03.08.2012 - Спорт

Регбі – хуліганська гра для джентльменів

У далекому 1823-му під час одного матчу з футболу, який ще на той момент навіть не мав визначених правил, сталась виняткова подія. Юнак на ім’я Вебб Елліс на шляху до штрафної площі суперника взяв м’яч у… руки і побіг з ним до воріт, “поклавши” таким чином гол. Відбувалось все це у школі містечка Регбі, графства Ворікшир, що і досі розташоване в центральній частині Англії. Така от, здавалося б, безглузда помилка дала початок грі, якою сьогодні захоплюються мільйони. Як ви уже здогадались, зветься вона регбі: на честь міста, у якому зародилась.


У футбол іде той, хто не потрапив у секцію регбі

Однак ще 40 років після цієї події гравці домовлялись про правила безпосередньо перед грою, щоразу уточнюючи ті чи інші моменти. Поки не з’явилась офіційна Англійська Футбольна Асоціація, яка безапеляційно заборонила брати м’яча у руки. Тож регбісти мусили створити свою організацію, і вже у 1871 році з’явився Союз Футболу Регбі (Rugby Football Union). Він існує й сьогодні, зберігаючи у своїй назві посилання на історичного предка. Хоча регбісти люблять посперечатись, хто кому предок.

Перший міжнародний матч відбувся того ж 1871 року між командами Англії та Шотландії. З того часу гра почала набувати популярності по всій Британській імперії: в Ірландії, Уельсі, Австралії, Південній Африці та Новій Зеландії. В останніх двох регіонах регбі й досі є ледве не культом. Існує жарт про те, що у футбол ідуть ті юні новозеландці, які не потрапили до секції регбі (мабуть, саме тому країна не може похизуватися успіхами в футболі). Але саме Нова Зеландія здобула Кубок світу з регбі у 2011 і є чинним чемпіоном. Збірна цієї країни — це не просто команда чудових спорстменів, а світовий бренд All Blacks (назва походить від форми чорного кольору), що сприяє популяризації гри по всій планеті. Навіть люди, котрі не бачили жодного регбійного матчу, іноді чули про “хаку” – бойовий передматчевий танець новозеландців. Це маленька вистава та данина предкам, котрою океанійці намагаються залякати суперника та налаштуватись на запеклу сутичку.

В Англії, колисці регбі, грою захоплювались як звичайні люди, так і аристократія. Останні не були зацікавлені у зароблянні грошей на цьому, на відміну від перших. З того часу гра розділилась на декілька різновидів. Сьогодні ж офіційними є Регбі-15 (за кількістю гравців), або Rugby Union, Регбі-13, або Rugby League, та Регбі-7. Найбільш популярними на планеті, зокрема й в Україні, є Регбі-15 та його різновид Регбі-7 (вже включений до програми Олімпійських ігор 2016 року), натомість правила у Регбі-13 дещо відрізняються, хоча і цей різновид має своїх прихильників. Існують також менш контактні версії гри — регбі-тач та пляжне регбі, з котрих Києві щорічно проводяться турніри.

Найпрестижнішим змаганням з регбі є, звичайно, Кубок світу, що проводиться, як це не парадоксально для спорту з майже двохвіковою історією, лише з 1987-ого кожні чотири роки. На сьогодні у фінальній частині цього турніру беруть участь 20 команд. Україна, на жаль, туди ніколи не пробивалась…

Більш локальними турнірами, що викликають високий інтерес вболівальників, є Кубок шести націй (між Англією, Шотландією, Уельсом, Ірландією, Францією й Італією) та створений за цим зразком Кубок Трьох Націй (між Новою Зеландією, Австралією та ПАР). Команди, які не входять до цих елітних дивізіонів, змагаються за потрапляння до Кубку європейських націй, де протягом двох років 6 збірних в межах свого дивізіону сперечаються за перемогу.

Парадокси гри

Коли мова йде про події, що відбуваються на полі, почати варто з того, що в регбі грають овальним м’ячем, котрий зручно тримати в руках та передавати партнерам по команді. На відміну від свого американського нащадка, тут грають без латів. Дозволений мінімальний захист у вигляді м’якого шолому та сантиметрові накладки на плечі або інші частини тіла.

Люди, що  вперше спостерігають за регбійним матчем, лише ближче до його кінця починають розуміти, з якою метою рухаються всі ці 30 людей на полі. А завдання нелегке — притиснути овальний м’яч до газону за Н-подібними воротами суперника або ж забити його над (!) перекладиною. При цьому гравці обох команд можуть робити з суперниками практично все, окрім підніжок та атак вище плечей. Саме тому форма регбістів дуже міцна і «слизькувата», вхопитись за неї важко. А ще через таку вседозволеність у грі люди думають, що цей спорт надзвичайно травматичний. Однак регбісти це всіляко заперечують, приховуючи надщерблені зуби та синці по всьому тілу…

Та в цьому є й свій плюс. Вседозволеність відкидає необхідність будь-яких симуляцій, залишаючи виключно чоловічу боротьбу за кожен клаптик поля. Кажуть, якщо регбіст закінчив гру чистим, то грав він погано, і лише той, хто з голови до п’ят в болоті та траві, по-справжньому відданий гравець. А ще регбісти впевнені, що отримують від такої 80-хвилинної свободи неабияке задоволення. “Футбол — це гра джентельменів, в котру грають хулігани, а регбі — гра хуліганів, в яку грають джентельмени” – ця фраза більш, ніж повно розкриває головну родзинку гри.

Парадокс регбі полягає у тому, що для просування вперед необхідно передавати м’яч… назад. Паси руками в сторону воріт суперника суворо заборонені, хоча вдаряти по м’ячу можна в будь-якому напрямку. Однак тут є єдина умова — брати його матиме право лише той гравець твоєї команди, котрий знаходився позаду в момент удару, усі інші будуть вже в такому знайомому нам з футболу «офсайді», або «поза грою». Але все ж таки основний та найнадійніший спосіб переміщення м’яча вперед – це міцно тримати його в своїх руках, обігрувати суперників і віддавати передачі своїм партнерам, що біжать на швидкості та прорізають лінію оборони супротивника. Ніби нехитро, проте існує ціла низка нюансів. Щоб роглянути їх, поговоримо коротко про позиції гравців на полі, яких, як вже згадувалось, у Rugby Union аж 15.

Гра для всіх і кожного

Худий ти чи повнуватий, швидкий чи повільний, сильний чи не дуже — у регбі тобі знайдуть місце на полі у будь-якому випадку, аби було бажання грати. Гравців у команді поділяють на дві групи — атака (“гравці сутички”) та захисна лінія. До “сутички”, зазвичай, потрапляють більш дужі хлопці і ця вісімка є ударним кулаком команди, що бореться за кожен клаптик поля (часто в прямому сенсі слова), проштовхуючи м’яч на останніх метрах до залікової зони. До лінії захисту потрапляють більш легкі юнаки, котрі на великих швидкостях довгими передачами переводять м’яч з одного флангу на інший, розгортаючись, немов віяло. Крайні гравці при цьому часто опиняються один на один із суперником і, обігравши його, отримують можливість покласти м’яч у заліковій зоні.

Але незалежно від того, на якій позиції грає регбіст, окрім основних тренувань, він обов’язково займається важкою та легкою атлетикою. Відомий футболіст лондонського Челсі Майкл Есьєн після першого в своєму житті відвідування регбійного матчу був просто в захваті та віддав належне спортсменам: «Все, що я можу сказати, це те, що регбісти — чудові атлети, вони повністю віддаються грі, я їх дуже поважаю».

Колись вже відомий нам Вебб Елліс – чиїм ім’ям, до речі, названий трофей чемпіонату світу – приземлив свого першого м’яча руками у воротах суперника, суддя гол не зарахував, але відзначив, що це була добра спроба. З того часу спробою називають ситуацію, коли гравець притис м’яча до газону в заліковій зоні супротивника, і дають за неї 5 очок. Додатково до спроби можна здійснити удар по воротах, що зветься реалізацією, і отримати ще 2 очки. За грубе порушення правил у своїй 22-метровій зоні призначається також штрафний удар, за який можна отримати 3 очки. Рахунок у грі буває абсолютно різний — особливо непоступливі команди можуть не розміняти й десятка очок, а в інших матчах різниця часом сягає й сотні.

У регбі є абсолютно унікальні ігрові елементи, яких не зустріти в жодній іншій грі. Перший з них – «сутичка». Гравці атаки обох команд утворюють конструкції в три лінії кожна і йдуть на стик одна з одною. М’яч поміщається між ними, й одна з команд намагається «перештовхати» іншу так, аби м’яч опинився під ногами її гравців. Далі за класичним сценарієм м’яч півзахисником швидко виводиться з «сутички» і лінія захисту розпочинає свою атаку. Інший унікальний момент гри — це вкидання «ауту». Певна кількість гравців обох команд розташовуються у дві колони перпендикулярно до лінії меж поля, утворюючи так званий «коридор», після чого гравець-хукер подає м’яча посередині “коридору”. У цей момент двоє регбістів піднімають на руках третього так, що той опиняється над їхніми головами і ловить м’яч. При цьому суперники зазвичай не знають, хто саме буде стрибати, розігруються різноманітні комбінації та здійснюються обманні рухи, аби заволодіти м’ячем.

Українські регбісти

В Україні про регбі дізнались на початку двадцятого століття, коли екіпажі іноземних кораблів, що заходили до Одеського порту, навчали місцевих нової гри. А перший офіціний матч відбувся 9 липня 1922 року у Львові. Дуже вдало гру у тижневику «Спорт» тоді описав очевидець Рудольф Вацек: «… зі спортивної точки зору я ставлю регбі вище футболу. То гра двадцяти двох гравців, а регбі тридцяти, так що у нас на вісім гравців більше на полі. У регбі передавання м’яча здійснюється руками, що сприяє розвитку верхньої частини тіла. Вся команда знаходиться в постійному русі, і слушно було би стверджувати про те, що це гра для сформованого атлета. Необхідними тут є негайні рішення. Тут немає моментів, де гравець може бавитися м’ячем (нині дриблінгом це називають), гадати кому ж його пасувати, фінтити».

Справжньої популярності гра почала набувати в Україні в 1960-х роках. Тоді на базі спортивних клубів та при університетах були створені команди. Одна з них – “Авіатор” – ставала чемпіоном і неодноразовим призером чемпіонату СРСР. Інші клуби та юніорські команди протягом років добивались великих досягнень в союзних змаганнях, багато українців викликались до збірної СРСР.

У період незалежності українському регбі довелось дуже несолодко. За відсутності фінансування зникла велика кількість клубів, частина стала аматорськими, згубивши, таким чином, значний спортивний потенціал для держави. В останні роки виживають та демонструють прогрес лише клуби, що мають сильну фінансову підтримку з боку приватних осіб. Найсильнішими представниками регбійної Суперліги є харківський “Олімп”, що знаходиться під крилом пана Ярославського, “Кредо-63” з Одеси, львівський “Сокіл” та київський “Авіатор”. Гравці саме цих клубів формують основний склад національної збірної.

«Збірна України в передостанньому циклі Кубку Європейських націй кваліфікувалась до найвищого дивізіону цього змагання, але серед команд Румунії, Грузії, Росії, Іспанії та Португалії посіла, на жаль, останнє місце, – коментує заслужений тренер України з регбі Леонід Володимирович Денбновецький. – Хоча перемога над збірною Португалії 17 березня, здобута на останніх хвилинах матчу, стала справді історичною для нашої команди, українцям доведеться повернутись в дивізіон 1В і змагатись зі збірними Бельгії, Молдови, Польщі, Німеччини, Чехії та Швеції за першу сходинку у своїй групі».

Тож побажаймо нашим хлопцям успіху, сил і майстерності, що приведуть їх до нових вершин!

Лілія Федорович