Колесо Сансари для сміття

В обставинах стрімкого скорочення паливних ресурсів в усьому світі поступово переходять на альтернативні джерела електроенергії. Одним з перспективних напрямків в цьому руслі є сміттєпереробка. В Україні діє лише один сміттєспалювальний завод «Енергія», який до 2018 року обіцяють реконструювати в повноцінну теплоелектростанцію.


 Самотній смітничок стирчить з асфальту, оточений навколо купками смердючого сміття. Як часто ми бачимо таку картину, коли відходи вже не вміщаються у відро, безладно скупчуючись навколо нього? Студентка КПІ Олена Капустіна живе в Києві всі свої двадцять два роки. Кожен день по дорозі на навчання вона обходить стороною такі рукотворні звалища. «Ці інсталяції на тему апогею цивілізації, — іронізує Олена, — вже стали буденністю. Я їх так часто бачу, що мене зовсім перестала турбувати ця проблема. От якби раптом у мене під будинком стало чисто, ось тут би я по-справжньому здивувалася».

Проблема високого рівня засміченості території України полягає не в тому, що наші жителі нецивілізовані. За різними підрахунками середня кількість відходів на одного киянина в рік становить близько 340 кг., і за цим показником ми поступаємося більшості країн Європи. Корінь зла полягає у відсутності планової переробки твердих побутових відходів.
«Поки в британському Едмонтоні за рахунок сміттєпереробки щорічно економлять 100 тис. тонн вугілля, а в Токіо будуються штучні острови з продуктів цієї технології, ми продовжуємо по-старинці сміття закопувати, немов це дорогоцінні скарби», — жаліється координатор екологічного руху «Еревус» Олег Шпанько.

Побутові відходи в загальному обсязі мають колосальну масу. «Маса — це енергія», нагадує нам сивоволосий Ейнштейн. А енергія — це життя. Дивлячись на нинішню економічну та екологічну ситуацію в Україні, Ейнштейн би гучно перекинувся в труні: енергія добувається як і сто років тому, зате в руках сучасної людини — палка-копачка для селфі.

Брудні гроші

Сьогодні тільки 6% електроенергії виробляється за допомогою альтернативних джерел, незважаючи на критичну енергетичну залежність нашої країни від імпортного палива. Та навіть ця мізерна кількість працює завдяки кредитам Європейського банку реконструкції та розвитку і фінансуванню країн-виробників основного обладнання для переробки енергії.

Відмова від фінансування таких перспективних підприємств пояснюється легко: час — це гроші. Середня окупність таких проектів становить 6-12 років, що в загальнолюдському масштабі дуже мало. Однак жага багатства не знає ні терпіння, ані міри.

«Влада намагається скидати все на значну вартість таких проектів та довге очікування результату. Але це відбувається тому, що дехто хоче займатися відмиванням коштів. Поки ми переплачуємо за імпортне пальне, на його постачання по всій країні, хтось збирає до кишені солідні суми», — пояснює ситуацію Олена Бджола, науковий співробітник та асистент Інституту екології, природоохоронної діяльності та туризму ім. В.Чорновола.

Цього разу «Київенерго» вирішив розщедритися, і обіцяв виділити 210 млн. гривень на розвиток сміттєпереробного підприємства «Енергія». Якщо виділені гроші не потраплять «в топку», то завод зможе забезпечувати взимку опаленням і гарячою водою більш ніж 300 багатоповерхівок (120 тис. квартир), а в літній період гарячою водою — 700 (близько 280 тис. квартир).

Сміття можна по праву вважати найбільш перспективним альтернативним джерелом енергії. При переробці відходи перетворюються в так званий синтез-газ та рідке піролізне масло. Обидва продукти екологічно чисті та за своїми якостями нічим не поступаються традиційному пальному, а піролізне масло взагалі можна використовувати для двигунів внутрішнього згоряння і не хвилюватися за підвищення цін на бензозаправці.

Наприклад, у Швеції тільки 4% сміття закопується в землю, все інше йде на переробку. Державна програма з отримання енергії шляхом спалювання сміття виявилася настільки ефективною, що в останні роки Швеція імпортує сміття з інших країн в кількості 80000 тонн на рік, більшу частину — з Норвегії. Причому норвежці самі платять за вивезення цих відходів, шведи отримують електрику, а токсичний попіл, що залишається після переробки, відправляють назад до Норвегії на захоронення.

Звичайно, найважливішою умовою настільки ефективної переробки є сортування сміття споживачами, адже від використовуваних відходів залежить не тільки екологічність виробництва, а й якість вихідного продукту. Свідомі шведи в страху перед штрафом та перспективою апокаліптичного майбутнього дотримують порядок: в кожному домі є окремі ємності для скла, пластику, картону, та ще й коробочка для батарейок …

У деяких районах Києва вже з’являються сміттєві баки для різного типу відходів. Однак навіть якщо городяни сумлінно займаються сортуванням, на сміттєві полігони все звозиться в одній машині.

Портативна електростанція

Поки у великих містах галузь альтернативної енергетики переходить зі стадії зиготи в стадію зародка, забезпечені фермери мають змогу придбати особисту біогазову установку. Вітчизняний виробник пропонує таку установку з продуктивністю приблизно 4500 кубів газу на день придбати за 116 тис.доларів. Шляхом нехитрих обчислень можна зробити висновок, що така ціна за максимально сприятливих обставин окупиться через 80 днів (при тарифі на газ 7.13 грн. за куб газу). Для невеликої дачної ділянки може послужити й мініатюрна установка, мінімальна ціна якої складає 8 тис. гривень.

Запорізький фермер Олег Криводій розповідає, що про таку корисну техніку дізнався від свого колишнього однокласника, що живе нині в Польщі. «Мені здається, в Україні не популяризуються такі винаходи саме тому, що з влади ніхто не зацікавлений у переході населення до автономних систем опалення. Це забирає кошти, які могли піти в бюджет», — ділиться своїми думками Олег.

Загадкова слов’янська душа

Дуже творчо до питання утилізації сміття підійшов одного разу російський імператор Петро III. Після зведення в 1762 році Зимового палацу, на площі перед ним залишилося багато будівельного непотребу. Тоді Петро III великодушно подарував це сміття народу, запросивши кожного абсолютно безкоштовно взяти з площі будь-яку річ. Через кілька годин площа була розчищена.

І хоча ідея російського царя була оригінальною, зараз вона навряд чи подіє. Нині в Україні існує тільки одне підприємство, яке бореться із сміттям. Це сміттєспалювальний завод «Енергія», який був побудований в Києві ще в 1987 році. Незважаючи на те, що цей завод не може впоратися з величезними масами твердих побутових відходів, і країна відчуває нестачу таких потужностей, у киян «Енергія» викликає невдоволення. Справа в тому, що підприємство розташувалося близько житлового масиву «Харківський», а його запах не дає жителям зітхнути на повні груди.

Олег Шпанько каже, що у повітря виділяються сірчистий газ, вуглеводень, токсичні феноли та хлорфеноли. «Ці гази викликають отруєння, хвороби центральної нервової системи та дихального апарату. Малі концентрації чадного газу ведуть до блокади гемоглобіну, через що відбувається кисневе голодування»,  — пояснює еколог.

Шкідливість виробництва і проблема великої кількості сміття знаходять компроміс в одному: «Енергія» нагально підлягає ремонту та покращення устаткування. В листопаді «Київенерго» подав запит до міського бюджету на виділення 133 мільйонів гривень для реконструкції сміттєспалювального заводу. Загальна сума на модернізацію становить 500 мільйонів гривень. Всі ці гроші Україна отримала від ЄС за поліпшення системи екологічного моніторингу. Якщо справу буде доведено до кінця, завод «Енергія» стане справжньою теплоелектростанцією, що дозволить державі економити на пальному.

«Незважаючи на те, що нами ще з радянських часів успадкована така вражаюча схильність до колекціонування всілякого роду мотлоху на антресолях, потрібно раціонально підходити до того, що відправляється нашими руками в пакет для сміття. Хоча б на той час, поки компанія «Київенерго» не реконструює до кінця єдиний в Україні сміттєпереробний завод «Енергія»», — резюмує Олег Шпанько.

Ксенія Цивірко