Індустрія смерті

Щороку близько 100 млн тварин піддаються тортурам і гинуть від насильницької смерті в лабораторіях всього світу, про що повідомляє статистика офіційного сайту NAVS (Національна спільнота проти вівісекції, Лондон). Експерименти над тваринами проводять під час фундаментальних наукових досліджень, тестування найрізноманітніших речовин та пристроїв, а також в академічних цілях.


Питання вівісекції (хірургічного втручання в живий організм з метою вивчення його функцій) та інших дослідів над тваринами викликає чимало дискусій серед населення та фахівців зокрема. Одні стверджують, що величезний прогрес у галузі медицини зумовлений виключно практикою експериментів, тоді як інші стають на захист тварин і наголошують на жорстокості та неефективності таких методів.

Від Арістотеля до Павлова

Ще у ІІ-І ст. до н. е. Арістотель та Еразістрат у Давній Греції одними з перших вдавалися до експериментів над тваринами, що знаходимо у стародавніх творах. «Батьком вівісекції» ж прийнято вважати давньоримського лікаря Галена (приблизно ІІ ст. н. е.). Він проводив розтин кіз та свиней.

Однак перші суперечки щодо доцільності дослідів над тваринами виникли лише у XVIІ ст. Тоді у 1655 р. Едмунд О’Міра та його однодумці говорили про те, що основною причиною хиб результатів таких дослідів є фактор болю, від якого значною мірою залежать фізіологічні функції тварин. Також вони піднімали питання етики, провідним переконанням якої було ствердження, що благополуччя людини не має шкодити тваринам.
У другій половині XIX ст. «принц вівісекції» Клод Бернар обумовлював необхідність експериментів вивченням гігієни та токсикології людини. Саму практику він називав «брудною кухнею».

У 80-90-х рр. того ж століття Л. Пастер штучно викликав сибірську виразку у вівці, що допомогло йому виявити мікробну природу окремих хвороб. Відомий усім вчений І. Павлов вивчав умовні рефлекси, проводячи експерименти на собаках.
Вже у ХХ ст. вперше виділили інсулін із собак (1922 р.), що зараз використовується хворими на цукровий діабет.

Вакцина від поліомієліту розроблялася двома способами. У 1954 році Д. Ендерс, Т. Веллер та Ф. Роббінсон отримали Нобелівську премію за вакцину, яка створювалася «ін вітро» (тобто, під склом). Вчені культивували вірус на культурі клітин.
Вакцина ж, при виготовленні якої загинув майже 1 млн тварин, була відкинута Нобелівським комітетом через неекономність.

Законодавчий рівень

Перший закон, що регулював питання проведення дослідів над тваринами, був прийнятий парламентом Великобританії у 1876 році. Він став зразком для наслідування.
Іншим знаковим в історії документом є закон про захист тварин (The Animal Welfare Act), підписаний американським президентом Ліндоном Джонсоном 1966 року. Це єдиний федеральний закон Сполучених Штатів Америки, який регулює поводження з тваринами у ході наукових досліджень. Закон передбачає створення спеціальних комітетів, які мають спостерігати за доглядом за тваринами, лікуванням та практикою в процесі експериментів.

«Європейська конвенція про захист хребетних тварин, що використовуються для наукових експериментів або в інших наукових цілях» є міжнародним документом, у сферу дії якого входять наукові досліди над хребетними тваринами. Конвенцію прийняли 18 березня 1986 року у Страсбурзі. Вже у преамбулі визначається позиція авторів документа, що «людина має моральне зобов’язання поважати всіх тварин і належним чином враховувати їхню здатність страждати та пам’ятати». Конвенція окреслює межі використання тварин, а саме «людині у її пошуках знань, здоров’я та безпеки необхідно використовувати тварин у тих випадках, коли існують розумні підстави вважати, що це слугуватиме поглибленню знань або відповідатиме загальним інтересам людини чи тварини, так само, як вона використовує їх для забезпечення харчування, одягу та як в’ючних тварин». Також не оминається тема альтернативних методів.

Альтернативні методи дослідження

Сьогодні ми увійшли в століття альтернатив. Стрімкий розвиток найрізноманітніших інноваційних технологій водночас ставить під сумнів доцільність експериментів над тваринами загалом та дозволяє знаходити більш дієві методи та засоби досліджень.
Сучасна наука виділяє щонайменше використання клітинних культур, людських тканини та комп’ютерних моделей.

Так, вчені можуть виростити майже всі види клітин тварин і людей в лабораторіях. Вони вміють перепрограмовувати клітини шкіри людини до початкового стану (аналогічного стовбуровим клітинам), які натомість можна перетворити в будь-яку спеціалізовану клітину в організмі.
Також вчені змусили клітини розвиватися в 3D-структури, подібно до мініатюрних людських органів, що дозволяє провадити більш ефективну перевірку нових методів лікування.

Людські клітини були використані для створення так званого пристрою «organs-on-chips». Ці пристрої точно імітують легені, серце, кишечник та нирки. В майбутньому планується створити цілий організм — «human-on-a-chip». Ці технології дозволять відслідковувати патологічні процеси та метаболізм лікарських препаратів.

Клітинні культури мали внесок у дослідженнях СНІДу, раку, сепсису та захворювань нирок.
Вивчити біологію людини та природу хвороб допоможуть зразки здорових та хворих людських тканин. Вони можуть бути взяті на добровільній основі або як продукт хірургічного втручання (біопсія, пересадка тощо). Інший шлях — використання тканин померлої людини. Так, посмертний розтин мозку призвів до розуміння явища регенерації мозку та ефекту розсіяного склерозу й хвороби Паркінсона.

Комп’ютерні моделі людських органів дають змогу проводити віртуальні експерименти на основі вже наявної інформації та математичних даних.
Чимало фахівців у галузі медицини та психології наголошують на хибності вівісекції та жорстоких експериментів.

«Вівісекція і все, що з нею пов’язано, не приносила і не може приносити користі людству. Вплив вівісекції на експериментаторів так само жахливий, як і на тих, кого вбивають в ході неї. Я з упевненістю чекаю дня, коли її повністю скасують», — стверджує хірург з Північної Кароліни Джеймс Хорслі. Таким чином, можна говорити про поширене явище садизму серед співробітників лабораторій, які свідомо завдають болю тваринам, щоб у рамках закону реалізувати свої патологічні схильності.

Філософ Том Ріган вважає, що тварини є «суб’єктами життя», володіють моральними правами, тоді як Пітер Сінгер говорить про неприпустимість проведення експериментів над особиною, яка не може дати згоду на це. Тож, у своїй книзі «Визволення тварин» він порівнює тиранію людей над тваринами з тиранією білої раси над чорною, що приносить багато болі та страждань.
Сьогодні людина має переглянути своє ставлення до інших видів, відкинути архаїчні, неефективні наукові методи дослідження, стати на захист безневинних жертв чиїхось проявів відвертого садизму, стверджує Ріган.

Ольга Попова, лікар УЗД військової частини, розповіла про свою точку зору щодо ефективності клінічних випробувань на тваринах:
“Це ефективно, тому що те, що створили хіміки, не можна відразу випробовувати на людях. А тварини найбільш схожі на людей за своєю будовою організму. Деякі їхні тканини ідентичні нашим, але неідентична будова органів. Тому необхідно спочатку проводити випробовування на тваринах, а потім вже на добровольцях. Особливо коли шукають ліки від якоїсь хвороби, припустимо, від вірусу, як інакше перевірити, чи реагує вірус на вакцину? Заражають тварину (мишу, свиню, собаку), вводять їй вакцину, беруть кров на аналіз і отримують результат реакції. Деякі ліки випробовують, не завдаючи шкоди тваринам. Вони можуть вижити після цього. Така сама ситуація із косметичними засобами”.

Петрук Наталія