Індія: розкіш та бідність.

Ви скажете: Індія – це Тадж-Махал. Я скажу: Індія – це буйволи на широкій вулиці мегаполіса. Насправді, саме поєднання величних палаців, новітніх технологій та сільської простоти характеризує Індію сьогодні. Хмарочоси поряд із хижками жебраків, худоба під палацами. У двадцять першому сторіччі Індія живе за принципом древньої цивілізації – знать і чернь. За браком місця, вони змушені жити вікно до вікна.


Розкіш
Архітектурні пам’ятки Індії вражають в усьому. Величезні розміри, художня довершеність, витончені різьблення, фрески, мозаїки, ідеальна чистота. Навколо індуїстських храмів сотні квадратних метрів викладені мармуром, по якому дозволяється ходити тільки босоніж. Інтер’єр храмів унікальний своєю пишністю: яскраві кольори, дрібні візерунки та запаморочливий запах тропічних квітів та ароматичних олій.

Крім духовних храмів, Індія багата й на фортифікаційні споруди. Дуже популярний серед туристів Форт Амбер (бурштиновий), що неподалік міста Джайпура. Фортеця височіє на скелі, з якої відкривається неймовірно красивий вид на довколишні пагорби. Збудована у кінці XVI століття, ця резиденція Ман Сінгха Першого збереглася у чудовому стані. До замку туристи підіймаються на слонах. У спекотну погоду слони возять туристів тільки зранку, і за весь день тваринам дозволено піднятися лише сім разів. Дорога від підніжжя до двору завдовжки не більше кілометра, однак дев’яностовідсоткова вологість стомить вас на чверті шляху. Якщо слони відпочивають, туристів завозять на джипах. Фортеця знаменита кімнатою тисячі дзеркал, стіни та стеля якої вкриті дрібними скалками дзеркала, щоб її можна було освітити одною свічкою чи факелом.

У Делі знаходиться найвищий у світі цегляний мінарет Кутб-Мінар. Башта сягає 72,6 м. Цей мінарет будувався декількома поколіннями султанів протягом 175 років. Ярус за ярусом можна прослідкувати, як змінювався архітектурний стиль від початку будівництва у 1193 році до завершення у 1368. У комплексі будівель навколо мінарету розташована і делійська залізна колона – найбільша загадка столиці. Вона була встановлена у 415 н. е. і за 1600 років свого існування майже не зазнала корозії. Науковці пропонували безліч гіпотез, серед яких навіть візит позаземних цивілізацій. Здебільшого гіди кажуть, що колона виготовлена з метеоритного заліза, однак звичного для метеоритів нікелю у ній не знайшли. Найбільш вірогідною причиною довговічності колони є особливості клімату у поєднанні із вагою понад 17 т, яка дозволяє довго зберігати тепло і уникати утворення роси.

Звичайно, Індія неможлива без знаменитого Тадж-Махалу відомого у всьому світі. Цей мавзолей збудований правителем Шах-Джаханом, нащадком еміра Тамерлана, на честь своєї дружини, яка померла, народжуючи падишахові чотирнадцятого сина, у XVII столітті. Стіни мечеті були інкрустовані дорогоцінним камінням: алмази, сапфіри, лазур, яшма та інші кристали. На жаль, більшість коштовностей була буквально виколупана зі стін англійцями, коли ті покидали свою колишню колонію.
Також варто згадати Палац Вітрів кінця вісімнадцятого століття. Палац Вітрів – це гарем джайпурського махараджи Савай Пратал Сінгха. Правитель наказав зробити у фасаді 953 вікна, щоб його одаліски могли спостерігати за зовнішнім світом. Список розкішних палаців та фортець можна продовжувати без кінця. Ця розкіш лишилася від історії. Тепер до неї додалася інша – сучасна.
Хмарочоси, багатоповерхові естакади, скляні торгові центри та офіси, дорогі ресторани – усе це ви знайдете у Делі, Джапурі, Мумбаї та інших великих містах. Там найсильніше відчувається кастове суспільство. Незважаючи на + 40 ºС, заможні індійці із вищих каст завжди в сорочках із краватками, брюках та шкіряному взутті. Неодмінні аксесуари – смартфон, наручний годинник, коштовна каблучка, дипломат. Приналежність до касти передається у спадок, і перейти з касти до касти дуже складно. Суспільство в Індії консервативне,тому традиції тут не обговорюються. Розкіш лише для обраних.
Бідність
Подивіться на громадські парки та дорожні клумби ввечері, і ви побачите, як вони заповнюються босими, ледве одягненими бідняками, які прийшли сюди ночувати. З одного боку їм дуже пощастило, що в Індії, замість зими, сезон дощів, і температура коливається в межах + 30–45 º С. Ні теплого одягу, ні палива для життя не потрібно. З іншого – навіщо тоді взагалі працювати, чогось прагнути, якщо можна і так вижити? Такий комфорт дозволяє бути лінивим і не думати про завтра. Коли ви їдете в машині, вам стукають у вікно жінки із немовлятами на руках, вимагають їсти (саме вимагають). У людних місцях вас супроводжуватимуть зграї дітей. По-перше, їм просто цікаво подивитися на білих людей, по-друге, в іноземців більше шансів щось випросити.
Про буйволів на дорозі я не жартувала. Корова, як відомо, священна тварина в Індії. Після відвідання цієї країни вони вам снитимуться. Зранку господарі випускають свою годувальницю пастися в місто. Корова може ходити, де схоче, їсти з будь-якого смітника, який потрапить їй на очі, переходити магістраль хоч зигзагом, жодний водій її не зачепить і спокійно чекатиме, поки тварина піде. Дорожній рух починається з корів, далі йдуть мотоцикли. В середньому на мотоциклі може їхати п’ятеро (і це без коляски). Схема розміщення зазвичай така (починаючи з переду): дитина, тато, дитина, мати, дитина. Також в Індії практикують їзду верхи на автобусі та потязі. Вагон третього класу точно не для туристів: туди набивається вчетверо більше людей, ніж є вільних місць. Ще є тук-тук або моторикша. Їх безліч усюди, вони заміняють таксі і є рівноцінною альтернативою мотоциклові. Якщо сім’я може дозволити собі такий тук-тук, то матиме не тільки транспортний засіб, а й щоденний заробіток. Однак досі на вулицях можна зустріти і велорикшу. Два пасажирські сидіння прикріплені та звичайний велосипед. Водії таких велорикш зазвичай дуже бідні люди похилого віку.

Статистика для Індії невтішна. Третина усіх бідняків світу, за дослідженнями Світового банку, проживає в Індії. 22 % населення Індії живуть за межею бідності, тобто менше ніж на один долар США в день. Майже 45 мільйонів жителів безробітні.
Заможні індійці не завжди співчувають бідним. Наприклад, гід,який супроводжував мене в турі, каже, що за бажанням вони можуть забезпечити гідний рівень життя принаймні своїм дітям. Початкова освіта в Індії абсолютно безкоштовна, тому маленьким жебракам ніщо не заважає бодай навчитися читати та рахувати. У школі їх також нагодують та одягнуть. Наразі понад 35 % населення країни безграмотні, а серед жінок цей показник досягає 50 %.
Вулиці міст переповнені жебраками, які чіпляються до туристів та самих індійців. Тому люди середнього достатку та заможні віддають перевагу пересуванню на автомобілі, і аж ніяк не пішки. Якщо туристи хочуть прогулятися містом, краще обирати офісні квартали або історичні пам’ятки. Зовнішній вигляд туристів має важливе значення. Відкриті плечі, ноги чи глибоке декольте для жінок протипоказані в бідних районах, хоча і в заможних не вітаються. У кращому випадку на вас підозріло дивитимуться (скоріше витріщатимуться), можуть засміятися і посвистіти навздогін. Це при тому, що в місцевих чоловіків з одягу може бути лише спідниця, яка називається дхоті або мунду, залежно від регіону.
Житла бідняків нагадують картонні коробки у людський зріст недбало нагромаджені одна на одну, завішані подертими тканинами. Цілі квартали у найбільших містах заповнені такими нетрями. Люди живуть без води та каналізації. Про санітарні норми річ вже не йде. Помитися вони мають змогу хіба що в найближчій річці, яку й чистою не назвеш.

Завдяки неймовірній кількості населення – 1,25 мільярда людей – Індія є дуже контрастною країною. Вона має більше десяти міст мільйонерів, і все ж дві третини населення проживають в селах. В Індії більший, ніж у Європі, науковий потенціал і один із найвищих рівень неписемності. Ця країна є колискою добування та обробки діамантів, та мільйони її мешканців живуть за межею бідності. Храми в Індії настільки ж розкішні, наскільки бідні житла їхніх парафіян.
Одна із найдревніших цивілізацій, Індія безумовно варта вашої уваги. Країна зачіпає у нас почуття прекрасного, але й змушує замислитися над загальнолюдськими проблемами, побачити недоліки нашого світу. На духовний розвиток тут спонукають не тільки стародавні храми, а й жебраки, що стукають до вас у вікно автомобіля.

Ольга Головко