«Це у вас там замок? І до Польщі недалеко?» Це перше, що запитують ті, хто ще не бував у старовинному містечку над Стиром. Насправді Луцьк вражає туристів своєю європейськістю та затишком. Місто ховає багато таємниць, які заінтригують кожного туриста. То що, поїхали?


Для більшості українців Луцьк – лише невеличке затишне містечко на заході України. Але для лучан це місце з особливою атмосферою, де гармонійно переплелися сучасність та історія, про яке можна розповідати годинами, днями, тижнями, а то й усе життя.

Останніми роками міська влада взялася за розвиток туристичного потенціалу Луцьку. Оновлений вокзал, озеленені ділянки, нові готелі з якісним сервісом і демократичними цінами та, як наслідок, збільшення іноземних інвестицій і великий наплив туристів. Такими є перші кроки до такої омріяної для багатьох Європи.

«Якщо ще декілька років тому влада, будемо відверті, майже не думала про розвиток туристичної привабливості міста, то зараз цей напрям став пріоритетом. За останні декілька років розширилася мережа готельно-туристичних комплексів і гостелів. Було обрано новий логотип, відкрито оглядовий майданчик «Панорама Луцька» та облаштовано паркові зони. Прогулюватися містом стало комфортніше», − розповідає Вікторія Михайлин, консультант Виконавчого комітету Управління туризму та промоції Луцька.

Трохи історії

Луцьк уперше згадується у 1085 році в Іпатіївському літописі як центр удільного князівства «Луческъ великий на Стыри». Першими його мешканцями були дуліби або лучани. Саме зі словом «лучани» науковці пов’язують назву міста. Та серед місцевих жителів ходить легенда, що Луцьк назвали через незвичність русла річки Стир, що протікає територією міста, − воно нагадує лук. А ще в народі часто жартують: «У Луцьку все не по-людськи: навколо вода, всередині біда».

У 1340 році місто отримало статус столиці Галицько-Волинського князівства. Водночас було зведено знамениту резиденцію, до якої з’їжджалися вирішувати важливі політичні справи, – фортецю князя Любарта, Луцький замок.

Уже в 1387 році Луцьк перетворився на другу після Вільно резиденцію князя та став неофіційною столицею Литовського князівства. Разом із Вітовтом до міста приїхали вірмени, які зналися на будівництві й архітектурі. До речі, майже всі кам’яні споруди Лучеська зведені вірменами. Особливо багато їх у так званій старій частині міста.

З 1432 року Луцьк отримує магдебурзьке право. Наприкінці XV століття тут від татарського війська переховувалася українська політична верхівка, а невдовзі неподалік з’являється резиденція польського канцлера Альбрехта Радзивілла.

У 1595 році місто завойовують козаки Северина Наливайка і лучани беруть активну участь у селянсько-козацькому повстанні. З кінця XVI століття Луцький замок починає втрачати статус оборонного укріплення, проте місто залишається світською і духовною столицею краю і навіть отримує назву «Рим Волині».

Аби протистояти окатоличенню, з 1617 року починають створювати церковні братства. У 1619 р. Луцьке православне братство отримало офіційне визнання короля та привілей на будівництво церкви та притулку. Ім’я Галшки Гулевичівни не раз з’являється на сторінках підручників з історії. Жінка займалася розвитком братств і книгодрукування та стала «гордістю українського меценатства».

Місто-натхнення

У 1879 до Луцька переїхали Косачі. Леся Українка почала тут свою поетичну творчість. Родина жила неподалік кафедрального собору: «До «кафедри» Леся любила ходити, бо дуже кохалася вже й тоді, як і потім усе життя в органній музиці. І боялася ходити, бо там були довгі тьмяні коридори, там у нішах сиділи живі монахи, старі, суворі, або стояли статуї святих, помальовані та вдягнені». Це спогад Ольги Косач, «сумлінного біографа своєї сестри».

Як колись Леся Українка, так зараз туристи, потрапляючи на вулицю, що веде до собору Св. Петра й Павла, уважно вслухаються до звуків навколо. І чують не лише гудіння машин, дитячий сміх, а й глибоку мелодію органу.

Мабуть, далеко не всім відомо, що місто над Стиром має достойний аналог київському Будинку з химерами – Будинок архітектора. Власник екстравагантної будівлі – скульптор Микола Головань. За словами жителів – це «зовсім не дивина чи мистецький витвір, а добрий сімейний вернісаж». «Коли потрапляєш усередину, тебе переповнюють відчуття страху та замилування водночас і ти, відкривши рота від захоплення, блукаєш таємничими коридорами будівлі, забувши про час», − ділиться враженнями київська студентка Катерина Щербик.

Дійсно, архітектурні пам’ятки Луцька дивують своєю грацією, красою та європейською вишуканістю. Однак це далеко не все, чим дивує місто. Мешканці Лучеська надзвичайно обдаровані. Варто лише згадати про таких відомих лучан як футболіст Анатолій Тимощук, письменники Оксана Забужко, Юрій Покальчук, Василь Слапчук, Володимир Лис, співаки Василь Зінкевич, Сашко Положинський, режисер Олесь Санін. А ще Луцьк є батьківщиною сіамської принцеси На Пхітсанулок (Десницької Катерини Іванівни).

Луцьк неодноразово ставав натхненням для безлічі художніх шедеврів майстрів пера. А в читачів після цього часто виникало бажання відвідати це місто. Так сталося, наприклад, із Надією Гуменюк. Волинська письменниця часто розповідає на власних творчих зустрічах історію про хлопчика із Житомира, який після прочитання книги «Таємниця княжої гори» вмовляв свого батька з’їздити разом до Луцька. Тож поки найкращі туристичні та PR-агенції Луцька в таємних офісах розробляють складні стратегії привернення уваги українців та іноземців, а міський голова думає, де б знайти кошти на проведення того чи іншого фестивалю, представники творчих професій справляються власними силами й роблять це на відмінно.

Цілковитий ексклюзив

Важко буде знайти місто в Україні, де одна вулиця змінила стільки назв, як це зробила єдина пішохідна алея Луцька – вулиця Лесі Українки. Її перейменовували 13 разів, тому зовсім не дивно, що хтось її називає Радянською, Пречистенською, Олицькою, хтось Дубенською, Шосейною чи Ягеллонською. Інші користуються назвами Головна, Сталіна, Шевченка, Імператора Миколи ІІ. У самих лише назвах відображено ледь не всі повороти історії Луцька. Тому якщо потрапляєте до міста вперше, краще звернутися до екскурсовода чи містянина, який досконало знає місто й люб’язно проведе вас туди, куди забажаєте.

Історія та географічне розташування сприяли тому, що вже традиційно своїми товаришами, побратимами, соратниками лучани називають поляків. Схожі звичаї, спільна історія… До речі, й мова часто подібна. Мабуть, не знайдете в Луцьку того, хто не знатиме, що портфелем можна називати гаманець, а дзигарком − годинник.

«Це у вас там замок?»

Звичайно, не можна оминути увагою і славетний Луцький замок. Це одна з тих пам’яток, заради якої до Луцька з’їжджається чимало туристів. Замок Любарта (як його ще називають) посів перше місце в інтернет-голосуванні у Всеукраїнському конкурсі «Сім чудес України: замки, палаци, фортеці». А щорічні фестивалі «Ніч у Луцькому замку» та «Бандерштат» стають чи не наймасштабнішими подіями літа в західному регіоні. Це ще один плюс до туристичної привабливості.

Багато людей уже відкрили для себе Луцьк як стародавнє місто, наповнене таємницями та загадками; місто, де кожна деталь має значення. А ви не хочете приєднатись?

Тетяна Шпак