Куди поділися покемони?

Рольова відеогра доповненої реальності Pokemon GO за два тижні після виходу здобула велику популярність та подвоїла капітал своєї компанії-розробника Nintendo. Спробуємо дізнатися секрет успіху «покеманії», та з’ясувати, чому любителі половити віртуальних монстрів так швидко втратили цікавість до гри.


Хто такі «кишенькові монстри»?

«Pokemon» з англійської перекладається як «кишеньковий монстр», що має надзвичайні властивості. Звірів ще 1997 році придумала японська компанія Nintendo, та випустила про них серію ігор та мультфільмів. Останні, до речі, створюють і по сьогодні.

За ідеєю розробників, звірята живуть у вигаданому світі, який ніби-то є альтернативою сучасної епохи. За зовнішнім виглядом і способом життя покемони різні. Наприклад, є такі, що нагадують рослин, тварин, неживі предмети чи певні механізми. Найвідоміший у світі покемон – це жовтий гризун Пікачу, який здатний генерувати енергію. Звірів виловлюють і приручають люди, так звані «тренери». Власники «кишенькових монстрів» конкурують між собою і використовують покемонів, як засіб боротьби проти суперника. Перемагає той тренер, якому вдасться зібрати всіх звірят.

Поява Pokemon GO

Японські компанії Nintendo та The Pokеmon Company 1 квітня 2014 року вирішили пожартувати з Google, та опублікували відео, в якому була показана нова функція сервісу Google Maps, що зможе бути доступною в майбутньому. Її суть полягала в тому, що користувач зможе ловити покемонів і користуватися сервісом Google Maps одночасно.

Цей жарт закінчився тим, що Pokemon Company, Google та Nintendo інвестували в Niantic 30 мільйонів доларів задля реалізації цієї ідеї. Гра, що поєднує в собі реальність та віртуальний світ, поступово ставала доступною в різних країнах світу. 16 липня Pokemon GO була запущена майже в усіх країнах Європи.

Не зважаючи на те, що офіційно цю іграшку в Україні не було запущено, наші співвітчизники почали ловити покемонів з 17 липня. Проте вже 18 липня на сайті президента України з’явилася електронна петиція із проханням, заблокувати гру. Необхідність заборони автор петиції аргументував наступним чином: «Потрібно виключити можливість появи гри Pokemon GO в українському суспільстві, оскільки це призведе до повної деградації школярів і студентів, викличе колосальну залежність, схожу на наркотичну».

Світ зійшов з розуму?

В липні гра в покемонів нагадувала вірус, що охопив все навколо. Повідомлення про нещасні випадки і ДТП, в які потрапляли ловці «кишенькових монстрів», можна було побачити на різноманітних інформаційних ресурсах. Відеоролик, на якому величезний натовп фанатів ринув до Центрального парку в Нью-Йорку, намагаючись зловити рідкісного покемона, сколихнув Інтернет.

Австралієць Сонні Труєн втратив роботу в Сингапурі через Pokеmon Go, а журналіст з «Boston magazine» написав на своїй сторінці в Twitter наступне: «Навіть не знаю, що гірше: покемон у похоронному бюро або те, що я бачу його там». Часто люди падали, ламали кінцівки, отримували поранення, бо так захоплювались грою, що втрачали пильність та не дивилися під ноги.

Хвилю обурення викликав твіт користувача гри (під нікнеймом «entropy disliker»), про те, що йому вдалося піймати «Коффігна» (покемона, що виділяє отруйний газ), на території колишнього концентраційного табору, а нині – музею «Освенцим».

Першою країною, що заборонила Pokеmon Go став Іран. «Вища рада з віртуального простору прийняла таке рішення у «цілях національної безпеки», – передає BBС News. Керівництво ізраїльської армії також заборонило своїм солдатам грати в покемонів, а Франція взагалі визнала гру потенційною загрозою для національної безпеки. Чому «покемони» не прижилися надовго в наших гаджетах? Механізм гри простий: дивишся на навколишній світ через камеру сматрфона, ловиш покемонів і тренуєш їх. Користь цього примітивного набору дій лише в тому, що лежачи на дивані, ти нічого (чи, точніше, нікого) не спіймаєш. Доведеться багато ходити, щоб десь на березі річки чи в парку за деревом спіймати Бульбазавра.

«Гра спонукає більше гуляти», – каже Аліна Турченко, студентка 3 курсу, спеціальності журналістика. «Для того, щоб встановити гру, мені довелося створити фейковий ID з американською адресою. Перші декілька тижнів грала дуже активно: по дорозі до університету, додому, на прогулянках… Хоч так почала більше гуляти (ред. – усміхається). Цікавість до гри втратила тому, що в Pokemon GO немає ніякого розвитку. Десь під кінець вересня у мене вже було зловлено 116 основних покемонів, а знайти рідкісних не вдавалося. Потім взагалі видалила гру з телефону. На цьому і закінчилось моє захоплення покемонами».

Студентка 4 курсу, історичного факультету Тетяна Лисько грала протягом трьох тижнів. «Мені дуже швидко набридла гра, бо в будь-який момент вона могла зависнути. Це дуже дратувало! Особливо, коли довго шукаєш покемона, а потім не можеш зловити його через технічні неполадки», – каже студентка.

Дитячий педагог-психолог Тетяна Садовникова б’є на сполох. За її словами, головна небезпека гри полягає в тому, що дві реальності накладаються одна на одну. Віртуальна реальність «врізається» в навколишній простір, і справжній світ сприймається дитиною через «інтелект» гри.

Не менш небезпечним є те, що гра апріорі викликає залежність, як у дітей, так і у дорослих. «Ефект змагання» (порівняння себе з друзями, врахування їх результатів) викликає бажання грати більше, щоб перемогти своїх суперників. Задля такого результату потрібно присвячувати грі багато часу, а чим більше ти захоплюєшся ловлею покемонів, тим більша імовірність стати залежним.

Як нам вдалося з’ясувати, зменшення цікавості до гри зумовлено наступними факторами: підвисання телефону (через сильне навантаження як на гаджет, так і на сервери розробників); відсутність розвитку у грі та, відповідно, мотивації продовжувати ловити монстрів далі. Зараз лише одиниці ловлять «кишенькових монстрів» та змагаються за звання кращого «тренера». Та хто знає, можливо, це затишшя перед бурею, і розробники готують для нас нову серію пригод з віртуальними монстрами. Побачимо!

Ухаль Іванна