04.05.2018 - Освіта

Крізь терни до зірок, або Від працівника зали до піар-менеджера

Кожен з нас повинен пам’ятати, що немає нічого неможливого. Всі труднощі, безперечно, загартовують та виховують. Головне, – бачити кінцеву мету. Аліса Ісаєва, дівчина із Одеси, неабиякий приклад цілеспрямованості та граційної мужності. Спеціально для нашого порталу Аліса розповідає про свій шлях від працівника зали до піар-менеджера, а також розкриває тонкощі роботи у сфері зв’язків з громадськістю.


 Алісо, скільки років ви вже працюєте в піарі?

 Я працюю в піарі вже 5 років.

 З чого ви починали свій шлях фахівця зв’язків з громадськістю? І, взагалі, чому Ви вирішили пов’язати ваше життя саме з цією діяльністю?

 Сама я одеситка, а отже шлях піарника почався саме з міста Одеси. Піар прийшов в моє життя достатньо спонтанно. Пам’ятаю, мені було 19 років, і мені потрібні були гроші, саме тому я пішла працювати в арт-клуб «Шкаф» працівником зали. Майже два місяці я прибирала, допомагала по залі, а потім вирішила перейти в офіціантки, але мені відмовили і запропонували обійняти посаду арт-менеджера, коротше кажучи стати помічником арт-директора. Звісно, що я погодилися!

З першого ж дня я почала вивчати техніку SMM, займалася написанням текстів про акції закладу, а також щодо музичних груп, які планують грати в нашому арт-клубі. Саме тут я написала свій перший прес і пост реліз, опанувала навички, актуальної на той момент, СМС-розсилки. Протягом року мої посадові обов’язки та професійні навички зростали, і з арт-менеджера я виросла до виконуючої обов’язки арт-директора.

Моє життя тісно почало переплітатися з івент-менеджментом: пошук неординарних артистів, організація заходів, робота на бартерних умовах, просування івенту. І саме так від працівника зали я стала людиною, яка організовує захід “від” і “до”, така собі Аліса Ісаєва -“Івенти під ключ”(сміється).

 А хто ви за освітою? Чи пов’язана вона зі сферою PR?

 Ні! Зовсім ні. Я закінчила Одеський національний політехнічний університет, спеціальність атомна енергетика. Як я вже зазначала, в сферу я прийшла спонтанно і неочікувано, сприймала це як тимчасовий підробіток студента.

 Дуже цікаво! А зараз зв’язки з громадськістю стали вашим сенсом життя?

 Так, це моя улюблена справа.

 У вас не було пригніченого стану на посаді працівника зали? Як ви себе мотивували?

По-перше, я працювала у неймовірному колективі, там завжди було весело. А що потрібно студенту? Звичайно, що хороший настрій та розваги. По-друге, моєю найдієвішею мотивацією була саме матеріальна сторона. Істина проста: ти або змушуєш себе мотивуватися, або живеш десь близько дна. Найкращий мотиватор, безсумнівно, це бажання мати більше.

 Алісо, я знаю, що ви живете у Києві вже близько року, як ви вирішили переїхати до столиці? Чому?

 Давайте я сформую відповідь на це запитання у форматі “Мій шлях”. Отже, після мого старту в арт-клубі «Шкаф», де я була і працівником зали, і піарником, я вирішала поїхати до Москви та спробувати себе там. Я спробувала, але кар’єру побувати не вдалося, бо за їх мірками я не мала достатньої кваліфікації. У великому місті завжди складно. Згодом я повернулася до Одеси та почала працювати у концертно-продюсерському центрі. Я виконувала обов’язки SMM-менеджера, кореспондента, інтерв’юера, а також займалася фотозвітами, а ще трошки дизайнером була. Усе одразу.

Згодом я звільнилася, проте доля знову посміхнулася мені! У продюсерському центрі я познайомилася з музикальною групою «Be My Guest», яка, як і я, згодом пішла звідти. Вони запропонували мені стати їх особистим піар-менеджером, і звісно, що я погодилася! За півтори роки співпраці ми влаштували два всеукраїнських тури. Я була дуже задоволена, адже все-все було під моїм керівництвом: від оренди приміщення до постів у Вконтакте, Фейсбуці, а також робота із зовнішньою рекламою, робота із наповненням сайту. Смішно згадувати, але інколи я навіть підшивала костюми перед виступом, бо, як це часто буває, щось розірветься, розійдеться саме перед найвирішальнішим моментом.

Робота з цією групою подарувала мені неабиякий досвід у сфері піару та івент-менеджменту. Пізніше я спробувала працювати піарником адвокатської контори, але це було зовсім нецікаво та нудно. Нудно — це не про піар. Через деякий час я знову знайшла “свій” піар, а саме роботу в одеському філіалі Комп’ютерної Академії Шаг. Це була міжнародна академія, філіали якої у всьому світі. Одне з моїх досягнень на цьому місці роботи — організація IT-чемпіонату «Золотий Байт». Пропрацювавши там близько 8 місяців, одного дня я зрозуміла, що настав час йти далі. Я усвідомила, що більш-менш знайома зі всіма значимими персонами та закладами одеської культури, а для подальшого професійного зросту, чогось більшого потрібно збільшувати поле дії, шукати цікаві, нові проекти. Ось так я і вирішала переїхати до столиці.

 З чого та як ви почали свій шлях у Києві?

 Насправді пошук роботи у Києві зайняв деякий час. Нічого не захоплювало та не вражало. Спочатку я зіштовхнулася з такими проблемами як мала заробітна плата, сумнівні проекти та фірми. Але якось я отримала дзвінок від міжнародної компанії «Smile Expo». Я зацікавилась, адже «Smile Expo» займається організацією бізнес-конференцій, заходами на тему штучного інтелекту, а також блокчейн-технологіями. Я успішно пройшла всі етапи співбесід, і 17 жовтня 2017 року Київ зустрів мене.

В цій компанії я працювала півроку, а зараз я займаюся просуванням музичної групи «Nousinthis».

Блокчейн-технології це дуже цікаво! Чи існують якісь тонкощі піару саме в цій сфері?

Хм, тонкощі піару.. Насправді все дуже неоднозначно. У 2017 році світ заполонила певна істерія щодо криптовалюти та блокчейну. Люди раптово усвідомили, що начебто туди вигідно вкладатися, вигідно заробляти на цьому. В Україні ця “істерія” знайшла себе в організації бізнес-заходів, чимала кількість компаній зловили хайп, так би мовити.

«Smile Expo» не відставала: одна з перших почала організовувати конференції такого типу у всьому світі. Я в основному займалася конференціями країн СНД. Робота полягала в пошуку великих, релевантних ЗМІ, з якими треба було запартнеритися. Партнерство передбачало нативну, або пряму рекламу в обмін на “плюшки” з нашої сторони: розміщення логотипу, забезпечення акредитаціями та/або унікальним контентом.

 Що ви порадите студентам, які тільки починають освоювати галузь зв’язки з громадськістю?

Не варто боятися, адже за попит не б’ють. Ніколи не варто боятися великих ЗМІ, бо, наприклад, тобі здається, що ти недостатньо цікавий для них. Запам’ятайте: найгірше, що трапитися – вам відмовлять. Знову ж таки, не варто боятися відмов, тобі відмовлять в одному місці, але в іншому з радістю приймуть.

Наступне – це наполегливість. Припустимо, що тобі неймовірно потрібно аби певні медіа написали про тебе, але вони наполегливо не відповідають. Що робити? Не боятися писати два-три рази, а тобто проявляти свою наполегливість. Взагалі можна нагадувати про себе близько 3-4 разів на місяць: писати та дзвонити, якщо є контакт. Так, наполегливість відіграє значущу роль у будь-яких відносинах, як в професійних, так і в людських. Відомо одне: компроміс можна знайти завжди.

І останнє, але не менш важливе, – читай! Читай літературу, статті, новинні портали, навіть коли здається, що все це не зовсім стосується твоє професії. Ти можеш стати одним з перших, хто зловить хвилю, розпізнає інфопривід. А все інше вже прийде в ході практики.

 Чи є різниця між київським піаром/івент-менеджментом та одеським?

Так, я помітила. Наприклад, якщо бачиш в Одесі об’яву «шукаємо піар менеджера», то це передбачає такі аспекти: відповідальність за місце, час, розміщення афіш, формат проведення заходу… Тобто ти береш участь у всіх етапах піар-кампанії, відповідаєш за одяг гостей, артистів, фотографів, іжу.

У Києві вже не вперше спостерігаю за тим, що рекрутери в основному шукають людину, яка повинна тільки сидіти та писати ЗМІ, працювати з блогерами, лідерами думок і тд.

Я не вважаю це правильним на сто відстоків, адже піар повинен вміщувати всі аспекти.

Ваше кредо?

Іду по життю з вірою у майбутнє. У краще майбутнє для себе та своїх рідних.

Крістіна Сторожик