Коли припинить існувати двомовність у вищій школі

Здавалось би, після Революції Гідності, що породила серед громадян України хвилю патріотизму, питання двомовності у вищих навчальних закладах мало б зникнути. У країні була проведена низка реформ в освітній сфері, зокрема прийнятий Закон «Про вищу освіту». Проте ситуація залишилася незмінною: навчання в багатьох вишах відбувається російською мовою.


Урядові суперечності

Міністерство освіти і науки України виступає за анулювання ліцензій вищих навчальних закладів за недотримання мовного режиму. Проте в цей же час МОН ініціює внесення поправок до Закону «Про Вищу освіту», де пропонує викладати студентам мовами національних меншин: зокрема це передбачає проведення навчання російською мовою. Цей факт збурив представників громадськості, серед яких активну позицію зайняли письменниці Лариса Ніцой та Оксана Забужко. «Українська мова де-факто перестане бути обов’язковою в освіті», – вважає остання. Поки громадськість відстоює  українську мову у вишах, урядовці, здається, не помічають суперечностей у своїх рішеннях.

 Науковий погляд

Проблема викладання українською мовою склалася історично, зокрема внаслідок заборон української мови та українських книжок Російською імперією. Тому впродовж ХІХ-ХХ століть до цієї теми зверталися провідні науковці, історики, філологи, педагоги та громадські діячі.

О. Духнович вважав, що через мову людина пізнає світ і кожен сприймає його безпосередньо крізь призму рідної мови. Він підкреслював, що в кожного народу «мовна картина світу» – своя, неповторна. Тому саме рідна мова всебічно розвиває природні сили дитини. Навчання ж чужою мовою є протиприродним і затримує розвиток здібностей школярів, воно гальмує поступ особистості й цілого народу. Рідна мова в школі має становити головний, центральний предмет, оскільки вона сприяє розумовому, моральному та естетичному вихованню молодого покоління.

Створення національної школи з обов’язковим навчанням рідною мовою, літературою та історією було провідною тезою педагогічних поглядів вітчизняного історика, фольклориста, демократа й гуманіста другої половини ХІХ століття – Михайла Драгоманова. Учений переконував, що в контексті комунікації, міжкультурного діалогу розмаїття мов не лише не виключає, але й потребує зміцнення духу й простору функціонування рідної мови. Рідну мову українського народу педагог визначав як головну ознаку нації: «бо мова є спосіб, котрим люди розуміються, через котрий іде до людей освіта». Справа народної освіти в Україні має ґрунтуватися на вивченні української мови та культури, оскільки обмеження рідної мови веде до асиміляції української нації, її морального й інтелектуального занепаду. Він підкреслював, що рідна мова має стати основою початкового навчання української дитини з поступовим розширенням її вжитку в середній та вищий школі.

Необхідність чи забаганка?

Питання викладання українською мовою викликає дискусії й серед сучасних науковців та педагогів. Більшість висловлюють думку, що навчання має відбуватися лише українською мовою, і це не тільки покращує якість сприйняття матеріалу, а й формує громадянську позицію. Адже завдання вищої школи полягає не тільки в тому, щоб підготувати фахівця у професійній сфері, а й виховати в ньому особистість, громадянина, активного члена суспільства.

Необхідність української мови у вищій школі обґрунтовує доцент кафедри педагогіки Ніжинського державного педагогічного університету Наталія Демченко: «Минають роки чи навіть віки, розробляються та гинуть у міністерських кабінетах проекти чергових реформ, науковці дискутують про механізми впливу громадськості та бенефіціарів на забезпечення якості вищої освіти, рада молодих учених при Міністерстві освіти і науки України аналізує базовий звіт за підсумками зовнішнього аудиту української науково-інноваційної системи, а саме Міністерство тишком-нишком готує правки до закону «Про освіту», та ще й які… Я розумію, що проблема запровадження української мови як мови викладання у вищих навчальних закладах України була актуальною у ХІХ – на початку ХХ століття, залишалось питання дискусійним і за радянських часів, але зараз?! Коли країна має шанс виховати покоління свідомих громадян! Яка зі світових розвинутих країн дозволяє собі розкіш ставити мову національних меншин, мову країни-окупанта, на один щабель з державною мовою країни?»

Проте існує й інша, протилежна точка зору на мовне питання. Деякі викладачі віддають перевагу російській мові, обґрунтовуючи це незнанням мови, якістю подачі матеріалу саме російською або ж, що найгірше, проросійською громадянською позицією.

Тож чи має право на існування в українській освіті російська мова? Ні, не має, адже ми живемо в окремій незалежній державі, де повинні виховувати освічене суспільство, насамперед послуговуючись українською мовою.

Валерія Баленко