31.08.2014 - Хобі

«Мафія» в Україні

Двадцять перше століття приносить все більше і більше новизни. Дійшло до того, що тепер стереотипно називати «мафією» членів бандитського таємного угрупування. Нею також називають учасників однойменної рольової гри «Мафія», що була визнана усім світом, зокрема й українцями.


Можливо, при слові «мафія» у декого все ще з’являються асоціації з Італією та її кремезними чоловіками-мафіозі у довгих плащах, які курять кубинські сигари. Але багато хто сьогодні, почувши це слово, відразу б згадав гурт людей, які грають у «Мафію». «Гра у детективів» перетворилася у досить серйозну забавку, яка вимагає від учасників логічного мислення та психологічного аналізу гравців.
Мафіозний статут
«Мафія зробила свій вибір. Місто прокидається без…» – так зазвичай розпочинається день у цій досить нелегкій грі. Мешканці міста, а ними є учасники гри, прокидаються і починають обговорювати, хто може бути вбивцею, тобто мафією, яка з’явилась на теренах їхнього міста.
Хто ж, насправді, є ким? Перед початком гри ведучий, який координує дії усіх гравців і процес самої гри, роздає картки. Якщо учасник бачить на зворотній стороні отриманої картки червоний колір (у класичному варіанті «Мафії»), то йому випадає роль чесного мешканця. Чорний колір – мафія. У класичній «Мафії» також присутній комісар (картка – червоний туз), який дізнається роль учасників у нічну фазу гри. Поширення «Мафії» всіма країнами призвело до того, що відчайдушні гравці почали вводити нові ролі до гри. Так, приміром, з’явився лікар, який ставив перед собою ціль зберегти життя чесних мешканців, а маніяк намагався зробити так, щоб місто стало безлюдним. Існує ще велика кількість додаткових ролей, що створюються фантазією гравців та зумовлюються національними особливостями. Наприклад, японці мафією називають якудзу, яка є справжньою організацією мафіозного типу у їхній країні.
У «Мафії» існує нічна та денна фази. Під час нічної ходять усі «активні» гравці (а такими називають тих, хто не є чесним мешканцем та має певні уміння й додаткові нічні дії). Мафія колективно обирає жертву для вбивства, маніяк думає над нічною розправою, лікар обирає того, кого хоче врятувати, а комісар довідується про роль одного із учасників. На зміну нічній фазі приходить денна, коли абсолютно всі гравці прокидаються і починають обговорювати, хто є ким. І тут чесні мешканці повинні проявити усі свої уміння, щоб викрити небезпечних для міста «суб’єктів». Після колективного обговорення під час денної фази гравці шляхом відкритого голосування обирають того, хто, на їхню думку, може бути мафією. Усі «ходи» координуються ведучим гри, котрий оголошує, хто і в якому порядку повинен діяти, поки всі інші гравці «сплять» (заплющують очі).
Гра триватиме до тих пір, поки одна зі сторін міста, одне із угруповань повністю не залишить його стіни. Якщо мафії вдається вбити усіх чесних мешканців або ж залишитися у більшості, то перемога на її боці. Якщо ж чесні мешканці зуміють викрити усіх мафіозі, то перемагає місто.
Як наживо
Майже всі прихильники «Мафії» стверджують, що такий інтерес до цієї гри з’являється тому, що вона побудована на певній історії та має рольовий характер.
Історія цієї гри полягає у тому, що у спокійне та тихе місто заїжджає мафіозна банда. Чесні мешканці переконані у цьому з тієї причини, що кожного ранку вони знаходять мертвих жителів. І тепер кожного дня мешканці міста приходять на міську площу, щоб обговорити, хто міг «скривдити» того чи іншого учасника гри. Коли жителі доходять згоди щодо кандидата-мафіозі, то відправляють його прямісінько на ешафот, де той піддається смертельній карі. Потім всі розходяться в будинки і засинають. І ось тут прокидається мафія, котра вирішує, кого цього разу їм слід «ліквідувати». Разом із цим комісар починає розслідування цієї справи, чимчикуючи уночі за одним із підозрюваних та дізнаючись його справжнє «я». Лікар, залучившись допомогою своєї вірної аптечки, намагається вгадати, до кого цього разу треба навідатися, щоб врятувати від смерті.
Кожен учасник «Мафії», отримавши роль, намагається її якнайбільш бездоганно зіграти, щоб перемогти у підсумку. Адже саме від його майстерності може залежати доля усього ігрового процесу. Тому на фоні дійсного сюжету гри та дієвої у будь-якому разі ролі, бо кожна роль має свої особливості, учасники «проживають» увесь ігровий процес, який стає реальною захоплюючою пригодою.
«Мафіозна епідемія»
Попередником сучасної «Мафії» була гра «Вбивця», що з’явилась на теренах Європи ще з середини двадцятого століття. У грі був лише один маніяк, якого учасники повинні були викрити та ліквідувати, щоб здобути перемогу. А ось концепцію уже знайомої нам «Мафії» вперше виклав студент факультету психології Московського державного університету імені Ломоносова Дмитро Давидов у 1986 році. Спочатку ця гра стала «епідемією» гуртожитків та аудиторій Московського університету, але згодом поширилася по всій Європі, а потім захопила і простори американського континенту.
Не просто так ця гра була створена саме студентом-психологом та називається психологічною, адже тісно пов’язана із поведінкою людини. Багато що залежить від того, як учасник поведе себе у тій чи іншій ситуації, що він буде робити, як саме виправдовуватиметься, коли інші гравці провокуватимуть його та звинувачуватимуть у мафіозності. Отримавши роль мафії, хтось може відкрито нервуватись, робити мимовільні порухи, намагатися уникнути прямого погляду – і все це пов’язано із психікою людини, яку, як загадку, слід розшифрувати, щоб зрозуміти, чи є мафією гравець. Саме такими психологічними методами розслідування, у більшості випадків, керуються гравці, коли наводять аргументи один проти одного.
Величезне цунамі популярності цієї гри, яке застало «Мафію» по всьому світі, призвело до розширення меж її проведення. Із розвитком інтернету та глобалізації цієї всесвітньої мережі, не дивно, але «Мафія» миттєво захоплює всесвітню павутину. Уже 1996 року на сайті організації «Mensa» (організація, що об’єднує людей із найвищим коефіцієнтом інтелекту в світі) з’являється перша веб-сторінка «Мафії». На сьогоднішній день люди зі всього світу активно грають у «Мафію» на багатьох форумах (текстовий варіант ігрової мафії з реальним ведучим) та сайтах (ведучим є запрограмована веб-сторінка, яка координує хід гри).
Інтернаціональне визнання гри «Мафії» підтверджується також і тим фактом, що ця психологічна рольова гра визнана однією з «50 найбільш історично і культурно істотних ігор, що з’явилися після 1800 року». І хоча пройшло вже більше двадцяти п’яти років з появи «Мафії», а вона все ще добросовісно щоночі шукає жертву в кожному місті нашої планети.
Who is who?
Мабуть, усіх прихильників гри «Мафія» просто неможливо порахувати. Майже кожний, хто хоча б раз спробував зіграти у цю гру, ставав її запеклим фанатом. Але причини у кожного можуть бути різними, як і саме ставлення до гри.
Веб-дизайнер Олена, 26 років:
Мафія для мене особлива гра. Познайомилась я з нею на форумі, але реальний варіант захопив мене не менше, ніж віртуальний.
По-перше, це справді психологічна гра. Вчишся «читати» по міміці, жестах, голосу, відкриваєш багато нових рис у, задавалося б, добре знайомих тобі людях. Бачиш різні тактики поведінки, пробуєш відрізняти правду від брехні. Це, як мінімум, цікаво. А ще й корисно.
По-друге, гра надзвичайно весела. Всі мирні жителі сидять із заплющеними очима, дослухаються до найменших рухів, хтось вставляє дотепну репліку, і починається повний хаос: сміх, підозри, взаємні жартівливі звинувачення і здогадки.
По-третє, гра дійсно змушує думати і аналізувати. Потрібно враховувати попередні події, робити висновки, зіставляти слова і версії різних гравців. В «реалі», зазвичай, мафія виходить дуже емоційною і насиченою грою.
Тому я однозначно раджу хоча б раз зіграти у мафію – і тоді ви станете фанатом цієї геніальної забави.
Психолог Маргарита, 28 років:
Грала тільки раз і декілька разів була ведучою. На жаль, не вмію я гарно маскуватись, мої емоції та гримаси на обличчі тоді мене видали відразу. І місто відправило мене на ешафот, де я пізнала смерть у ролі мафіозі. Але ніщо так, як «Мафія», не захоплює людей. Це я можу сказати із упевненістю.
Мені, як психологу, було цікавіше просто спостерігати за ходом гри та реакцією учасників цієї забави. Можна була чітко визначити, хто як себе поведе у тому чи іншому рольовому становищі. І, на мій подив, майстри «Мафії» справді легко викривали учасників просто за їхньою «підозрілою» мімікою. Тож можна сказати, що люди навчилися, завдяки цій грі, читати особистість, що вже є цікавим фактом для мене.
А ще захоплює та сила цієї гри, яка гуртую величезну кількість людей із різними типами характерів та світобачення. Всі вони стають одним містом у «Мафії».
Студентка 2 курсу магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анна, 25 років:
Слід виокремити клубну мафію – інші вимоги до гравців, інші правила. В тебе є, зазвичай, 2 хвилини за загальне обговорення та 30 секунд на висловлювання власної думки під час голосування. За дотриманням норм чітко стежать. Гра йде на кардинально іншому рівні: ходи прораховуються наперед, логіка керує рішеннями. Зі звичайної салонної забави клубна мафія перетворилася на стратегію, де з легкістю підставляють свого заради досягнення мети – перемоги.
Саме ця динаміка, прірва між рольовим життям та смертю, на краю якої ти завжди стоїш, захоплюють мене повністю. І «Мафії» у цьому просто немає рівних. Ти підходиш з таким азартом до гри, що не потрібно вже й ніяких казино у Лас-Вегасі.

Ігор Мисловський