11.04.2013 - Інтерв'ю

Леонід Каденюк: «Місія – Космос»

Напередодні Всесвітнього дня авіації та космонавтики ми спілкуємося із надзвичайною людиною, яка йшла до своєї мети майже чотири десятиліття, та, витримавши надскладні випробування, таки втілила в життя свою заповітну мрію. Наш гість перший і поки що єдиний космонавт незалежної України, генерал-майор ВПС, Герой України Леонід Каденюк.


П’ятнадцять років тому Леонід Костянтинович Каденюк вирушив на орбіту в складі Міжнародного екіпажу космічного корабля «Колумбія» міжнародної космічної місії SТS-87. Як і належить космонавту, він і сьогодні виглядає бадьоро й молодо, кілька разів на тиждень пробігає десятикілометровий крос та виконує вправи на перекладині, а також продовжує числитися в штаті американських астронавтів NASA й каже, що хоч сьогодні готовий здійснити новий космічний політ.

Добрий день, Леоніде Костянтиновичу. Скажіть, будь ласка, прагнення стати космонавтом було Вашою дитячою мрією, чи таке бажання виникло в більш зрілому віці?

Ви знаєте це була моя велика дитяча мрія. Взагалі треба сказати, що дитинство мого покоління співпало із початком космічної  ери, і в той час, особливо після першого старту людини в космос і польоту Юрія Гагаріна, багато моїх ровесників, а серед них і я, почали мріяти стати космонавтами. А перед цим у мене була мрія стати військовим льотчиком. Та вже коли я дізнався, що Гагарін теж був льотчиком-винищувачем, у мене з’явилася мрія полетіти в космос.

Як Ви потрапили до групи основних претендентів на політ  і стали головним космонавтом від України?

По-перше, я був відібраний до загону радянських космонавтів ще в 1976 році. Відбір був надзвичайно жорстким, а вимоги були надзвичайно важкими. Із більше ніж трьох тисяч військових льотчиків-винищувачів до числа космонавтів була відібрана лише група з 9 чоловік, я потрапив у цю дев’ятку. Звичайно, я пройшов потужну, без усякого перебільшення, унікальну підготовку. Нас готували не тільки як командирів космічних кораблів, а й як учених, які повинні проводити експерименти на борту космічного корабля чи орбітальної станції.

Коли в часи незалежності України постало питання про політ українця на борту американського космічного  корабля, я постарався потрапити до числа претендентів. Про підготовку самого польоту я дізнався із преси. Написав заяву в Національне космічне агентство України про те, що хочу взяти участь у цій цікавій програмі. Після цього мене викликали на комісію. Загалом від України було 28 претендентів на цей політ.

Чи були якісь небезпечні ситуації в космосі, і як Ви взагалі ставитеся до небезпек у Вашому житті?

Загалом увесь космічний політ – старт корабля, виведення його на орбіту, політ, подальше перебування в космосі, повернення на землю й приземлення – це надзвичайно небезпечні, так би мовити, події, від початку й до кінця, від першої й до останньої хвилини польоту. Під час нашого польоту пригадую одну-єдину позаштатну й небезпечну неприємність, коли супутник Спартан, який ми вивели за межі корабля, став некерованим, довелось двом астронавтам вийти, щоб у ручному режимі розмістити його у відсіку корисного вантажу.

Чим для Вас є космос взагалі, й чи змінилося Ваше ставлення до планети Земля після польоту?

Загалом сам космос і Земля мають надзвичайно унікальний вигляд.  Із космосу наша планета виглядає надзвичайно гарною й неповторною. Коли дивитися вбік Землі із космосу, то бачиш величезну кількість кольорів на нашій планеті, які не може передати жоден фотоапарат. Але основний відтінок все ж блакитний, і саме це блакитне сяйво свідчить про те, що на Землі є життя. Тому я завжди кажу про те, що якщо, припустімо, представники інших цивілізацій будуть пролітати повз нашу планету, то вони аж ніяк не зможуть не звернути на неї увагу, вони обов’язково повинні приземлитися й познайомитися з нами.

Ви згадали про представників інопланетних цивілізацій, як Ви взагалі до них ставитесь, що думаєте про так звані літаючі тарілки? Напередодні 21 грудня 2012 року чимало людей переживали про долю нашої цивілізації, думали про «кінець світу», що Ви про це можете сказати як космонавт?

Відразу хочу всіх заспокоїти, що в найближчий період нашої історії ніякого кінця світу не буде. І кожен завтрашній день буде такий самий спокійний в планетарному масштабі, як день сьогоднішній. А от стосовно інших цивілізацій та невпізнаних літаючих об’єктів, то мені досить часто ставлять подібні запитання, про НЛО особливо. Тому я вже шкодую, що за мою космічну кар’єру жодного разу не стикався з НЛО. Оскільки, коли б я його побачив, то мав би про що розповідати на численних зустрічах (сміється). Але, на жаль, з НЛО не довелося зустрітися, ні в космосі, ні в небі, адже я перед космічним стартом багато літав на реактивних літаках, на винищувачах, ну й на інших літальних апаратах. У мене загальний наліт в небі за всі роки перевищує 2 тис. 400 годин. Тобто коли цей час перевести в безперервний політ, то виходить, що 100 діб без посадки я відпрацював у небі. Нинішні льотчики й близько не наближаються до цих показників. Та й на час мого космічного польоту я вже був льотчиком-випробувачем I класу, освоїв 54 типи та модифікації літаків. У той час як окремі американські астронавти літали на 40-ка, а деякі лише на 20-ти типах літаків.

Повернімося до Вашого космічного польоту. Яким було повернення й приземлення? І що Ви взагалі тоді відчували?

Після повернення, коли космічний корабель торкнувся землі, я відчув полегшення. Пам’ятаю, як біжить наша «Колумбія» посадковою смугою, довжиною близько 5,5 км, а я просто відчув, що моя свідомість раптом звільнилася від тієї багаторічної мрії, яка десь там, на якомусь рівні моєї свідомості тривалий час, багато десятиліть була. Адже ця моя мрія народилася ще 12 квітня 1961 року, а полетів я в космос аж в 1997 році, тобто через 36 років. Тому я чітко усвідомив, що моя мрія здійснилася, і відчув, що свідомість звільнилася від цієї установки. Та й загалом в польоті, і після приземлення я себе досить добре почував фізично. Адже буває так, що космонавти погано себе почувають після повернення. Практично відразу я відійшов від невагомості, буквально, як тільки ми потрапили в дію гравітації. Я фізично відчув наявність гравітації. Як людина пірнає у воду, так космічний корабель «занурюється» в гравітацію, і її відчуваєш відразу. Про всі мої незвичні відчуття і враження від космосу я написав у книзі «Місія – Космос».

Вже минуло 15 років після Вашого космічного польоту, чи залишається він так само яскраво у Вашій пам’яті як у ті дні, чи вже потроху забувається?

Ви знаєте, всі ті враження, які я отримав під час польоту, настільки глибокі й різнобічні, що вони залишаються на все життя. Я будь-якої миті можу згадати невагомість і всі відчуття, пов’язані з нею. Досить живими в уяві залишаються старт, виведення на орбіту, відчуття невагомості. Пережиті в невагомості відчуття дуже різнобічні. Особливо вражає в невагомості та ідеальна легкість, яку людина може відчути тільки там. Я завжди наводжу такий приклад, коли я там заплющував очі, то тільки усвідомлював, що я є, а фізично себе абсолютно не відчував. Тому ці відчуття зберігаються досить чітко. І вигляд Землі, і сам космос, космічний простір там також видається ідеальним, зберігається відчуття, що в тебе немає ніяких обмежень.

Таке захоплення польотом може свідчити про те, що вдруге в космос Ви б все таки полетіли? Чи все ж вистачило й одного разу?

Є, звичайно, бажання полетіти ще й ще (сміється), але я розумію, що це тільки бажання. Звичайно, з нинішнім становищем космічної галузі в нашій державі та економічними негараздами це практично не можливо, на жаль.

У Вас була складна фізична підготовка, скажіть, будь ласка, чи продовжуєте Ви сьогодні займатися спортом?

Так, у космонавтів фізична підготовка – це один із основних, пріоритетних видів підготовки, а звичка до здорового способу життя є професійною. Тому сьогодні я продовжую займатися спортом. Кілька разів на тиждень цілий рік бігаю крос по 10 км, незалежно від того чи на вулиці спека +30,  чи мороз –20, а також виконую комплекс фізичних вправ.

Скажіть, а яким сьогодні є Ваше хобі? Що Ви полюбляєте читати?

Люблю читати багато науково-популярної та історичної літератури, а от фантастики я не люблю, не знаю чому, але мене не тягне до фантастики.

Ви родом з Буковини, чи підтримуєте Ви зв’язки із своєю малою батьківщиною, чи буваєте там?

Звичайно, що я буваю там. Їжджу  до своєї мами, вона живе у Клішківцях Хотинського району. Зустрічаюся із своїми товаришами, родичами, рідними, близькими. Без Буковини я вже не можу уявити своє життя. Буковина – це частина мого життя, моє дитинство й юність, це той край, куди мене завжди тягне, незважаючи на те, де б я не був. Я проживав у багатих США. Мене, я от пам’ятаю, тоді трохи дивувало, думаю, чому мене із цієї ситої, багатої країни тягне туди, в Україну, на Буковину, де у нас скільки проблем, але все ж без рідної землі я не уявляю свого життя.

Коли, на Вашу думку, Україні чекати наступного космонавта?

На це запитання відповісти дуже складно. Домовленість між керівниками Космічних відомств України й Росії про політ другого українського космонавта вже відбулася. Але для того, щоб космонавт полетів, потрібні великі кошти. На жаль, наша держава взагалі виділяє дуже мало коштів  на космічну галузь. В бюджеті на виконання космічних програм виділено всього близько 100 млн. гривень, а якщо порівняти із США, то там біля 20 мільярдів доларів, Росія виділяє десь 6-7 мільярдів доларів.

Що Ви можете побажати сьогодні українській молоді та нинішнім студентам?

Українським школярам та студентам хотів би побажати всебічно опановувати нові науки. В сучасному світі практично немає таких знань, які б людині не знадобилися. Також бажаю міцного здоров’я, щастя, успіхів.  Досить часто мене запитують, чи важко стати космонавтом, я відповідаю, що якщо цю мрію зміг втілити хлопчик із далекого буковинського села, то так само вона може бути здійснена і будь-ким. Але не обов’язково усім мріяти стати космонавтами, хоча своя мрія має бути обов’язково в кожної людини. Можна мріяти стати лікарем, вченим, бізнесменом, юристом, але мрія повинна бути, бо вона стимулює людину, допомагає їй переборювати труднощі. І ще одне. Досвід мого космічного польоту стимулює усіх нас задуматися над унікальністю життя на Землі, людям слід відчувати відповідальність за планету Земля  та за все, що  на ній живе!

Дякуємо Леонідові Костянтиновичу за цікаву й щиру розмову. А шановним читачам бажаємо всього найкращого та здійснення мрій.

 Ярослава Гурбик