трохи все інакше

Після перемоги в Олімпіаді 2016, в першості на паралельних брусах, в Інтернеті з’явилось безліч інтерв’ю та світлин українського спортивного гімнаста Олега Верняєва,  де він ділиться своїми враженнями від закордонних поїздок на змагання. Олег говорить, що підтримати спортсменів у Німеччині та Швейцарії приходять тисячі глядачів. А у американців взагалі стадіони спортивних гімнастів схожі на наші футбольні. Та й за трансляцією ігор в Ріо ми бачимо, що трибуни не пустують. Крім того, як виявилось, існують цілі низки національних спортивних багатоборств. Знамениті Tour de France, Vuelta a España, Giro d’Italia з велоспорту, Bundesliga в Німеччині та Swiss Cup у Швейцарії.  Окрім того, щорічно проходять міжнародні змагання, які приймають у себе країни Сходу, Європи, Америка. Світ цікавиться різним спортом.

Коментар з цього приводу дає спортсмен, майстер-наїзник першої категорії Київського іподрому, Олександр Савицький:

«Працюю на іподромі уже більше 20-ти років. Я прийшов сюди, коли ще був малим і тут яблуку ніде було впасти. Всі хотіли займатися цим спортом, і всі тренери у нас з радістю брали учнів. Я займався безкоштовно! Мені були раді, бо я хотів розвиватися. Трибуни під час змагань чи то верховиків, чи то рисачих перегонів, байдуже, завжди були вщент забиті. Зараз ми щотижня проводимо біга. На трибунах сидить чоловік з десять, та й ті – власники коней, на яких відбуваються забіги. Народ збирається хіба на День Києва і на ярмарки, коли раз на місяць поруч з нашим іподромом продають курей та різнопорідних голубів. А так… На мою думку, це пов’язано з тим, що заборонили тоталізатор. І взагалі, держава перестала брати участь у розвитку спорту. Обладнання старе, а зараз подейкують, що комплекс знесуть і на місці іподрому тепер буде торговельний центр. А ви оце питаєте, чому всі ходять на футбол…»

Тисячі дітей в Україні щороку починають відвідувати найрізноманітніші спортивні секції. Вони починають захоплюватись тим, що роблять. Жити з «допінгом» перемоги і намагатися передати свій запал оточенню. І, коли вони виростають і отримують міжнародне визнання як спортсмени, кожне нове: « — Ти його знаєш? — Нє, а хто це?», призводить до розчарування. Часто навіть переїжджають виступати за інші країни, де є підтримка не лише батьків. А ЗМІ,  тим часом, переконують нас, що це зрадники, які продалися за три копійки. То саме зараз варто полюбити спорт. Щоб зі спортивної арени, заповненої оваціями, спортсменам не хотілося йти звідти, з України. Чи що ж тоді зі спортом все ж таки не так?

Несевра Анна