Ліквідувати сором’язливість? Місія здійсненна!

Завжди намагаєтеся залишатися в тіні? Боїтеся не те що запитати у перехожого, котра година, а й зайвий раз промовити слово навіть до своїх знайомих чи друзів? Вітаю, ви – заручник сором’язливості. Але чи завжди сором’язливість – це погано? І коли та як із нею треба боротися?


У той чи інший період життя кожен із нас чогось соромиться: зайвої ваги, власних думок, брудних черевиків, ганебного вчинку. Проте є ті, для кого сором’язливість стала хронічною хворобою, своєрідним способом життя. Доведено, що 40% людей постійно соромляться, з них 20% сором’язливців хочуть залишатися такими завжди, тому що їх вважають раціональними, спокійними, неконфліктними, врівноваженими та ненав’язливими. Тут головне знати межу. Тому, якщо через свою сором’язливість ви не заводите нових знайомств, практично не маєте друзів, боїтеся висловити власну думку, стаєте аутсайдером у школі, університеті, на роботі, – із цим точно треба боротися.

З історії сором’язливості

Вперше слово «сором’язливий» було використано у 1000 році н. е. в англосаксонському вірші і пояснювалося, як «легкий переляк», проте природу сором’язливості почали досліджувати, власне, не так і давно – у 70-х роках ХХ століття американський психолог Філіп Зімбардо здійснив перші серйозні дослідження цього відчуття. Отримані результати він описав у книзі «Сором’язливість. Що це таке та як з нею боротися?», яка стала бестселером у США.

Вчені по-різному трактують причини виникнення сором’язливості. Так, представники теорії вродженої сором’язливості стверджують, що це – явище вроджене, тому побороти його не можна жодним чином. Прихильники теорії біхевіоризму дійшли висновку, що сором’язливість виникає тоді, коли люди через свій страх не можуть оволодіти соціальними навичками спілкування, але, якщо змінити форми спілкування, то скутість зникне. Психоаналітична теорія пояснює, що сором’язливість – це реакція на незадоволення первинними потребами інстинкту. Вона пов’язується з відхиленнями розвитку особистості внаслідок порушення гармонії між інстинктом, пристосуванням до реальності і розумом, який охороняє норми моралі.

І сором’язливі можуть бути успішними

Виявляється, що і найуспішніші особистості, які досягли в житті високих результатів, можуть бути жахливо сором’язливими та невпевненими в собі. Такими прикладами є майстер детективів Агата Крісті, актриса та модель Кіра Найтлі, науковець Чарльз Дарвін, письменник і нейрохірург Олівер Сакс, вокаліст гурту The Smiths Стівен Морріс, президент Франції Шарль де Голль і символ Парижу 60-х – актриса та модель Франсуаза Арді. Як бачимо, навіть сором’язливість не завадила їм стати великими людьми. Те, як такі успішні люди можуть бути настільки сором’язливими, дослідив у своїй книзі «Сором’язлива мімоза» американський історик та культуролог Джо Моран, який, до речі, теж ще з дитинства залишається дуже сором’язливим.

У різних країнах та культурах ставлення до сором’язливості геть неоднакове. З цього приводу психологи Стенфордського університету провели опитування, яке показало доволі цікаві результати. Якщо поїдете в Японію, Німеччину чи Англію, спокійно можете бути сором’язливими, адже в цих країнах люди сприймають це як позитивну рису, а от у США її відносять до психічних розладів. Японці, британці та скандинави більш сором’язливі у порівнянні з іншими націями, тому тут вас із вашою сором’язливістю приймуть радо, а розмовляючи з фінами, можете бути стриманими у спілкуванні, адже вони дуже цінують мовчання в розмові.

Причини виникнення сором’язливості

На ступінь сором’язливості людини впливає її тип нервової системи, тобто темперамент. Ми часто думаємо, що всі сором’язливі люди – інтроверти (флегматичний та меланхолічний тип темпераменту). Але насправді це не так. І екстраверт (холерик та сангвінік за темпераментом) може бути дуже сором’язливим. Сором’язливі екстраверти прагнуть спілкування, уваги, але водночас сильно їх бояться. Проте риси характеру, притаманні їхньому темпераменту (сміливість, енергійність, оптимістичність, емоційність, рішучість) допомагають їм внутрішньо боротися із цим відчуттям. І навіть якщо боротьба буде безуспішною, ззовні вони виглядатимуть розкутими та впевненими у собі. Але така боротьба коштує сором’язливим екстравертам великих емоційних зусиль.

Також причина розвитку сором’язливості може приховуватися у дитинстві. Зазвичай так і трапляється. Адже саме в дитинстві формується наша особистість, ми створюємо певну систему цінностей, вчимося спілкуватися та взаємодіяти з людьми. Тому навчальні заклади, які ми відвідували, соціальне оточення (родичі, друзі, компанії) теж значно вплинули на рівень нашої сором’язливості. Та найбільше це залежить від того, як дитину виховували батьки. Наприклад, якщо в дитинстві батьки задовольняли матеріальні потреби дитини, але не цікавилися її внутрішнім світом, не було душевного контакту, то вона може вирости або несміливою, або навпаки дуже агресивною. Хвороблива сором’язливість або агресивність можуть розвинутися, якщо батьки занадто піклуються про дитину, слідкують за кожним її кроком, приділяють забагато уваги, тим самим, не дозволяючи їй самостійно приймати рішення. У такому випадку дитина просто починає боятися висловити свої бажання чи мрії, втрачає власну думку, наслідуючи батьків. Особливо це стосується сімей, у яких зростає одна дитина.

Як проявляється сором’язливість?

Найголовніше джерело сором’язливості – страх перед людьми: страх висловити свою думку, здаватися безглуздим, показати свої справжні емоції, страх зазнати поразки чи розчаруватися.

Сором’язливу людину відрізнити легко, якщо звичайно це не екстраверт, який успішно намагається приховати свою невпевненість. Сором’язливець не бажає розпочинати розмову першим, він взагалі не прагне розмовляти, уникає зорового контакту, відсторонений від людей, хвилюється, коли його про щось запитують або зацікавлено розглядають, він замкнений у собі, не може говорити вільно, при розмові страшно боїться та плутає думки, не може спокійно мислити. Коли людина соромиться, у неї червоніє обличчя, пітніють долоні, підвищується пульс, частішає серцебиття. Зазвичай сором’язливці ще до початку розмови, до зустрічі з кимось негативно себе запрограмовують думками про червоніння обличчя, свою незграбність, уявляють ситуації, коли скажуть щось не те або не будуть знати, як діяти. Після таких думок впевненість у собі, звичайно, остаточно зникає.

Як боротися із сором’язливістю? Думка експерта

Кандидат медичних наук, викладач кафедри загальної і медичної психології та педагогіки, психолог Олена Божук радить:

«Першою рекомендацією є спостереження за своєю поведінкою та емоційними реакціями у складних ситуаціях і разом із психологом, психотерапевтом та навіть (!) другом апробація інакшого стилю поведінки в тій же ситуації з подальшою рефлексією. В цій ситуації підходять заняття у терапевтичній групі, тренінги, спрямовані на підвищення комунікативної компетенції.

Також слід вчитися довіряти навколишньому світу та вірити у свої сили, підкріплюючи ситуації успіху певною винагородою, а невдачі сприймати лише як необхідні сходинки у досягненні результату.

Для комфортного перебування в соціумі та відстоювання своїх інтересів слід оволодіти техніками релаксації та правильного дихання, які дозволять швидко «взяти себе в руки» в необхідний момент, використання елементів ораторського мистецтва та правил підготовки до публічних виступів. Ефективність зусиль підвищить підтримка близького оточення та новий позитивний досвід від перших успіхів.

В основі тренінгу впевненості в собі лежить феномен «нога-в-дверях». Індивід, що виконує роль впевненої в собі людини в оточенні групи підтримки, поступово стає таким і в повсякденному житті. Раціонально-емоційна терапія виходить з того, що ми самі відповідаємо за появу своїх емоцій; пацієнти отримують домашнє завдання говорити та діяти по-новому, завдяки чому викликають у себе появу нових емоцій. Групи самодопомоги в делікатній формі підштовхують учасників до того, щоб почати вести себе по-новому в присутності групи (так, як поводяться люди з високою самооцінкою, проявляти позитивні емоції та почуття). Для всіх цих методик є одна спільна риса: якщо у нас не вистачає сили волі, щоб контролювати свої почуття напряму, ми можемо впливати на них опосередковано, через поведінку.

Розроблені рекомендації для корекції негативного мислення, низької оцінки образу «Я» та сором’язливості як якості характеру. Відповідно до цих рекомендацій раджу:

- вести «щоденник» для фіксації тих подій, що викликають появу негативних емоцій, та установлювати контроль над ними;
- ставити собі цілі з урахуванням своїх сильних та слабких сторін;
- визначитися, яким ви хочете бачити своє життя, які ваші життєві цінності. Оцініть себе адекватно на сьогодні, щоб в майбутньому при першій змозі досягнути бажаного;
- проаналізуйте своє життя та минуле. Пробачте собі свої минулі помилки та тих людей, що завдали вам болю. Необхідно розібратися, що призвело до сьогоднішніх подій;
- намагайтеся не дозволяти собі принижувати та звинувачувати себе подумки. Забороніть собі це;
- реально підходьте до оцінки подій та стосунків з іншими людьми;
- ніколи не говоріть про себе погано, тим більше не акцентуйте увагу на своїх негативних якостях – нещасливий, нерозумний, нездібний, некрасивий;
- дозволяйте іншим критикувати тільки окремі ваші вчинки та якості, але не особистість в цілому;
- не забувайте, що на помилках вчаться. Якщо вас спіткає невдача, ви можете зробити для себе багато корисних висновків із ситуації, що склалася;
- не витрачайте своє життя на спілкування з людьми, з якими у вас виникає дискомфорт в комунікаціях;
- намагайтеся розібратися в собі, зрозуміти свої почуття краще, якщо залишаєтеся усамітненими;
- більше спілкуйтеся з людьми, спілкування з якими вам приносить позитивні емоції;
- намічайте для себе маленькі короткочасні цілі, досягнення яких підвищить вашу самооцінку;
- не будьте пасивними, не чекайте випадковостей. Насолоджуйтесь всіма барвами життя!»

Правду писав французький письменник Шарль Монтеск’є: «Сором’язливість до лиця всім: її потрібно вміти перемагати, але ніколи не слід втрачати!»

Аліна Небельська