Італія очима романтиків

Статті

Її тіло – як пів-України. Її голос – італійська мова. В неї 57 мільйонів дітей. Вона вірить у католицизм і в євро. Її ім’я – Італія. Побачити і померти…  Ні, це не про Італію. Бо побачиш її – і  страшенно хочеться жити… Годинник в Італії запізнюється на годину, але вона завжди встигає.


Італійська хата охайна, зазвичай вибілена чи сіра, вкрита червоним дахом, дуже поетична. Власне, тим і нагадує українську. Традиційний одяг Італії дуже романтичний. У жінок – довга широка спідниця, туніка, корсаж, фартух, плахта на голову. У чоловіків – короткі штанці, сорочка, коротка куртка чи жилет, капелюх.

Асортимент їжі залежить від певної місцевості. У Тоскані – біфштекс із кров’ю, у Римі – смажене порося, у Неаполі – піца. Не можна не згадати про “італійські борщі” –  суп мінестроне (із квасолею і макаронами), суп ріболліта, равіолі – квадратні пельмені з начинкою, різотто – рисова запіканка з сюрпризами та інші. “Візитівки” італійської кухні – томати, морепродукти, сири (бель паезе, буріелле, горгонцола і, звичайно ж, пармезан), вже згадувані макарони, оливи, вина, артишоки й різні трави.

А тепер серйозно.  Італія – республіка, яку очолює президент та законодавча влада – двопалатний парламент, який обирається на 5 років, виконавчу владу й уряд очолює Голова Ради Міністрів. Італія ввійшла до ООН у 1955 році, до Ради Європи –  у 1949 році, до Євросоюзу –  у 1957 році, до НАТО –  у 1949 році.

Італія має багато гір, що спричиняють часті землетруси. Клімат середземноморський. Середні температури січня – 0-12 °С,  липня – 20-28 °С. Опади переважають взимку (кількість становить 600-1000 мм на рік, у горах місцями досягає більше ніж 3000 мм). Є багато корисних копалин (ртутна руда, будматеріали – мармур, граніт), останнім часом виявлені великі родовища нафти. В економіці – міцний середній клас, але існує нерівність між північчю і півднем, де безробіття втричі більше. Італія задає моду всьому світові в галузі дизайну виробництва і продукції, побутової техніки, одягу та взуття. Провідні галузі промисловості – машинобудування, металургія, хімічна і нафтохімічна, легка і харчова. У сільському господарстві переважає рослинництво.

А про культуру й історію краще розкажуть міста Італії. Пропонуємо вам здійснити подорож до чотирьох найцікавіших перлин цієї романтичної країни. Ви готові? Чотири, три, два, один…

Флоренція

Зазвичай знайомство з Італією розпочинають з Риму. Він, безумовно, має на це право. І як столиця Італії, і як історичний центр. До прикладу – в житті кожного чоловіка є жінки, котрі викликають шану й захоплення, а є такі, які викликають кохання. Якщо у світі є міста, в які можна закохатися, то це – Флоренція. Саме тому хочеться розпочати з неї.

Флоренція заснована ще 59 року до н.е. Юлієм Цезарем. Лише ковток цього дивовижного історичного духу дозволить вам збагнути незбагненну Флоренцію… Назва цього міста походить від латинського слова “Florentia”, тобто “квітуча”. У Флоренції квітне буквально все: рослини в парку фортеці Пітті, собор Святої Діви Марії з квіткою, буяє барвами романтична душа, що блукає вуличками Флоренції.

Власне, можна навіть забути про те, що ти “руссо турісто” двадцять першого сторіччя, бо мимоволі стаєш частиною тієї Флоренції, де жили Мікеланджело, Данте, Петрарка. Того й диви: раптом з-за рогу вигулькне геніальний скульптор із шматом мармуру, що пізніше стане статуєю біблейського Давида. Ось угору йде віслюк, нав’ючений мішками із коштовностями, а ось, заслухавшись роздумами Мікеланджело про ідеальне суспільство, ви мимоволі налетіли на Данте, а він докладно розповідає вам, в якому саме крузі пекла ви опинитесь. Але будьте обережні, не заблукайте: ми тільки починаємо мандрівку Флоренцією.

Найперше, куди потрібно завітати – у собор Святої Діви Марії з квіткою. Зовсім не важливо, католик ви чи ні, й чи вірите ви в Бога взагалі, – у цьому соборі відчувається присутність вищої сили. Аж ніяк не віриться, що звичайна людина могла побудувати цю споруду!

Собор третій за величиною в світі. Він зводився півтори століття. Проект собору, розроблений архітектором Джотто, зазнав багато змін, так що від нього залишились лише контури. Ззовні собор облицьований дрібним візерунком з білого, зеленого і червоно-рожевого каміння. Як кажуть екскурсоводи, такий зелений мармур уже не виготовляють, тому собор нічим реставрувати. Дехто каже, що собор ззовні помпезний, але усередині це безперечний ідеал скромності й витонченості смаку.

Візит до собору подібний до входу у внутрішній світ якоїсь великої особистості. Простір, сірий колір стін й темні дерев’яні балки, світло, що грає у деталях вітражів, блаженні обличчя на картинах, витончена готика – захоплює все.

Шанобливість викликають картини з Біблії, зображення Папи, герби знатних родів. До речі, тим родинам, які багато платили, робили шикарні герби, тим же, які мало, – маленькі, такі, щоб і назву роду не можна було прочитати. Щонеділі собор відвідує кардинал. Вхід завжди безкоштовний. Найцікавіші ж скульптури, моделі та ювелірні вироби за додаткову платню можна побачити в музеї собору поверхом нижче.

Цей собор має свої таємниці. Ззовні видно височенну дзвіницю й восьмигранну баню. Але насправді це омана зору. Якщо здолаєте чотириста сходинок до верхівки дзвіниці, то побачите, що баня вища на 30 м.

Поруч із собором стоїть хрестильня, або Баптистерій, найдавніша в світі споруда. На вході розташовані золоті Брами Раю. За легендою, названі вони так, бо той, хто побачив уперше красу цих воріт, сказав, що вони мають стояти на вході в рай.

Але не зупиняймося! Вузькі вулички приведуть вас до площі Синьйорії, центральної площі Флоренції ще з середніх віків. Тут ви побачите Лоджію Синьйорії, величний фонтан Нептун та Лоджію Ланци. Ви зможете побувати в історичному фентезі посеред міфічних істот – відважних і лякливих, жорстоких і великодушних, дуже емоційних, але, щоправда, мармурових. Лоджія Ланци – це музей скульптур просто неба, де розташовані “Викрадення сабінянок” Джамболоні, “Персея” Челліні, “Геракла, що вбиває кентавра” Несла, “Менелая” та інші. Найцікавіше ж відбувається вночі, коли світло прожекторів виблискує у водах фонтану, грає на холодній величі мармуру, а люд збирається послухати фантастичні мелодії вуличних музик.

Кам’яні вулички ведуть до будинку, де жив і творив Данте, його вікна виходить до вікон Беатріче. Декілька хвилин – і ви вже стоїте в церкві, де Данте вперше побачив її. Усе поруч.

А ось галерею Уффіци не омине жоден шанувальник мистецтва. Цей архітектурний шедевр був зведений за проектом Вазарі, який забажав втулити всі офіси (“уффіци”) в одному місці. Тепер у цій величній споруді експонуються мистецькі шедеври – “Поклоніння волхвів” Джентіле да Фабіано, “Народження Венери” й “Весна” Боттічеллі, “Венера Урбінська” Тіциана, “Благовіщення” Леонардо да Вінчі, полотна Рафаеля, Мікеланджело, Караваджо, Рубенса, Перуджино та інших. Щоправда, галерея постійно реставрується, тому деякі роботи можна не застати.

З вікон галереї чудово видно старий міст, або Понте Веккіо, перекинутий через каламутну й дику річку Арно. Щоправда, він схожий скоріше на довгий будинок, під яким чомусь тече вода. Вщент забудований крамничками, цей міст став “раєм жінок і пеклом чоловіків”: тут у крамничках-сундучках продаються вироби з золота, срібла й коштовних металів на всі смаки.

Якщо у вас вийде перейти цей міст й під вагою прикрас ви все ще зможете рухатися вперед, на вас чекає винагорода: Палац Пітті, менш відомий, аніж галерея Уффіци, але не менш цікавий. Коли Флоренція була столицею Італії, палац слугував королівською резиденцією. Сьогодні там “живуть” мистецькі скарби. І знову вас зустрінуть славетні художники: Тиціан, Рубенс, Рафаель, Веласкес, Ботічеллі, Перуджино, Тінторетто, Роза та інші. Залами простежується історичну стежку італійського мистецтва: на нижчих поверхах розташовані старіші за часом картини; примхливе вбрання кімнат відповідає помпезності полотен; обрамлені золотом, вони зображують розкіш та славу. На верхньому поверсі панує інша атмосфера –  тяжіння до реалізму, нових методів, витонченості, зародків імпресіонізму.

А за палацом розташоване місце, де обмізковував сюжет роману “Ідіот” Достоєвський, –  парк Боболі. Але це зовсім не понуре місце, як ви, можливо, подумали. Цей сад неперевершено прекрасний. Сірий витончений фонтан зі скульптурами, підстрижені кипариси, зелена стежина, що йде вгору… Це місце має власну витончену й невичерпну поезію…

Якщо вам пощастить потрапити в Флоренцію в липні, то ви побачите щорічні змагання з історичного футболу. Це свято засноване ще 1530 року. Усі гравці зодягнені в середньовічні костюми.

На цьому наша екскурсія по Флоренції завершується. Тут є ще багато цікавих місць, вартих уваги – Орсанмікеле, Базиліка Сан Лоренцо, Палаццо Медичі-Ріккардо, музей Сан Марко та інші. Але не все одразу! Якщо вам дійсно сподобалось у Флоренції, знайдіть золотого кабанчика та погладьте йому носа, і ви обов’язково повернетесь!

Венеція без масок

Людина в чорному і в масці, яка пливе вулицею в човні зі скляним півником в одній руці й купою мережива в іншій. Ні, це не пограбування під час повені. Це турист, який потрапив у Венецію. І така фантазія не випадкова –  у Венеції фантазувати легко й приємно.

Кажуть, що Венеція – місто, де можна легко загубитися. Правду кажуть. Загубитися серед вузьких вуличок, заплутаних, немов лабіринт, або ж при виборі сувенірів – це реально, адже неможливо повернутися з Венеції без справжньої карнавальної маски чи виробу зі скла, який, до речі, виготовляють на очах здивованих туристів. Загубитися можна, зрештою, в самому собі. Венеція – то справжнісінький виклик людському існуванню, розуму й світогляду. Уявити собі, що вода – то вулиця, дерева ростуть з каменю, будинки – на воді, а якщо витягнути руку з вікна, то можна поздоровкатись із сусідом… Тут уявне стає дійсністю!

Це місто розташоване на 118 островах, поєднаних 400 мостами. Це єдине місто в світі, де нема наземного транспорту: люди пересуваються або пішки, або на гондолах. Головний канал Гранде – то венеційський “Майдан”, центральна вулиця міста. Окрім гондол тут їздять катери та водяні трамвайчики. Вода, щоправда, не дуже чиста. Усі канали раз на два роки очищаються, однак з водою у Венеції проблеми. Колись дощова вода збиралась у колодязях, але тепер усі вони закриті. За легендою, один дож (тобто правитель) втопив набридлу коханку в колодязі, вона вила від люті, а він наказав закрити всі колодязі, аби не чути її.

До речі, у Венеції є Палац Дожів, одна з найвідоміших споруд світу. Там на вас чекають Золоті Сходи, Зала з чотирма дверима, Зала компаса, Міст зітхань, на якому в’язні могли востаннє побачити білий світ перед стратою, та багато інших цікавостей. Є там такий настінний годинник, де рухається не бігун, а циферблат, та ще годинник із знаками зодіаку. А на площі Сан Марко, покровителя Венеції, ви побачите купу туристів, нашестя голубів, які воркуватимуть впереміж із голосною грою оркестрів та шумом кафетеріїв. Але це не псує, а вколоритнює загальну атмосферу. На площі розташовані два стовпи, між якими раніше страчували покараних. Венеційці вважають за погану прикмету пройти між ними.

Історія Венеції чимось нагадує історію українського дніпровського козацтва. Коли на Італію нападали варвари, грабуючи населення, люди переїжджали на острови, щоб перечекати. Та згодом вони переїхали назавжди, разом із власною культурою та релігією.

Будинки стоять на дерев’яних стовпах, закам’янілих від морської води. Глибина води – 1-3 м. Іноді двері будинків виходять прямо у воду, іноді ж мають невеликий ганок, до якого під’їжджають гондоли. Мабуть, усі венеційці мають здоровий глузд, адже не так вже й важко переступити поріг і шубовснути у воду. А тепер здогадайтесь, чому вулички у Венеції такі вузькі? Щоб побудувати одну таку вуличку, потрібно чимало зусиль і коштів. Саме тому тільки заможні й знатні люди могли дозволити собі мати скверик.

На гондолі ви побачите, як гондольєр, повертаючи, відштовхується від стін будинку. Тільки-но ви запливете трохи далі від центральних вулиць, стає напрочуд тихо й спокійно. Дивно пахне мохом і ще чимось. Вікна на нижніх поверхах будинків наглухо зачинені, а над головою сушиться, повішена на нитку між будинками, білизна. На численних мостиках, під якими пливе гондола, грають відблиски сонячного проміння…

У Венеції ще багато цікавого. Варто відвідати церкву Діви Марії Цілительниці, Базиліку Сан Марко, Санта Джованні е Паоло… список буде довгим. Так, це правда, що венеційці заробляють в основному на туристах. Але, віддаючи свої гроші, чи не більше отримуєте ви? І пам’ятайте: Recte facti fecisse merces est. – Нагородою за добру справу є звершення її.

Що думав слон, коли прийшов у Napoli він?

Люди, що живуть під вулканом. Люди, які знають, де живе мафія. Їх життя щомиті може обірватися, але вони не хочуть захищати себе. Неаполітанці. Вони живуть на схилах Везувія, вулкана, який щомиті загрожує вибухнути новими Помпеями. Адже останнє значне виверження відбулося ще 1944 року. Влада неодноразово пропонувала неаполітанцям переселитися до іншого місця, але вони відмовляються.

Досить поглянути на великі обжиті будинки з вивішеною білизною, купою дітей і крикливими жінками, і, чесно кажучи, трохи розумієш цих, на перший погляд, дивних відчайдухів, які добровільно ризикують власним і не тільки життям. Сьогодні недбальство до власної безпеки, на відміну від середньовіччя, викликає посмішку, а слово “авантюрист” перетворилося на лайку. Неаполітанці – інша річ. Вони так звикли до цього життя, що їм уже не хочеться щось змінювати.

Та, мабуть, вас не дуже дивуватиме забобонність неаполітанців. Вони мають свої дивні прикмети, які звичайним людям незрозумілі. Екскурсоводи охоче розповідають про неаполітанську мафію, яка нібито залучає молодь на мотоциклах у свої ряди і керує вивезенням сміття. Щодо молоді на мотоциклах, то її справді багато. У 15 років кожен хлопчак вже має свій мопед. До слова, в Неаполі майже немає неушкоджених автомобілів. Річ у тім, що неаполітанці завше страхують своє майно й тому не дивляться, куди їдуть.

Про Неаполь можна говорити багато. Везувій, Помпеї, чарівний неаполітанський залив, де, як у пісні гурту “Fleur”, “море сливается с небом”, церква Сан Лоренцо Маджоре, галерея Умберто, Капелла Сансеверо, підземне місто, розкішні пляжі Сорренто, Капрі, де жив Горький, Іск’я, та найсмачніша в світі піцца – ось що чекає на вас у незбагненному місті Неаполь.

Рим

Пройтися Аппієвим шляхом, обговорити сусідів на форумі, купувати їжу й глиняного посуду, потім, минувши безліч арок, майданів і сходів, чемно вітати знайомих, гамувати спеку в роті, напившись води з фонтану, а потім все ж таки помолитися за тих сусідів (які вже є!) у Пантеоні, й піти додому… щоб знову повернутись, але вже в Колізей, аби побачити гладіаторські бої, випустити всі почуття, що назбирались за довгий час, висловити ласку до хоробрих воїнів або закидати їх томатами… Ось вам типовий день римлянина.

Що? Думаєте, таке життя вже неможливе в наш час? Ваша присутність у Римі, гарна мапа, щоб не заблукати, і дещиця уяви –  ось і все, що потрібно, аби втілити вашу мрію в реальність. Ну і, мабуть, трохи хлібу, бо видовищ тут вистачить. Адже в Римі все дихає історією. Будинки, яким ледь виповнилося сто років, вважаються тут новими. Тут кожне каміння має свою історію. Лише торкніться холодного мармуру, збайдужілого до невпинного життя за всі ці віки, торкніться його, і він розповість вам про ноги в плетених капцях, що ставали на нього, або скривавлені обличчя гладіаторів, які ввібрали тут же останній ковток повітря, або про натруджених, стомлених жінок, які ставили на це каміння свої переповнені амфори, аби хоч трохи перепочити. Або й про відлуння комедій і трагедій, яке зі швидкістю звуку торкалося холодного мармуру. Проведіть рукою по цьому сивому скарбу, можливо, він розповість вам, ким би були ви, якби жили тоді. Імператором? Весталкою? Гладіатором? Чи, може, рабом? Як би ви жили тоді? Що б вас оточувало? Які споруди, люди, розмови й бажання? У що б ви вірили?

Історія продовжується. Тут, посеред цих руїн, ходять нові люди й дивляться новими очима. І ви теж можете подивитися – на власні очі, а не крізь погляд істориків і бездушних фотокопій. Якщо захочете.

Капітолійський пагорб, римський Форум, Колізей, Палатин, Пантеон, “Вуста істини”, катакомби, галерея Боргезе… Рим прекрасний удень. Але не менш прекрасний уночі: ліхтарі Тибрського острову, фонтан Тритон і фонтан Треві… Вода, мінлива в нічному сяйві, що струмочками ллється прямо в душу, поглинаючи в серці всі сліди, крім одного, – спогаду про це сяюче в темряві срібло…

Рим – це не тільки чудове місто. Це ще й ціла держава, яка ховається в ньому. І тут уже мова не про античність. А про Ватикан, який став Меккою для туристів усього світу.

У 1929 році Ватикан став цілою державою, хоч і найменшою в світі. Собор Святого Петра, золото й мармур розкішних музеїв, Сікстинська Капелла, розмальована Мікеланджело… Цієї краси просто не можна оминути!

Так, ми не згадали ані про парк Тіволі, ані про Сан Маріно, ані про Пізанську вежу, ані про багато інших цікавих речей. Але то вже зовсім інша історія. Бо, якщо ви дійсно вирішили потрапити в Італію, для вас усе тільки починається…

Анастасія Сергіївна Чередникова, менеджер турфірми “ООО “Туристична компанія “Санмайл”: 

“Італія користується великим попитом у туристів. Умовно вона поділяється на два напрямки: зимовий – гірськолижні курорти, літній – екскурсійні тури. Проблема з цією країною – віза. Дуже важко її отримати. Як і в кожній країні Шенгену, на отримання візи потрібно витратити два тижні, але знадобляться дуже “гарні” документи. На мою думку, Італія завжди користуватиметься популярністю.”

Єлизавета, менеджер турфірми:

“Аби поїхати в Італію, знадобиться завчасно зібрати й подати документи у посольство. Усі необхідні оригінали документів повертають наступного дня. Строк оформлення візи – мінімум 10 днів. Потрібні такі документи: чинний закордонний паспорт, 2 кольорові фото розміром 3х4, довідка з місця праці (студентам – довідка з місця навчання), бухгалтерська форма №3, фінансові гарантії (кредитна картка або оригінал тревел-чеків), свідоцтво про шлюб (розлучення), трудова книжка, анкета, внутрішній паспорт, авіабілет, для дітей – ті самі документи плюс нотаріально засвідчений дозвіл на виїзд закордон. При поданні документів вноситься консульський збір у розмірі 45 Євро, який не повертається в разі невідкриття візи. Закордонний паспорт повинен мати строк дії не менш ніж 6 місяців на момент виїзду з Італії.”

Євгенія Перуцька