Годі сумувати — час пластувати

Чим зайнятися після уроків або пар, де відпочити від робочих буднів? Пропозицій та варіантів безліч. Якщо ви любите природу та вважаєте себе патріотом, готові знайомитися з новими людьми та пробувати всі можливі заняття — ймовірно, вам підійде Пласт.


ПластПласт — це національна скаутська організація України. Про Пласт як прояв національного духу на початку ХХ століття зараз вчать у школі на історії України. Саме цей факт змушує багатьох українців помилково думати, що Пласт давно в минулому. Проте він існує вже понад століття (офіційною датою заснування організації вважають 1911 рік). Кількість його членів із кожним роком зростає. Зараз пластуни є не лише в Україні, а й в інших країнах (таких більш ніж 10). Там, як правило, пластунами стають емігранти або їхні діти, якщо батьки прагнуть зберегти національну ідентичність і прищепити патріотичні почуття своїм нащадкам.

Саме слово «пластун» означає «розвідник». Так називали своїх розвідників козаки, і тому батьки українських скаутів обрали для організації цю назву. Спочатку Пласт мав певне військове спрямування та був організацією тільки для хлопців. Це зрозуміло з огляду на соціально-політичну ситуацію того часу: Україна була під владою інших держав, згодом одна за одною прогриміли дві війни. Зараз основною метою організації є виховання національно свідомих громадян. Звучить розумно до занудності, але методи у пластунів досить оригінальні.

Чим займаються пластуни?

Скаути асоціюються з американськими фільмами, де дівчатка у формі бігають і продають печиво. Зазвичай вони виглядають доволі кумедно, і геть не віриться, що торгівля солодощами може їх чогось навчити чи допомогти їхньому саморозвитку. Українські скаути — пластуни — зовсім не схожі на своїх американських колег. Насамперед, пластуном може бути людина будь-якого віку, не тільки діти. Крім того, мета діяльності Пласту та засоби досягнення цілей, мабуть, серйозніші, ніж в американців. Адже головною метою є виховання національно свідомої молоді.

Навчання в Пласті зовсім не схоже на школу чи курси з іноземної мови. Немає такого, щоб прийшли дітки, сіли за парти, прийшла строга вчителька та почала їх виховувати.

ПластДіти займаються групками по 8-10 осіб; такий колектив називається гуртком. Заняття відбуваються щотижня, та називаються вони сходинами. З дітьми працюють пластуни старшого віку — від 18 років. За пластовою термінологією їх називають виховниками. Свого часу вони так само росли у Пласті, тож традиції виховання передаються з покоління в покоління. Під час сходин діти розмовляють на важливі теми (основну доповідь готує, як правило, виховник, а діти вже підключаються до обговорення), співають пісень, бавляться в ігри, майструють щось своїми руками (звідси й чудернацька назва — майстерка). В кожному з елементів сходин є якась ненав’язлива мораль, щось таке, чого діти мають навчитися в ігровій формі. Багато в розвитку маленьких пластунів залежить від виховника. Роль цієї людини особлива, і це вимагає від неї особливих якостей.

«Виховниця має поєднати в собі риси матері та подруги. Вона, як і мама, критикує погані вчинки та може заборонити те, що шкодить дитині. Водночас вона має бути близькою з пластуном, щоб він зміг довірити свої проблеми та вони разом шукали шляхи її розв’язання. Модель такого виховання ефективна, бо, з одного боку, вона дозволяє тримати дитину в рамках, з іншого — вона бачить позитивний приклад людини, яка не набагато старша за неї», — пояснює виховниця Анна Стрілець. Крім того, що вона майже завершила виховання свого гуртка (її дівчатам 16-17 років, і скоро вони набиратимуть свої гуртки), Анна ще координує роботу інших виховниць, тож зі своєю справою вона знайома добре. Вона вважає, що виховний процес без літніх таборів буде неповним чи й узагалі безрезультатним.

Коли літо приходить, гаряча пора…

Літо — найочікуваніший час для пластунів. Тоді немає сходин, але натомість проводяться табори. Пластовий табір триває 10-14 днів. Він принципово відрізняється від звичних для нас «піонерських» таборів. По-перше, діти живуть у наметах. Вони від’їжджають подалі від шумного міста (беззаперечним фаворитом є Карпати) і розкладають своє наметове містечко. По-друге, в цей час діти все роблять самі. Немає тіточок, які готують і ставлять їжу під носа, нема прибиральниць. Є інструменти, є ліс, у якому можна назбирати дров, є джерело, де можна набрати води. На час табору дітей «відривають» від цивілізації. В них нема комп’ютерів і Wi-Fi, мобільні телефони дають за чітким графіком.

Тобто можете собі уявити: одна дванадцятирічна дівчинка збирає в лісі дрова, інша — її ровесниця чи трішки старша — на саморобній кухні (яма для вогню, колода для сидіння, натягнута між деревами мотузка з петельками для столового приладдя, зв’язаний дітьми з патичків столик-поличка для посуду, за кілька десятків метрів — місце для решток) готує обід. У величезному казанку або відрі на 10-15 літрів кипить суп, поруч вариться каша та гріється вода для чаю. На колоді сидить ще одна дівчинка та зосереджено ріже капусту. Адже нагодувати 30 людей — справа непроста!

Інші учасники табору тим часом мають якісь заняття. Їх вчать, як зібрати воду, якщо загубився в лісі та ніде немає струмка, чи розповідають щось цікаве з історії. Або ж вони роблять чергову дивовижу власноруч.

Час від часу організатори табору — ті, які протягом року є виховниками — проводять змагання. Чого тільки не роблять діти під час тих випробувань! Вони виявляють неймовірну кмітливість, аби виконати поставлене завдання. Вчаться швидко думати, реагувати, шукати вихід із найскладніших ситуацій. А потім непомітно для себе переносять здобуті навички в «цивільне» життя.

Тут діти знаходять справжніх друзів. Поживши з кимось у тісному наметі майже два тижні, настільки добре пізнаєш людину, що з цим не порівняти річне знайомство за звичайних обставин. Усі приховані риси характеру проявляються в таборових буднях: хтось стає відомим як скупердяга, а когось усі цінують за готовність допомогти. Після табору з другом не страшно й на край світу, бо знаєш його як облупленого.

Горить ватра, горить ватра — дивіться, дивіться (пластова пісня при розпалюванні вогню)

ПластТабору притаманна особлива романтика. Щодня після заходу сонця пластуни збираються навколо вогню. Хтось бере до рук гітару, і ллються пісні — то голосисті, закличні, веселі, то сумні й зворушливі, спокійні та душевні. Потім пластуни беруться за руки та співають традиційну пісню — «Сіріли у сумерках півночі шатра». Чудовий запис цієї пісні у виконанні Квітки Цісик (до речі, також пластунки) можна знайти в Павутині.

Усі розходяться по наметах, надворі залишаються тільки старші — обговорити, як пройшов день, що було добре, а що потрібно поліпшити — і стійкові. Нічна стійка — це двоє дівчат (віком від 11 до 18 років), які пильнують, чи ніхто чужий не забрів на територію табору. Стійкові протягом ночі регулярно змінюються, а останні готують сніданок. У дівчат із собою має бути ліхтарик і свисток. Ліхтарик зазвичай вимкнений, але за потреби ним можна освітити підозрілий предмет. Щоправда, зловживати цим не варто: після різкого спалаху світла очі довго пристосовуються до темряви. Якщо дівчата помічають когось чужого, вони свистять у свищик, щоб попередити всіх про небезпеку. Такі ситуації вкрай рідкісні, але все ж буває, що цікавим мешканцям із села поблизу посеред ночі закортіло познайомитися із сусідами. Але зазвичай стомлені пластуни міцно сплять, а рясні карпатські зорі підслуховують секрети дівчаток-стійкових.

Проте табори бувають різними. Бувають стаціонарні, бувають і мандрівні — у них пластуни долають кілометри доріг, підкоряють гори, розпинаючи намети щоночі на іншому місці. Особливими є морські та летунські табори. Морські призначені для дітей дещо старших за віком (від 15 років), і там вчать плавати на байдарках і човнах. На летунських таборах пластуни вправляються з аеропланами, стрибають із парашутами тощо.

Як стати пластуном?

Організація Пласт настільки багатогранний, що кожен зможе знайти в ньому щось для себе. Але до пластунів є низка вимог. Немає особливих вікових обмежень — пластуном може стати будь-хто віком від шести років. Проте пластун не може мати шкідливих звичок (курити, вживати алкоголь до повноліття чи зловживати ним у дорослому віці), використовувати нецензурну лексику. Пластун повинен спілкуватися українською мовою, де це можливо, і любити Україну. Коли пластун відповідає таким вимогам, він складає пластову присягу, в якій обіцяє бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу. Він дає слово честі, тому коли перестає бути членом організації, зобов’язаний дотримуватися своєї обіцянки.

Звісно, Пласт не для кожного. Він гартує дух і тіло, вимагаючи натомість бути активним, ініціативним і самовідданим. Чи підійде Пласт для вас? Ви не дізнаєтеся, якщо не спробуєте.

Василина-Катерина Булик
Фото: Пласт