11.05.2012 - Культура

Кіно на сторожі мистецтва

Підбито підсумки «Docudays UA»: переможці пишаються нагородами, організатори тішаться з найбільшої в історії фестивалю кількості учасників (разом із позаконкурсною програмою – 70 фільмів). Але головне, здається, в іншому. Відтоді, як всесвітній кінематограф почав розказувати про життя звичайних людей (здорових та хворих; з різних країн, соціальних прошарків та родин; різної культури, статі та віку), охочих почути про тих, чиї права порушують, стає все більше. Почути й допомогти.


Але поряд із співчуттям глядачів – невблаганність продюсерів. Благодійним правозахисним фестивалям залишається сподіватися на правосвідомість самих режисерів та вдовольнятися переважно малобюджетними стрічками. Але саме такі фільми зазвичай найбільш душевні, зворушливі та до вподоби глядачам.

Які проблеми турбують українських та європейських глядачів? Які фільми перемагають на правозахисних кінофестивалях? Якщо вас цікавить правозахисне кіно – вирушаймо в подорож заходами «Мережі кінофестивалів про права людини».

Кіно – такий шлях боротьби обрала «Мережа кінофестивалів про права людини» (HRFN). 2004 року в Празі об’єдналися більшість європейських кінофестивалів, натхненних ідеєю поширення правозахисних стрічок. Організація сприяє утвердженню принципів Загальної Декларації Прав Людини, зокрема поваги до гідності, політичних, громадянських, соціальних, економічних та культурних свобод. HRFN включає 25 фестивалів із 21 країни, які щороку відвідують понад 200 000 глядачів з усього світу. Серед них і український фестиваль «Docudays UA», що відбувся 23-29 березня 2012 року у Києві.

«Docudays UA» – український фестиваль європейського рівня

У 2006 році мережа «HRFN» збагатилася українським Міжнародним фестивалем документального кіно про права людини – «Docudays UA», що традиційно проходить останнього тижня березня в київському «Будинку кіно». І це справді – досягнення. Інший український правозахисний фестиваль «Сходи» (президентом якого є відомий правозахисник Ігор Парфенов) отримав від європейського комітету відмову у членстві. Представник «HRFN» пояснив це невідповідністю контенту «Сходів» тематиці захисту прав людини.

Тому «Docudays UA» може пишатися своїми успіхами, адже вступ до згаданої «Мережі…» означає міжнародне визнання.

Скільки «коштує» неприбутковість?

«Docudays UA» – неприбуткова організація. Бюджет фестивалю зменшився порівняно з минулим роком (1,9 млн гривень проти 2,5 млн торік), але вхід для глядачів традиційно вільний. Гроші на проведення фестивалю надходять від меценатів та організацій, що підтримують документальне кіно. Утім, бюджет фестивалю тільки для наочності наведено в гривнях. Насправді, понад 100 000 грн своєю безоплатною роботою «принесли» в скарбничку кінофестивалю волонтери. Допомагають, чим можуть, і посольства, зазвичай – розміщують гостей заходу.

Традиційно медіа-підтримку кінофестивалю надає телеканал «ТВі». У своєму інтерв’ю «Телекритиці» піар-менеджер «Docudays UA» Олеся Мигаль розповіла, що переговори щодо інформаційної співпраці велися з багатьма телеканалами: «5-м каналом», «ICTV», «М2» та «М1», «СТБ», «Новим каналом» тощо. Від жодного з телеканалів організатори не отримали відмови. Проте бюджет фестивалю не дозволив погодитися на запропоновані умови співпраці – навіть за 90 % знижки на розміщення проморолику фестивалю. Тому єдиним телевізійним партнером став телеканал «ТВі», котрий, як і в попередні роки, погодився безкоштовно рекламувати цей правозахисний захід.

«Це фестиваль документального кіно про права людини, і я вважаю, що саме документальне кіно грає особливу роль у сучасному світі, ― коментує постійну співпрацю з «Docudays UA» генеральний директор телеканалу «ТВі» Микола Княжицький. ― Документалістика фіксує події такими, якими вони є. У тоталітарних країнах її використовують для пропаганди (так було, наприклад, у СРСР), а в демократичному світі ― кіно збурює громадську думку, призводить до важливих суспільних змін. Таке кіновиробництво підтримують уряди європейських країн. Важливість фестивалю «Docudays UA» полягає в тому, що він показує погляди режисерів з інших країн на різні стандарти і цінності. І на нас також. Так, минулого року німецький режисер у своєму фільмі «Інший Челсі» показав стосунки між багатими і бідними на Донбасі. Цю скандальну стрічку ще довго обговорювали після фестивалю. Цього року особливу увагу українців привернув фільм естонської режисери «Шахта № 8», що присвячений проблемі дитячої праці на Донбасі… Часом інші можуть судити про нас чесніше, щиріше. Треба вміти дивитися на себе зі сторони. Тому фестиваль «Docudays UA» надзвичайно важливий для України».

Організатор кінофестивалю Дар’я Оверченко вважає, що «Docudays UA» робить те, що не вдається медіа. Про це вона сказала в інтерв’ю для «Телекритики». На питання про перевагу кіно над традиційними медіа в питанні захисту прав людей, Микола Княжицький відповів: «Дійсно, кіно може бути впливовішим за традиційні медіа. Проблемою захисту прав людей мало б опікуватися громадське телебачення. Великі канали комерціалізовані, вони дбають про те, аби розважати людей, а не намагаються зробити їх співучасниками виходу з тієї чи іншої ситуації. Кіно є незалежнішим, воно відкриває дуже багато дійсно сміливих речей. Особливо в Україні. Телеканал ТВі зараз також готує документальний фільм Констянтина Усова «Тюрма № 1» про нелюдські умови в Лук’янівському слідчому ізоляторі. Журналісту вдалося передати кілька мобільних телефонів з камерами ув’язненим, і вони зафільмували своє життя. Тому наші ідеї з “Docudays UA” суголосні».

«Docudays UA»-2012 ― що нового?

Цього року організатори дещо змінили формат конкурсу. Замість традиційних художнього та документального конкурсу, на Дев’ятому фестивалі «Docudays UA» ― три категорії: Docu/Життя, Docu/Право, Docu/Коротко.

У конкурсі Docu/Життя глядачі можуть побачити зворушливі й дотепні художні фільми. Правозахисна тематика в них виражена не так яскраво, як у фільмах категорії Docu/Право, але вони привертають широку глядацьку аудиторію та примушують замислитися про тих, хто поряд. Найбільш експериментальний конкурс – Docu/Коротко. Тут представлені не тільки документальні фільми, а й стрічки з елементами анімації. Таким чином фестиваль віддає шану останнім модним тенденціям кіноіндустрії.

Правозахисний конкурс передусім привертає глядачів «забороненим кіно». Торік першу премією отримав (тоді заборонений до показу в Росії) фільм «Правосуддя для Сергія» (реж. Ганс Германс, Мартін Маат, Нідерланди). Фільм оповідає про Сергія Магнітського – російського аудитора, що викрив привласнення державних мільйонів очільниками МВС РФ. Відтак, винним у розкраданні було визнано Сергія. Стрічка передає атмосферу свавілля, безкарності та жорстокості, що проявила «правозахисна еліта»(судді, поліцейські, прокурори) в історії вбивства борця із системою. Фактологічні подробиці справи зацікавлені знають з Інтернету. Кожен має своє бачення ситуації, але режисерам вдалося показати живий, проникливий та безумовно привабливий образ поборника громадянських прав у боротьбі людини з державою.

Цього року скандал спалахнув навколо документального фільму естонської режисерки Маріанни Каат «Шахта №8». Цей фільм присвячений шахтарям невеличкого села Сніжного на Донбасі, де вугілля прилягає так близько до поверхні, що його викопують, як картоплю, буквально на городах. Головний герої фільму – Юра, 15-річний хлопець, що з 14 спускається в шахту та щоденно ризикує життям, щоб прогодувати себе й сестер. Цей фільм вражає чесністю. Такий Донбас не визнають чиновники. Але він є. І у ньому живуть такі маленькі герої, як Юра, що самі потребують захисту, але відчайдушно дбають про інших.

Цей фільм було знято з конкурсної програми «Docudays UA» на переконливе «прохання» студії-продюсера стрічки «Інтерфільм». Організатори фестивалю отримали листа від віце-президента компанії Володимира Козиря, у котрому він зазначив: «Стрічка є наскрізь брехливою, постановочною, із підтасованими фактами й «розіграними» мізансценами та не має жодного стосунку до документального кіно та теми захисту прав людини». «Фільм правдивий!» ― заперечує в інтерв’ю «Deutshche Welle» головний герой фільму Юра С.

Попри виключення з конкурсу, режисер стрічки влаштувала в Києві показ фільму. Сьогодні кожен може переглянути «Шахту № 8» в Інтернеті.

І… переможці

Церемонія закриття кінофестивалю відбулася у київському «Будинку кіно». Організаторка заходу Дар’я Оверченко підійшла до церемонії іронічно: з відверто радянським інтер’єром кінотеатру вирішила не воювати, а «подружитися». Сценаристка церемонії закриття запросила хор у формі та попросила винести на сцену трибуну. Такий антураж якнайкраще відповідав тематиці цьогорічного фестивалю – боротьбі з авторитаризмом. Ведучими церемонії традиційно стала журналістська пара Єгор Соболєв і Марічка Падалко. Саме вони оголосили переможців цьогорічного конкурсу. Ось список відзначених стрічок:

Головний приз конкурсу Docu/Життя отримав фільм «Аргентинський урок» режисера Войцеха Староня (Польща).

Спеціальна відзнака «За оптимізм» – фільм «Золота осінь» режисера Яна Тенхавена (Німеччина).

Спеціальна відзнака «За надзвичайні характери» – фільм «Про гангстерів» режисера Тебого Едкінса (Німеччина).

У конкурсі Docu/Право перемогу здобув фільм «Тілом та душею» режисера Матьє Брона.

Спеціальна відзнака «За високу художність, тонкий гумор та зворушливість історії стосунків між героями – представниками різних поколінь» – фільм «Життя у фотокадрах» режисерки Тамар Таль (Ізраїль).

Спеціальна відзнака «За художню силу та громадянську відвагу у дослідженні протестного руху у сучасній Росії» – фільм «Завтра» режисера Андрєя Ґрязєва (Росія).

Переможцем Docu/Коротко стала стрічка «Коли ми станемо щасливими» польського режисера Павела Височанські.

Спеціальну відзнаку «За сміливість й неочікуваність розповіді про те, як світова історія відображається у долі звичайної людини» отримав фільм «Хроніка Олдріха С.» режисера Рудольфа Шміда (Чехія).

Спеціальна відзнака «За людяність і безстрашність підходу режисера до теми прощання людини з життям» та Премію імені Андрія Матросова від команди Docudays UA, яка традиційно відзначила фільм, у якому побачила найбільше любові, отримав фільм «Останній акорд» («Outro») режисерки Юлії Панасенко (Росія).

Головний приз від Студентського журі отримав фільм «Льоша» режисерки Єлєни Дємідової (Росія).

Спеціальна відзнака “За боротьбу із самотністю” – фільм «Рамін» режисера Аудріус Стоніс.

Спеціальна відзнака «За рецепт для молодих кінематографістів» та Спеціальний приз від Національної спілки кінематографістів України – фільм «Як у тебе справи, Рудольфе Мінг?» режисера Робертса Рубінса (Латвія).

Подивившись найкращі стрічки українського кінофестивалю про права людини, вирушаймо у подорож, щоб дізнатися, які теми та проблеми хвилюють сучасну Європу.

Проблеми, що хвилюють Європу: що загрожує правам людини?

Символом Франції уже понад два століття є боротьба за права людини. Саме тут 1789 року в ході Великої французької революції було створено «Декларацію прав людини і громадянина», а у 1791 році – «Декларацію прав жінки і громадянки». Відтак Франція може пишатися першими документами, що порушили питання прав людини та проблему гендерної рівності. Пишається Франція й кінодокументалістикою. Тому наша подорож правозахисними кінофестивалями почнеться з Парижа. Останній відбувся тут 6-13 березня 2012 року.

«Найбільшою загрозою правам людини є байдужість», – вважає «[A]lliance Ciné», організатор щорічного Паризького міжнародного кінофестивалю з прав людини (FIFDH Paris). «Інформувати, хвилювати та спонукати до дії» – його девіз. Щороку на фестивалі показують 30 найкращих фільмів про права людини, більшість з яких – прем’єри. Найкращі стрічки в номінаціях «Художня документалістика» та «Визначний репортаж» обирають професійне журі та громадські представники.

Ці фільми здатні змінити ваш погляд на життя. «Світ не сліпий. Світ – боягуз», – говорить героїня фільму «CTRL+ALT+SUP» режисерки Ельзи Блош. Цей фільм пропонує погляд француженки на конфлікт між Ізраїлем і Палестиною. Зовсім не відсторонений погляд зі сторонньої країни.

Уже вісім років цей фестиваль є найвпливовішим культурним правозахисним проектом у Франції. Перша спроба розширення географії фестивалю відбулася у 2007 році, коли він завітав до Африки.

Сьогодні планується поширення фестивального кіно на весь світ за допомогою профільного телебачення «[A]lliance TV», що вже отримало ліцензію. Новини, документальні та фантастичні фільми про права людини незабаром транслюватимуть на кабельному, супутниковому та Інтернет-телебаченню.

На жаль, Україна може тільки позаздрити досвіду Франції. Як зазначив генеральний директор «ТВі» Микола Княжицький, громадського телебачення в Україні поки немає. Утім, успіх «[A]lliance TV» може стати поштовхом до створення громадських телеканалів в усьому світі.

Правозахисна «Перспектива»

Від часів Нюрнберзького процесу це німецьке місто відоме як «місто миру і прав людини». Тут пишаються отриманою від ЮНЕСКО нагородою за «Виховання прав людини», присуджують Нюрнбергську премію та раз на два роки проводять Міжнародний нюрнберзький кінофестиваль «Перспектива».

Саме тут найкращих режисерів відзначають Міжнародною кінопремією з прав людини під пильним наглядом зіркового «омбудсмена», яким у 2011 став трикратний номінант на премію «Оскар» – режисер Міхаель Бальхаус.

З 28 вересня до 5 жовтня 2011 року Нюрнберг вражав гостей сьомого кінофестивалю 63 стрічками з 39 країн світу. Порушили проблеми антидемократичних режимів, війни та дітей, освіти, тероризму, еміграції. Перемогу в конкурсній програмі здобув фільм «Приз» Паули Маркович. Режисер показує не по роках дорослу семирічну Сесілію, котра тікає з Буенос Айроса від «Брудної війни» 1975-1983 років. Дівчинка приєднується до другокласників місцевої школи під наглядом сердечного вчителя. Попри злиденність в країні та політичну кризу, вона змушена писати патріотичне есе на конкурс, спонсорований аргентинської армією – людьми, що забрали в неї батька. Це напрочуд атмосферна драма про дітей без дитинства та чистоту в «брудні» часи.

Хоча вітчизняних стрічок на конкурсі не було, зате Україна стала місцем дії німецького фільму «Вундеркінди» Маркуса Розенмюллера. Фільм розповідає про юних скрипалів, що знайомляться 1941 року в Полтаві.

У стрічках кожен глядач знайде відображення свого життя – так захід пробуджує соціальну свідомість та надихає до боротьби. За роки існування фестивалю тут було представлено понад 2000 фільмів, а кінопокази відвідали більше 25 000 людей.

Замість післямови

Преса дозволяє дізнатись про проблему, кіно – її відчути. У такий спосіб глядач долучається до правозахисного руху. Ось головна перевага кіно як методу утвердження основоположних свобод людини. Права не можна «дати» чи «вибороти», вони є у людини завжди. У можливості їх реалізувати й полягає соціальна справедливість.

Правозахист не має мислитися як декларації від людей у костюмах, здатних оперувати поняттями конвенцій і хартій. Адже річ не в тім, щоб ви знали, скільки грошей на утвердження прав і свобод виділила та чи інша авторитетна організація. Такі фільми допомагають відчути чуже життя частиною своєї дійсності, силами мистецтва пробуджують громадянську свідомість. Кіно про права змушує поставити собі найважливіше питання: «Що зроблю я?»

Марія Молодик