Криза дитячого віку: від немовлят до підлітків

Кожен із нас неодноразово чув про психологічний термін «криза середнього віку». У цей період чоловіки та жінки, переважно у віці від 35 до 45 років, відчувають тривогу та невпевненість у майбутньому. Однак мало хто задумувався, що будь-яка особистість переживає кризи на різних етапах свого життя, а не лише в середньому віці.


З першою кризою людина зіштовхується у віці одного року, а остання розпочинається після п’ятдесяти. Найбільш складною кризою є криза дитячого віку — тривожний психологічний стан, який переживають маленькі діти у віці одного, трьох та семи років. У цей складний період дітям життєво необхідна підтримка та поради батьків. Вони повинні пам’ятати, що успішне вирішення конфліктів, з якими зіштовхується дитина в кризові періоди, допоможе не лише формуванню її нових особистісних якостей, а й різноманітних умінь та навичок.

Ще на початку ХХ століття психологи визначили, що розвиток дитини не може відбуватися безконфліктно. На різних стадіях розвитку своєї особистості дитина долає певні вікові конфлікти, тобто так звані кризи дитячого віку. Якщо ці конфлікти вона вирішить успішно, то вікова криза не набуває гострих форм, натомість сприяючи утворенню нових особистісних якостей у дитини. Однак якщо конфлікт залишається не вирішеним дитиною, то вона, при переході на нову стадію розвитку, переносить необхідність вирішувати суперечність-конфлікт, який властивий попередній стадії. Це призводить не лише до психологічних змін у свідомості дитині, а й заважає її подальшому нормальному розвитку, її соціалізації та формуванню навичок соціальної взаємодії.

Усього психологи визначили три найважчі періоди в житті дитини: криза одного, трьох і семи років, кожна з яких має свої особливості. Варто наголосити, що час настання кризи є умовним, і їх не можна чітко градуювати. Вікова криза може наступити раніше або пізніше, а може й не з’явитися взагалі. Утім, чи не всі батьки хоча б раз зіштовхувалися з різкими змінами поведінки своєї дитини, які і є основною характеристикою настання кризи.

Перша криза

Криза першого року триває між віком немовляти і раннім дитинством. З точки зору батьків, ця криза є найприємнішою, оскільки саме у віці одного року дитина починає ходити, розуміти батьківські слова та навіть говорити. Дитина дуже активна та прагне пізнавати світ: більше не потрібно тримати її на руках, показувати й підносити різні предмети — дитина сама хоче знайомитися з новими речами, предметами і з новими людьми, таким чином пізнаючи навколишній світ.

Психологи зазначають, що в цей період у житті дитини триває так звана стадія «довіра-недовіра». У немовляти триває конфлікт між довірою і недовірою до оточення. Внутрішніми причинами кризи є наростання суперечностей між потребою в пізнанні навколишнього світу і тими можливостями, якими володіє дитина. Однак можливостей поки недостатньо для задоволення своїх потреб.

Серед основних проблем розвитку на цій стадії фахівці виділяють проблеми з годуванням та засипанням, сепараційну тривогу, тобто хапання, плач тощо, та тривогу, пов’язану з іншими людьми. Поява афективних реакцій, коли дорослий не розуміє дитину чи забороняє щось робити, зумовлює не лише хвилювання дитини, а також перші прояви самостійності.

У період першої кризи, незважаючи на зростання самостійності немовляти, батьки повинні приділяти йому багато уваги. У цей час дитині дуже необхідна реакція батьків незалежно від того, буде вона схвальною чи ні. Найгірше, що можуть дозволити собі батьки у цей період, — це байдужість. Утім, також не можна реагувати лише на погані вчинки дитини, бо тоді у її свідомості виробиться стереотипи: «на мене реагують тоді, коли я поводжуся погано, тобто, що гірше я поводжуся, то більше уваги з боку дорослих я отримаю».

Криза трьох років

У віці трьох років відбувається різка й кардинальна перебудова особистісних якостей у дітей і перехід до нового типу стосунків з оточенням. Криза трьох років виникає в результаті нового етапу розвитку особистості та неможливості дитини діяти за засвоєними раніше способами спілкування з навколишнім світом. Дитина не лише починає порівнювати себе з дорослими, а й прагне мати ті ж права, що й дорослі: виконувати ті ж дії, бути незалежною та самостійною.

На цьому етапі дитина навчається маніпулювати батьками та чи не постійно кричить про те, що вона все зробить самостійно. Крім того, дитина може маніпулювати за допомогою капризів, наприклад кусаючись чи падаючи на підлогу.

Дуже важливо, щоб у цей період дитина вміла говорити. Для вирішення кризи батькам необхідно комунікувати з дитиною, детально пояснюючи їй, чому одні речі можна робити, а інші ні, наприклад, чому батьки не можуть купити їй бажану іграшку чи повести на улюблені атракціони. Що швидше дитина зрозуміє, чому батьки забороняють їй саме це, то швидше мине криза. Також у цей період варто не забувати про ігри — вони можуть не лише стимулювати швидке проходження кризового етапу, а й життєво необхідні на наступних стадіях розвитку дитини, оскільки саме через забави та ігри вона пізнає світ та дорослішає.

Семилітня криза

У 6-7 років дитина вперше йде до школи, отримує багато свободи дій та дізнається, що таке самостійність. Дедалі більше часу вона проводить із однолітками, переймаючи їхню поведінку та світогляд, а також починає віддалятися від батьків, оскільки проводить із ними небагато часу. На цьому етапі розвитку дитина може зіштовхнутися з такими проблемами, як шкільні негаразди та фобії (страх перед школою, вчителями), визнання і відторгнення з боку однолітків, проблеми в поведінці (брехня, крадіжки, підпали, асоціальна поведінка), дефіцит уваги (гіперактивна поведінка), порушення в навчальній діяльності, проблеми із самооцінкою (лідерство), стурбованість щодо своєї сім’ї та подіях у світі (розлучення, сварки в сім’ї).

Серед інших основних ознак кризи семи років психологи виділяють втрату безпосередності, тобто коли між бажанням та дією з’являється переживання щодо того, яке значення для дитини матиме дія, манірність та симптоми «гіркої цукерки», коли дитині погано, але вона це приховує.

У віці семи років, коли активно формується особиста свідомість, дитина не повністю розуміє наслідків своїх вчинків та не усвідомлює можливі небезпеки. Саме тому надзвичайно важливо, щоб батьки приділяли їй якомога більше часу. В іншому разі можуть виникнути труднощі у вихованні, дитина почне замикатися в собі і стане абсолютно некерованою.

Підлітковий період

Утім, сім років — не останній кризовий період у житті людини. Одним із найскладніших етапів свого життя дитина проводить у підлітковому віці, від 12 до 18 років. У цей період розвитку вона зіштовхується з такими проблемами, як любов і ревнощі, втрата авторитету до батьків, інтерес до інших людей, ідеалізація та наслідування однолітків, зірок, акторів, примірювання ролей, проблеми самооцінки або комплекс неповноцінності та самопізнання, асоціальна поведінка. У цей період дитина шукає своє місце у світі та фактично формує своє майбутнє, будуючи життєві орієнтири та обираючи майбутню професію.

У підлітковому віці дитині як ніколи необхідна свобода вибору та дій, однак не можна залишати її наодинці з собою та своїми думками. Дитина повинна самостійно вирішувати власні підліткові проблеми, пройти через помилки, усвідомити їх та провести роботу над ними. Саме це і є головним атрибутом дорослішання. Утім, потрібно пам’ятати: якщо доросла людина може самостійно впоратися з кризовим періодом свого життя, то дітям, незалежно від їхнього віку, завжди потрібна підтримка та порада батьків. Батьки повинні не лише допомогти своїй дитині у вирішенні складних проблем, а й показати їй усе багатство життя, таким чином прививши любов до життя, ціннісні та особистісні орієнтири.

Анна Герман