Львів за один день

Львів, Лемберг, Леополіс… Звичайно ж, це незрівнянний аромат кави, «чоколяда», фірмове пиво, невимовно красива архітектура, місто левів, культурна столиця України… цей список можна продовжувати дуже довго. Але чи є у Львові такі місця, про які мало хто чув, практично ніхто не бачив, або ж давно забув? А як же! Ми знову відкриємо для себе відомий і таємний, прекрасний і жахливий, вічний і молодий, безмежний і такий незабутній Львів.


Ранок. Львівський Залізничний вокзал. Промінчики холодного осіннього сонця падають на сіру бруківку. Людей практично немає, складається враження, що ти сам на сам з містом. Але раптом чуєш приємний голос таксиста, (хоч як дивно, але він і справді приємний):

— Пані, може, вам треба машини? — пропонує усміхнений чоловік. — Найліпше у Львові, і найдешевше. Я Вам кажу правду, що кращого не знайдете!

Проте відмовляю таксисту і поспіхом біжу на трамвайну зупинку, адже треба встигнути до сходу сонця на Високий Замок, щоб побачити, як прокидається Львів.

Зустріти світанок на Високому замку

Очікуючи на трамвай, зауважую, що стою на зупинці одна. Це трішки лякає, але краса ранкового міста змушує забути про всі переживання. Ось і довгоочікуваний трамвай  №1. Знайомство з містом  розпочинається вже у трамваї, така собі «екскурсія на рейках». Стукіт трамвайних колій, ввічливий водій, пусті вулиці, Львівська політехніка, неймовірна архітектура вулиці Коперника, вітрини магазинів по вулиці Дорошенка, прекрасний Оперний театр, Площа Ринок… І тут наша зупинка — вулиця Підвальна. Місто все ще дрімає. Минаємо Міський арсенал — музей зброї, Академію друкарства, ще декілька кварталів, і ми на місці. Висока Замкова гора ніби впала посеред міста і все ще намагається вирватись з його полону. Піднімаємось звивистими алейками до оглядового майданчику. Вже майорить синьо-жовтий прапор — ось воно! Львів, який тільки-но прокинувся. Золоті барви осені, сірий туман, що, немов коц, вкриває кожен будинок. Тут тебе огортає відчуття безмежності та водночас повного підкорення величі цього міста.

33 метри над рівнем Львова

Вдосталь підживившись енергією ранкового полісу, продовжую відкривати львівські таємниці. Отож, вирушаю до Стрийського парку, де, за переказами місцевих жителів, повно чудес та несподіванок. Оскільки Львів — це музей під відкритим небом, то вирішую відмовитись від громадського транспорту і знайомитись з містом та відчути його енергію, проходячи красивими вуличками. Минаю вулицю Підвальну, де стоїть, немов стара й добра вчителька, Успенська церква. Далі площа Соборна зі старовинним архітектурним  комплексом. Прямую вздовж вулиці Франка, і ось нарешті довгоочікувана вулиця Стрийська. Ще декілька кроків, і я в Стрийському парку. Для певності запитую у жіночки, що йде назустріч, чи працює оглядове колесо. Вона дивиться на мене здивованими очима і каже: «Дитинко, ти що, зовсім розум втратила? Та воно ще з часів радянської влади не ремонтувалося! Жити набридло?». Я все ж таки запевнила її, що все буде добре, і вона сказала, що атракціон працює з 11.00, а на годиннику лише 9! Ну, що ж… прогуляємось Стрийським парком, який зачаровує золотими стежками, чудернацькими фонтанами, і просто дарує насолоду та сповнює натхненням…

Нарешті я дійшла до пункту призначення — «чортового колеса», з огляду на його стан, воно і справді «чортове». Але я все ж таки вирішую ризикнути — і  не помиляюся: це неможливо передати словами. Красиве, золоте, сповнене спокою і умиротворення місто-казка розкинулося перед очима. Здається, що перед тобою картина, яку щойно завершив творити художник, і яка ще дихає свіжістю.

Справжня львівська кава «по-вірменськи»

Філіжанка львівської кави — це не просто горнятко запашного напою, а й дух самого Львова, його душа і гордість, історія та віковічні традиції, що оживають з кожним ковтком. За легендою, перша кав’ярня у Львові була відкрита ще в далекому 1929 році, а популярність львівської кави та солодощів ширилася далеко за межі міста. Культовим місцем серед львів’ян є кафе «Вірменка», що на вулиці Вірменській, будинок 19. З першого погляду — зовсім непримітне місце, особливо в порівнянні з сучасними кафе, якими заповнено центр міста. Але саме тут у далекі 80-ті був осередок львівської богеми та прогресивної молоді.

Заходжу — людей дуже багато, одразу відчуваю ніжний запах кави і домашньої випічки. За прилавком стоїть приємна жінка, яка люб’язно посміхається всім відвідувачам і пропонує зачекати, доки звільниться столик: «А якщо хочете, — каже, — то можете випити чашечку біля мене» — і я погоджуюсь. Кава тут особлива: не з кавової машини, як уже звикли сучасні кавомани, а у турці — металевому черпачку, що гріється в теплому піску. Поки мені готують каву, намагаюсь роздивитись особливості інтер’єру, але увагу привертає чоловік, що грає на гітарі і виконує пісню «Там під Львівським замком», а всі відвідувачі дружно йому підспівують. Складається враження, що зібралася одна родина, чи старі знайомі після довгої розлуки. Все ж таки скажу, що нічого надзвичайного чи супермодного я тут не бачу, але атмосфера справді особлива. Продавчиня кличе мене, бо кава вже готова. Також пропонує мені «пляцок з маком» — традиційну львівську випічку. Тут до кав’ярні заходить чоловік, всі захоплено прешіптуються та запрошують його за столик. «Та це місцева знаменитість, — каже жінка, що стоїть поруч, — Алік Олісевич». Як я дізналась пізніше, один із найстаріших львівських хіпі.

Кафе, ну просто «перша кляса», як кажуть львів’яни.  Але в мене попереду ще один must-visit, тому плачу за своє замовлення 22 грн ( порівняно із іншими кафе, де сама лише кава коштує 30-40 грн — це неабияке здивування) і прямую далі.  «Кращої кави у Львові не знайдете, — на прощання вигукує продавчиня, — львівське серце саме тут!».

«Воскресіння» душі

Львів — культурна столиця України. Тому відвідати театр у Львові просто необхідно. Я вирішила відвідати виставу Львівського академічного театру «Воскресіння». Ще з початку свого заснування театр розпочав ставити вистави, які ще не бачила українська публіка. Цей театр у Львові ще називають «духовним», бо у виставах відчувається щирість, доброта і справжній львівський дух. Театр знаходиться на вулиці Гнатюка, що неподалік від Проспекту Свободи. Афіша: «Він, вона, вікно, покійник…». Вже хочеться подивитися, що ж це за вистава. Підходжу до каси, запитую, чи є ще квитки: «Ой, дівчинко, — з усмішкою каже касирка, — тобі пощастило, бо зазвичай квитки розбирають за місяць до вистави». Купую квиток і поспішаю зайняти своє місце.

У приміщенні театру дуже затишно: людей тут вміщається небагато, що створює особливо душевну та емоційно злагоджену аудиторію. Серед глядачів багато молодих людей, що приємно дивує. Вистава розпочинається вчасно, і 2,5 години минають дуже швидко. Гра акторів, декорації, світло, музичний супровід — усе гармонійно поєднується в єдину картину. Що ж стосується сюжету вистави, то я не буду розкривати всі карти, а ви, приїхавши до Львова, обов’язково відвідаєте одну з вистав та відчуєте справжнє душевне воскресіння.

Поради від львів’янки Іванки:

Коли краще відвідати:

1. Свято Пампуха — 7-9 січня 2014
2. Львівський Різдвяний Ярмарок — 11 грудня-14 січня
3. Національне свято шоколаду — 14-16 лютого

Де зупинитись:

1. Central Square Hostel, площа Ринок 5.
2. STAY HOUSE(хостел), вул.Довбуша 2а/4(неподалік від Високого Замку).
3. The 4th sky (хостел) вул.Лесі Українки 7/12.

Де поїсти:

1. Криївка —  площа Ринок
2. Дім легенд — вул. Староєврейська,48.
3.Найдорожча ресторація Галичини — площа Ринок.

Що відвідати:

1. Львівський оперний театр — пр. Свободи 28
2. Музей пивоваріння — вул. Клепарівська 18
3. Галерея “Зелена канапа” — вул. Вірменська, 7.

Львів — це не тільки архітектура, кава, шоколад, Криївка та пляцки. Львів — це набагато більше — це душа. А створюють її люди: відкриті, щирі, ввічливі — справжні європейці. Хочете до Європи? Тоді ласкаво просимо до Львова.

 Юлія Свищ