Індонезія очима українки

Статті

Персональна географія типового українського туриста зазвичай обмежується кількома сусідніми країнами — Польщею, Туреччиною, державами пострадянського простору. А як щодо Азії?


Обираючи напрям для подорожі, я бажала культурного шоку, відкрити для себе щось справді нове. Мій вибір зупинився на Індонезії, адже ця країна має гарну репутацію серед мандрівників. Ця країна складається з більше, ніж 17 тис. островів, на яких проживає понад 150 народностей, що розмовляють 746-ма мовами. Більш яскравої та різноманітної країни годі й шукати. Саме тому офіційний девіз Індонезії перекладається як «Єдність у різноманітті», будучи несподівано співзвучним із гаслом Європейського Союзу.

Ми були в Індонезії з середини липня і до кінця серпня. Сезон дощів триває тоді, коли в Україні зима, тому літо — туристичний період. В останні дні літа вечори вже ставали холоднішими, тому ми одягали легкі светри; океан теж став холоднішим. Липень – серпень — найкращий період для мандрівників, при тому температура майже така ж, як влітку в Україні.

Коли наш літак прибув до аеропорту, накрапав легкий дощ. Єдиною думкою було: «Ласкаво просимо до справжньої Індонезії», про яку в новинах розповідають, що там землетруси, цунамі та інші стихійні лиха, а на вулицях блукають величезні ящери та повно москітів. Аеропорт Джакарти знаходиться поза межами міста. Ми з цікавістю виглядали з таксі, проїжджаючи столицею, але асфальт здавався сухим, бачили тільки мокрі плями на будівлях. Перші дні в Індонезії — це щось цілковито незрозуміле, вражаюче та дивовижне. Там зовсім інакше повітря, ніж в Україні — воно насичене вологою, більш подібне до теплиці, де вирощують помідори. Вночі небо не зовсім чорне, а сіро-коричневе чи червонувате. Місяць має вигляд не серпа, а, швидше, – човна.

Бандунг — третє місто Індонезії за кількістю мешканців, розташований на острові Ява, між Джакартою, від якої ми їхали 180 км, та Семарангом, до якого приблизно 450 км. Бандунг місцеві мешканці порівнюють із Парижем, адже там є безліч бутіків із брендовим, але дешевим одягом. Бандунг розташований у долині поміж вулканічних гір заввишки до 2400 м. Через таке розташування його свого часу навіть хотіли зробити столицею. Родючі схили гірських пагорбів вкриті чайними, кавовими та полуничними плантаціями. Крім того, завдяки вулканічній активності, навколо міста чимало термальних джерел з гарячою мінеральною водою. Біля них облаштовані готелі з басейнами та кафе.

В Індонезії люди дуже колоритні. Коли ходили вулицями міста — усі нам усміхалися, діти щось вигукували, хтось просто вітався, цікавилися, звідки я приїхала. У Європі так на іноземців не реагують. Коли відповідала, що з України, то перша реакція була: «Кличко» — індонезійці люблять спорт, тому наш боксер тут добре відомий.

«Тут гостинність на кожному кроці. Мені, як справжній екстравертці, для щасливого життя потрібне спілкування, люди, і тут вони такі класні, що мені аж жити хочеться і більше усміхатися. З усіх відвіданих країн у мене на першому місці індонезійці, і це вже після першого дня тут із впевненістю можу сказати» — подруга Христина, що також подорожувала з нами.

Найбільше враження справила кількість мотоциклів у місті. Усі дороги були ними переповнені. А логіка правил водіння взагалі збивала з пантелику. Мені це спершу здалось божевіллям, але пізніше звикла. Рівень життя в Індонезії досить різноманітний. Є й багаті і бідні, середнього класу теж чимало. Ціни в Індонезії близькі до українських, хоча добре пообідати там буде помітно дешевше.

Відчути простір та відносну свободу, де на тебе не тиснуть стіни будинків, тут можливо практично тільки на дахах, адже вулиці досить вузькі, на них можуть розминутися тільки два мотоцикли, та й то з великою обережністю. Між будівлями взагалі можна запросто заблукати через подібність фасадів та нескінченні лабіринти вузьких вуличок.

Технологічний прогрес в Індонезії відбувається, мабуть, швидше та інтенсивніше, ніж в Україні. Це помітно, коли дивитися на сучасні дороги та транспорт, комп’ютеризацію лікарень, повсюдну доступність інтернету.

Стосовно індонезійців, то зараз вони справді пишаються своєю країною, хоч все-таки й дещо соромляться і надмірно захоплюються європейцями та нашим світом, але, у будь-якому разі, рис на картоплю точно ні за що не проміняють. Мешканці Індонезії справді є одним із найгостинніших та найбільш життєрадісних народів. Вони завжди привітні, незалежно від свого матеріального стану, настрою чи життєвих негараздів. Індонезійці завжди готові тобі допомогти, відкриті, безкорисливі, щирі, добрі й люб’язні. В Індонезії я почувала себе у повній безпеці. Причина, можливо, у тому, що іслам забороняє вживати алкоголь, тож на вулицях практично не помічала нетверезих людей. Незручності створювали тільки місцеві комарі.

Щодо релігійного розмаїття в Індонезії, то серед Бандунгу можна побачити не тільки цілком очікувані мечеті, а й буддистські, індуїстські, католицькі і протестантські храми. Це підкреслює толерантність та  гармонію в суспільстві. Хоча спочатку важко було звикнути до того, що мусульмани встають молитися рано-вранці і це чути на все місто.

В Індонезії просто гріх харчуватися у фаст-фуді західного типу, коли навколо є купа чудових кафе — варунгів із місцевою їжею. Страви смачні, якби тільки в них не додавали стільки перцю, від якого всередині все пекло. У мешканців східних країн інакше сприйняття смаку, тому вони полюбляють, щоб страви були гострішими і солодшими. Мені запам’яталися страви з рису, морепродуктів, суп із кокосового молока, сік з гуави та манго, а також напій «kelapa muda» зі шматочками кокосу, який так і подається — прямо в кокосі. Там неймовірне розмаїття фруктів: банани росли прямо біля нашого готелю.

Відкриваючи для себе світ, помічаю, що серед більшості українців існує страх перед подорожами, новаціями у житті, вони часто не готові змінити сферу діяльності чи просто переїхати в інше місто. Але світ зовсім не страшний, навпаки. Тому не бійтеся мандрувати, відкривати для себе щось нове та жити повноцінним життям!

Соломія Юричко