18.01.2015 - Хобі

Кіно «не для всіх»

«Сюжет в мистецтві ще більше ускладнює собою структурну сутність твору», – зазначив колись радянський літературознавець, культуролог та семіотик Юрій Лотман. І ці слова, як ніхто, розуміють творці так званого арт-хаусного кіно. Ці фільми розраховані на вузьке коло глядачів, найчастіше підіймають гострі соціальні аспекти і глибокі питання внутрішнього світу людини. Їхня друга назва – авторське кіно. Сучасне визначення поняття дає журнал Variety у своєму Slanguage Dictionary: «Арт-хаус – це неангломовне і не мейнстрімовське незалежне кіно, яке йде в спеціалізованих кінотеатрах». Арт-хаусні фільми, як правило, не є комерційними і вважаються противагою масовій культурі Голівуду. Тому і знімають їх у невеликих кіностудіях і з невеликим бюджетом. Але, незважаючи на не досить високий рейтинг популярності, саме таке кіно називають інтелектуальним, а його аудиторію, відповідно, – інтелектуалами.


Для багатьох людей, які поверхнево знайомі з фільмами цього жанру, арт-хаус здається чимось дуже нудним, монотонним, затягнутим. Але насправді це зовсім не так. Просто дивлячись арт-хаус, глядач повинен розуміти, що таке кіно нечасто будується на драйві і зануренні в екшн, до яких нас привчив Голівуд. Не варто очікувати надсучасних спецефектів, геройських подвигів або хеппі енд. Натомість – приголомшливий до глибини душі сюжет, нестандартні способи зйомки і надреалістична гра акторів. Якщо Ви любите копатися в собі, аналізувати, думати, тоді арт-хаус буде Вам до смаку.
Екскурс в історію
Саме поняття «art-house» («будинок мистецтва») виникло ще в 1940-х роках XX століття в США. Тоді арт-хаусом називали не жанр специфічного кіно, а кінотеатри, що показували довоєнні класичні голівудські кінострічки або фільми іноземного (тобто не американського) і місцевого незалежного виробництва. Більше десяти років по тому в Парижі заснували Міжнародну конфедерацію арт-хаусних кінотеатрів CICAE. Це був важливий крок для розвитку цього «дивного», як вважає багато хто, кіно. Першими, хто прокладав шлях новому кінонапрямку, стали режисери низьких жанрів. Свого часу вони були відомі фільмами про виродків, грішників, інвалідів. Певна частина інтелектуальної аудиторії одобрила те, що бачила на екрані. Це і стало поштовхом до розвитку арт-хаусу. Однак якби Альфред Гічкок, Інгмар Бергман та Мікеланджело Антоніоні не знайшли себе в кінематографі, напевно, зараз не було б арт-хаусу в тому вигляді, в якому він є. Ці люди поставили «кіно не для всіх» на ноги. Зараз їхні фільми – класика жанру.
Класика жанру
«Вікно у двір» (англ. Rear Window) – трилер Альфреда Гічкока 1954 року за мотивами оповідання Корнелла Вулріча «Мабуть, це було вбивство». Дія відбувається в одному наборі декорацій. Головний герой – Джефф Джеффріз, фотограф, що працює в журналі, але через травму ноги змушений перебувати в чотирьох стінах. Від нудьги він вигадав собі розвагу – підглядати за повсякденним життям двору й сусідами у бінокль. Одного з сусідів він починає підозрювати у вбивстві. Через неможливість пересуватися Джефф звертається за допомогою до Лізи – моделі, що закохана у фотографа. Дівчина погоджується виконувати за нього небезпечну «роботу ногами». Цей фільм вплинув на розвиток європейського арт-хаусу і ввійшов до переліку 250 найкращих фільмів за версією IMDB. Після нього режисер створив не менш глибоко психологічні стрічки : «Запаморочення» (1959), «Психо» (1960) і «Птахи» (1963).
«Усмішки літньої ночі» – кінофільм шведського режисера Інгмара Бергмана 1955 року. По суті, це театральна комічна п’єса, дія якої лише у двох-трьох епізодах відбувається поза кімнатою.
«Фотозбільшення» (англ. Blow-up) – фільм Мікеланджело Антоніоні за мотивами оповідання Хуліо Кортасара «Слюна диявола» 1966 року. Стрічка отримала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю 1967 року, а також номінувалася на премію «Оскар» за кращу режисуру і сценарій.
А першим арт-хаусним блокбастером називають стрічку «Відьма з Блер: курсова з того світу». Його зняли випускники флоридського кінофакультету у 1999 році любительськими камерами. В фільмі відсутні спецефекти, сцени насилля та музичний супровід. Прем’єрний показ відбувся на початку 1999 року на фестивалі арт-хаусного кіно «Санденс», після чого кінокомпанія Artisan Entertainment придбала фільм за 1,1 млн доларів. В кінотеатрах стрічка з’явилася в липні 1999 року і зібрала 248 мільйонів доларів у світовому прокаті. Це той унікальний випадок, коли арт-хаусний фільм став комерційно успішним.
Арт-хаус ХХІ століття
Цей жанр, мабуть, житиме доти, доки житиме кінематограф. Не боїться він і сильної конкуренції голлівудського кіно 21 століття. Кіно-комунікатор Cinelife радить 7 арт-хаусних фільмів останнього десятиліття, які варто переглянути, щоб переконатися, що арт-хаус – це не завжди «помри все живе», а дуже часто цікаве і живе кіно.
1. Тайм-код (Timecode), реж. Майк Фиггіс, США, 2000
2. Принцеса і воїн (Der Krieger und die Kaiserin), реж. Том Тиквер, Германія, 2000
3. А у вас котра година? (Ni na bian ji dian), реж. Цай Мінлян, Тайвань-Франція, 2001
4. 9 пісень (9 Songs), реж. Майкл Уінтерботтом, Великобританія, 2004
5. Дитя (L’enfant), реж. Жан-П’єр Дарденн, Люк Дарденн, Франція-Бельгія, 2005
6. Впусти мене(Låt den rätte komma in), реж. Томас Альфредсон, Швеція, 2008
7. Битва на небесах (Batalla en el cielo), реж. Карлос Рейгадас, Мексика, 2005
Арт-хаусне кіно та Україна
Не можна сказати, що поціновувачів арт-хаусу в Україні багато, але є, особливо, серед молоді, ті, хто люблять і розуміють цей жанр. Про це свідчить популярність кінофестивалів, на яких вже обов’язковим стала презентація найчастіше короткометражного інтелектуального кіно. Це і Одеський міжнародний кінофестиваль, і «Французька весна в Україні», і «Молодість».
В Україні існує навіть кінодистриб’ютор «Арт-хаус Трафік». Він першим почав займатися в Україні кінопрокатом арт-хаусу – кіно, ризикованого в комерційному плані, але нестандартного та високого художнього рівня. «Арт-хаус Трафік» був створений наприкінці 2003 року в Києві Денисом Івановим. Сьогодні кінодистриб’ютор співпрацює з понад 50 кінотеатрами у всіх великих містах України, створивши систему арт-хаусного, так званого «обмеженого», кінопрокату.
Робота команди «Арт-хаус Трафіку» неодноразово відзначалася фахівцями вітчизняної кіноіндустрії. Їм належать приз «За розвиток некомерційного кіно» («Кіноекспо-2006»), приз «Найкращий кінодистриб’ютор» («Вибір Афіші-2005»), відразу три спеціалізовані премії «25 кадр» Кінофоруму України-2007: за найкращий трейлер, найкращий постер та найкращий слоган (фільм «Штольня»).
Український режисер Василь Рибальченко розповів, що для нього арт-хаус і з чим можна порівняти цей жанр кіно.
«Для інтелектуальної еліти арт-хаусне кіно – це те, без чого вони себе не уявляють. Це символ інакомислячих і полігон для нових ідей. І в Україні , і в світі лише 10-20 % загальної аудиторії є поціновувачами цього жанру. Здебільшого це люди творчих професій. Вони черпають натхнення в свіжих формах, шукають цікаві художні прийоми для створення власного творчого продукту.
Особисто я люблю арт-хаус. Але це далеко не те кіно, яке хочеться дивитися в компанії друзів. Мені подобається бути віч-на-віч з такими фільмами. Цікаво потім порівнювати свої враження і думки від тієї чи іншої арт-хаусної стрічки з враженнями і думками тих, хто також встиг переглянути її. Найчастіше кожен розуміє щось своє, зовсім не подібне між собою. Мабуть, в цьому і родзинка арт-хаусу.
Те, що в ХХ столітті знімали, як арт-хауз, те, що тоді не всі і не до кінця розуміли, сьогодні всі знають і захоплюються. Наприклад, кліпи гурту «Ноль» на пісні «Человек и кошка» та «Иду-курю» стали, фактично, класикою. Як виключення з правил, деякий арт-хаус стає комерційним і популярним. Але я вважаю, що це вже не стовідсоткова відповідність жанру. Для мене арт-хаус – це стрічки, відзначені на кінофестивалях, які отримують неоднозначні оцінки від кінокритиків. В Україні я зустрічав якісне кіно цього жанру на фестивалі «Молодість» та Одеському міжнародному фестивалі».
Корисний інтелектуальний наркотик
Чим більше Ви будете дивитися арт-хаус , тим менше вас стануть захоплювати голівудські фільми, розраховані на масового глядача. Незалежне кіно – це свого роду наркотик, що викликає своєрідну залежність. Спробувавши один раз, добре «розсмакувавши», зупинитися вже буде важко.

Богдана Оханська