Кінострічка «Артист»: побачити, не можна забути

Усі твори сучасного кінематографу дуже схожі. Частково ця думка має право на існування, але іноді кіносвіт вибухає оваціями й тотальним захопленням. Здавалося б, неможливо настільки здивувати вибагливу публіку Канського кінофестивалю, щоб та, немов натовп дітей на новорічній виставі, стоячи плескала в долоні цілих десять хвилин? Можливо. Про те, як це зробити, запитайте Мішеля Хазанавічуса й Жана Дюжардена. Кому спаде на думку зняти чорно-білий фільм без слів у ХХІ столітті? Геніям. 


Хазанавічус робив свого роду експеримент: чи зможе він створити неймовірну історію без кольору й діалогів та донести глядачеві історію колишньої кінозірки, користуючись при цьому винятково зображенням? Завдання перед режисером виникало дуже й дуже складне. Хто в XXI столітті дивитиметься німий чорно-білий фільм, коли навіть «Титанік» вже випустили в 3D? 

Але саме ця стрічка показала, що справа не в фарбах, не у звуках і навіть не в 3D. Чому на «Артиста» спадає такий приголомшливий водоспад престижних нагород? Адже тут немає якоїсь надзвичайної історії. Це схоже на абсолютно просту й нехитру розповідь про улюбленця публіки та історію кохання, пронесеного крізь довгі роки.

Едуард Томільченко, режисер-постановник: «Напевно «Артист» став популярним через одну просту причину: це неймовірно талановитий фільм! Тонкий, елегантний, романтичний і дуже світлий. У ньому настільки прекрасно поєднуються постановка, гра акторів, приголомшлива музика Людовика Бурсі, робота художників-дизайнерів, що ніхто з членів американської кіноакадемії вже й не подумав про те, що вони дають «Оскар» за кращий фільм, кращу режисуру, кращу чоловічу головну роль , кращу музику й кращий дизайн костюмів — французькому фільму».
Що цікаво, спочатку Хазанавічус хотів робити картину про режисерів німецького німого кіно часів розквіту експресіонізму — Фріца Ланга, Фрідріха Мурнау, Георга Пабста. Однак потім за основу було взято Голлівуд, тож прототипами (звичайно, вельми умовними) Валентайна й Міллер стали актори Дуглас Фербенкс і Глорія Свенсон.

Із погляду постановки в картині багато надзвичайно вдалих та ефектних епізодів. Деякі з них — просто-таки на рівні Чапліна: гра Пеппі з піджаком Валентайна або абсолютно дивовижна сцена з Валентайном, коли він танцює з Пеппі.
Хазанавічусу вдалося зробити свого роду машину часу, відправивши глядачів у той важливий період, коли кінематограф робив свої перші кроки. Уся ця геніальна задумка так би й залишилася просто незвичайним фільмом, якби не Жан Дюжарден. Актор, що заробив ім’я в суперечливих «99 франках», стрибнув не просто вище власної голови, він стрибнув вище легендарної Ейфелевої вежі. Зіграти без слів — значить сконцентрувати увагу глядачів винятково на своїй міміці, емоціях і жестах. Мабуть, навіть легендарний Чарлі Чаплін потиснув би руку Жану в знак поваги й визнання таланту.

Слухати тишу?
Велика кількість філософських проблем, порушених у кінострічці, дуже актуальні й у наш час. Це проблеми вибору в складних життєвих обставинах, стосунків між чоловіком та жінкою, становлення успішної особистості та відданості улюбленій справі.
Що відбувається з людиною, життя якої руйнується в одну мить? Ще вчора Джордж Валентайн мав усе: успішну кар’єру, віддану публіку, заможність, славу. Він був зіркою німого кіно на піку популярності. Але в один момент слава зникла, публіка зрадила, а Джордж залишився ні з чим. Зірка згасла.

Як відомо, 6 жовтня 1927 року — день прем’єри кінострічки «Співак Джазу» — прийнято вважати днем народження звукового кіно. На екранах звук почав співіснувати з тишею. На жаль, це триває недовго… Із 1929 року звукове кіно практично заполонило світовий кінематограф, витіснивши «тишу».
Джордж категорично відмовляється сприймати цю зміну. У розмові зі своїм директором він каже: «Я — людина, на яку приходять подивитися. Ніхто не хоче мене чути». Валентайн впевнений у тому, що в звуковому кіно для нього майбутнього немає. Він звик працювати в своєму стилі, «набив руку» у цій справі, відчув справжній смак насолоди своєю професією. І в одну мить усе навколо змінюється, стрімголов мчить вперед, залишаючи зірку далеко позаду. Те, що Джордж не захотів зраджувати «старому» кіно, свідчить про його відданість справі. Актор не хотів дешевої слави. Він прагнув творити справжній кінематограф. Проте дива, на превеликий жаль, не сталося… Прем’єра нового фільму Джорджа була провальною. Актора забули… Для Валентайна це був занадто сильний удар.

Традиційно, кінострічка має чарівний фінал. І здійснитися цьому допомагає чарівна Пеппі Міллер, яка рятує Джорджа від самознищення. Тут з’являється наступна філософська проблема: кохання. На початку кінострічки Джордж Валентайн має красуню-дружину, але в тому союзі, на жаль, немає кохання. Їхнє «сімейне щастя» було примарним. Але трохи згодом у житті головного героя з’являється Пеппі Міллер, одна з найуспішніших зірок звукового кіно, яка докорінно змінює абсолютно все. І саме вона рятує Джорджа в найскрутніші моменти його життя.  Мабуть, у цьому полягає сила справжнього кохання, яке здатне врятувати тебе, коли, здається, не допоможе вже ніщо.  Таким чином, проблеми, висвітлені в неперевершеній французькій кінострічці «Артист», змушують нас задуматися над тим, що вічне в нашому житті тільки кохання. І музика, звичайно. Слава, успіх ніколи не триватимуть вічно, це все з часом минає. Назавжди залишається лише те, що в наших серцях та душах.

Диявол у деталях?
«Главное — найдите деталь. Если вы сможете обнаружить деталь, она осветит вам характеры, от них войдете, и вырастут сюжет и мысли…» — таку думку російський письменник, драматург та публіцист Максим Горький висловив драматургу Олександру Миколайовичу Афіногенову. Красномовні художні деталі допомагають якнайповніше зрозуміти те, що актори прагнуть донести своєю грою, і на чому постановники та режисери хочуть акцентувати увагу глядача.
Кінострічка «Артист» Мішеля Хазанавічуса насичена різноманітними художніми деталями.

Предметна деталь, яку, так само, можна поділити на інтер’єрну та побутову. Приклад останньої — портрет Джорджа Валентайна в увесь зріст, що на початку кінострічки красується на найвиднішому місці в розкішній квартирі актора, а трохи згодом, у період занепаду кар’єри зірки, ми бачимо його завішеним темною тканиною в занедбаній кімнаті. Ця красномовна деталь символізує внутрішній стан героя у визначені моменти.
Ще одна предметна деталь — газета з фотографією Валентайна та Міллер. Назва статті «Хто ця дівчина?» певним чином віддзеркалює становище Пеппі в суспільстві на той час. На початку кінострічки її ніхто не знав. Автори сценарію та постановники використовують цю деталь для підтримки розвитку сюжетної лінії головних героїв.

На початку кінострічки ми бачимо шикарний інтер’єр у будинку Джорджа Валентайна, дорогі меблі, а в другій половині фільму спостерігаємо абсолютно протилежне – Джордж живе в занедбаній квартирі, не доглядаючи за собою. Це вже інтер’єрна деталь.
Численні афіші з іменем Пеппі Міллер, яка все швидше й швидше стає популярною, бар із назвою «Lonely star» («Самотня зірка»), у якому Джордж намагався забути про проблеми після аукціону. Назвати абсолютно всі деталі майже неможливо.

Портретна деталь. На початку стрічки Валентайн перед нами постає ідеально одягненим із дуже приємною зовнішністю, але в фіналі він майже не слідкує за собою, а в Пеппі Міллер є родимка, яка «вирізняє її з-поміж інших».

Пейзажна деталь. Варто лише згадати сцену з фільму Валентайна, коли його затягують сипучі піски. Вона неймовірно точно символізує внутрішній стан героя, у якого за короткий термін кардинально змінюється життя, а несприйняття нового тягне на дно.
Звукова деталь. Попри те, що «Артист» — кінострічка, в якій не промовлено жодного слова, у ній є звукові деталі, без яких образ тієї епохи був би незавершеним. Варто згадати сон Джорджа, у якому найтихіший звук на світі — падіння пір’їнки — спричинює дуже потужний емоційний сплеск. Ця деталь влучно символізує фатальну зміну в житті головного героя кінострічки.

Мішель Хазанавічус повернув кінематографу його істинну сутність у той самий момент, коли, здавалося б, він стрімко рухається в бік комп’ютерних ігор. Як виявилося, німий чорно-білий песик може викликати ширший спектр емоцій, ніж більшість сучасних персонажів.

Анастасія Чернуха