Чарівна країна на сході африканського континенту, яку навпіл розділяє екватор. На заході Кенія оточена горами й величезними озерами. З іншого боку її білосніжний берег з мереживом рифових долин омиває Індійський океан. Всюди території національних парків, де в своєму природньому середовищі та предковічності перебувають дикі тварини. Вважається, що найкраще сафарі саме в Кенії тому, що країна вважається домівкою «великої п’ятірки» — лева, носорога, леопарда, слона й буйвола.
Велика міграція
Кожного року, приблизно два мільйони тварин долають величезну відстань крізь національні парки двох країн Кенії і Танзанії, в пошуках свіжих пасовищ та водойм. Велику міграцію ще називають «шоу дикої природи». У ній беруть участь стада антилоп-гну, що перевищують мільйони голів, зебр й газелей Томсона. Вони йдуть, немов би шукаючи землю обітовану, великими стадами, що робить їх легкою здобиччю для хижаків. Леви, гієни, леопарди, гепарди, постійно йдуть за парнокопитними. Та це ще не вся загроза диким стадам. Їх дорогу перегороджує ріка Мара, де перебувають нільські крокодили, що довжиною сягають 6 метрів. Чекають на свіже м’ясо.
Під час міграції багато антилоп гинуть від втоми і тяжких травм, але це не приносить значної шкоди для популяції видів, тому, такі «тваринні щорічні подорожі « у вселенському масштабі закінчуються добре. Після таких мандрів по безмежним територіям африканських парків, стада знаходять комфортне місце для перебування й розходяться, щоб зменшити ризик стати чиєюсь здобиччю. Тому, велика міграція — унікальне видовище, коли всю фауну Африки можна побачити сконцентрованою в одному місці. Цей період триває з кінця червня по кінець серпня, коли на нашому континенті літо, а тим часом в Африці зима. Африканська зима лише здається оксюмороном. В нашому уявленні Африка — вічне літо, але насправді і там холод відчувається. Особливо холодно вночі. Адже основна риса клімату цього континенту — схильність до великих перепадів температур. Інколи різниця може становити до 20 Градусів за Цельсієм. Звісно, що це зима не така сувора як наша, в африканській навіть снігу немає, але таку зимову ніч слід проводжати закутаним у ковдру.
Національний парк «Масай-мара»
Це найбільший і найвідоміший парк Кенії. Його площина півтори тисячі кілометрів квадратних, він знаходиться на висоті 1650 метрів над рівнем моря, а заснований в 1948 році. Він знаходиться в південно-західний частині Кенії на території району «Великої Серенгети». Назва парку походить від сполучення двох слів «масай» — африканського племені, що живе на території заповідника і слова «мара», що з суахілійської мови (національної мови Кенії), — значить «п’ятнистий». П’ятнистим парк назвали через те, що з висоти пташиного польоту рослинність неосяжних саван виглядає як плями.
В «Масай Мара» можна знайти всі види тварин, птахів і рослин східної Африки. Тут мешкає приблизно 80 видів ссавців і 450 видів птахів.
За можливість побачити тут дику природу потрібно платити 80 USD з людини, але враження від побаченого в заповіднику коштують тих грошей. На територію може потрапити хто завгодно, достатньо придбати прикраси з квітів і орендувати сафарі-джип. Через це виникає один мінус. В сезон великої міграції до Кенії з їжджаються багато туристів зі всього світу й достатньо важко побачити якусь сором’язливу тварину, яка боїться публіки, навіть якщо біля неї вже 20-30 машин. Це значно псує екскурсію й фотографії. На території парку також є кемпінги для туристів, але це для тих, хто готовий жити в екстримальних умовах. Якщо випала можливість проживати в кемпінгу перед сном дуже важливо випити серію медикаментів від різних африканських хвороб, тому що крізь дірки в наметі може залетіти, чи заповзти яка-небудь комаха. Хижаки, на щастя, до намету не зможуть потрапити. Вночі суворо заборонено відходити зі свого тимчасового місця помешкання. Такий відпочинок є якоюсь мірою небезпечним. В нічній саванні можуть з’їсти леви, вкусити змії, розтоптати слони, тому турист-екстримал вимушений терпіти до ранку. Такі правила.
Плем’я Масаїв
Під натиском цивілізації в Африці залишається все менше племен, яким вдалося залишити свою культуру й прадавній уклад життя. Масаям вдалося зберегти свої традиції й жити, немов би їх не торкнулась цивілізація. Це войовниче, напівкочове плем’я, яке населяє більшу частину Кенії та район Танзанії. Більшість, приблизно 100 000 осіб мешкають в районі гори Кіліманжаро. Ця гора відіграє важливу роль в міфології Масаї. Кіліманжаро вони вважали місцем, де живе Нагі, чолокік богині Луни. Масаї вірять, що їхні боги надали їм право охороняти й піклуватися про корів, цим вони виправдовують свої крадіжки худоби у місцевих фермерів. Також вони п’ють коров’ячу кров з молоком. На шиї скота роблять надріз та наповнюють чашу з гарбуза кров’ю. М’ясо цієї священної тварини вони їдять тільки на свята, оскільки в іншій час худоба вважається дуже цінною для їжі. Масаї іноді використовують корову навіть як грошову одиницю між розкиданими по Кенії кланами, чи групами сімей серед масаїв. Наприклад, хлопчині сподобалась дівчина, що живе в племені за 5 кілометрів, тобто її родина з іншого масаї-села. Щоб одружитиссь з нею хлопець обов’язково має віддати батькові нареченої стільки корів, скільки коштує дівчина. Ціна жінки залежить від її вроди та здоров’я. Найвища ціна за дівчину 9 корів.
В домівках членів племені немає вікон, вогнище лаштується всередині, поряд з ліжками зі шкури тварин. Стіни домівок будуються з дерев’яного каркасу, глини і коров’ячих екскрементів. Ці домівки споруджують жінки й на своїй спині носять всі тяжкі предмети, дерева, воду з річки, каміння. Чоловіки нічого тяжкого не підіймають й не роблять ніякої роботи для того, щоб у випадку нападу хижаків бути повним сили, щоб відігнати небезпечну тварину. Чоловіки проходять спеціальний обряд посвяти. Коли хлопець розуміє, що готовий стати чоловіком, він озброюється палицями і дубинками і йде на місяць з дому в саванну. Його мета вижити в небезпечних умовах. Якщо за час мандрів воїну вдається вбити лева, йому перепадає честь відтепер носити левову шкіру, як символ його сили та мужності. Справжній масай має багато жінок. Якщо у чоловіка лише одна жінка –це ганьба. У вождів племен від 8 до 15 дружин і всі вони між собою товаришують. Люди савани ніколи не хворіють. В них не болять зуби і живіт. Їх ліки – знайдені трави та помелене каміння. Коли дитині виповнюється рік, рідня палаючою палицею робить їй опіки. В племені вірять, що це застрахує дитину від будь—яких хвороб.
Масаї зустрічають своїх гостей ритуальним танцем вітання. Він складається з пісні й стрибків у вись. В центр виходить чоловік й стрибає так високо, що його п’яти знаходяться на висоті, щонайменше метра. Плем’я пишається своїм танцем. Саме такий танець дозволяє туристам відрізнити справжнього масая від шахраїв, що вдають з себе дике плем’я, щоб отримати за відвідання свого села гроші від туристів.
Менталітет кенійців
Склалося таке враження, що кенійці живуть під одним гаслом й за одним принципом — « Hakuna Matata», що значить «непереймайся», «забудь турботи». Коли кенійці вітаються, вони обов’язково говорять цю чарівну фразу. Напевно її чари все ж таки діють. В Кенії взагалі ніхто не переймається й не турбується, вони щасливі та спокійні, їх життя повільне і розслаблене. Робити щось швидко й оперативно — не для кенійців.
Не зважаючи на те, що Кенія колись давно була колоніальною країною Англії й пригнічувалася, до білошкірих туристів немає жодних проявів агресії. Кенійці залюбки йдуть на контакт. Також вони досконало володіють англійською, що полегшує спілкування.
Вражаюче нічне життя столиці Найробі. Вся молодь йде до клубу, танцювати. Це не відбувається так, як в Україні чи Європі, що молодь йде випити алкоголю, познайомитись з кимось, постояти на танцполі потруситись під музику. В Найробі до клубу йдуть дійсно танцювати. Без алкоголю, без сорому. Танцюють всі, невиключно, хто як хоче і хто як може. Жінки пишаються своїми пишними формами, тому тільки в нічних клубах Кенії можна побачити танець найвидатнішої частини жіночого тіла. Споглядаючи дівчину, яка танцює, складається враження, що її сідниці живуть взагалі окремим від неї життям.
Якщо б до цієї країни можна було б підібрати епіграф – то була б пісня, яку ми всі добре знаємо з дитинства. «Чунга-Чанга – чудо-острів! Жити там і легко, й просто…» Не зважаючи на те, що Кенія – це не острів, сенс не змінюється. Є багато українців, білорусів, росіян, які переїхали жити до Кенії.
Евген, 28 років, гід.
Я переїхав до Кенії 3 роки тому. Працював в Росії журналістом, в Кенії я опинився з редакційним завданням, зустрів дівчину тут і закохався. З тих пір, я ані на хвилину не шкодую, що проміняв похмуру Росію на завжди сонячну Кенію. Кенійці – це своєрідний парадокс. Більшість не знає, що будуть завтра їсти, що будуть одягати, коли буде холодно, вони бідні та безробітні. Але брак коштів не заважає їм радіти й посміхатись. Тут атмосфера щастя.
Кенія, країна якою пишається Африка. Саме тут зібраний весь її колорит. Неосяжні савани, дивовижні тварини, дикі африканські племена. Ця країна живе своїм ритмом під музику національних наспівів. Кенія нікого з гостей не залишає байдужим і дарує мандрівникам нескінченну кількість вражень.
Марія Жук
