Магія поміж спиць

В’язані речі — невід’ємна частина будь-якого гардеробу. Вони м’які, приємні на дотик, чудово зігрівають і утримують тепло. В’язані светрики та шарфи входять до асортименту практично будь-якого магазину, однак часто-густо ціни на такі речі кусаються — навіть за синтетичний светр доведеться заплатити чимало. Окрім того, нерідко трапляються ситуації, коли жодна річ не задовольняє ваш смак. У такому разі варто спробувати зв’язати речі самотужки.


Сам собі дизайнер

Светри, кардигани, шкарпетки, рукавички, шапки, шарфи — ось далеко не весь перелік тих речей, які ви можете створити за допомогою ниток, спиць і власної фантазії. Ви можете обрати той розмір, колір, фасон та візерунок в’язки, які вам до вподоби. Завдяки поєднанню цих опцій створена вашими руками річ буде унікальною, а отже, вдасться уникнути неприємних збігів, коли хтось із ваших знайомих випадково придбав такий самий одяг.
Якщо наші мами й бабусі вчилися в’язати здебільшого за спеціальними книгами, то сьогодні в пригоді стане Інтернет. Основою для ваших майбутніх виробів можуть слугувати схеми для в’язання, розміщені на різноманітних сайтах. Також на них можна часто знайти відеоуроки для початківців. На жаль, українськомовних ресурсів для любителів в’язання та рукоділля напрочуд мало, а їхній контент не надто розмаїтий. Серед інших веб-сайтів популярними є, наприклад, англомовні ravelry.com та ilikeknitting.com, а також російськомовні ресурси club.osinka.ru, domosed-ka.ru та knit-club.ru. Також варто зазирнути на такі Youtube-канали, як «ExpressionFiberArts», «Watchknitting», «Americanknitter», «Уроки вязания Crochet and knitting», «Kiropp» чи «Вязание SHERURUKOM».

Види пряжі

Окрім кольору й фасону, ви самі можете вирішити, яким буде склад вашого виробу. Пряжа, із якої в’яжуть одяг, буває різною за своїми властивостями й походженням. Її волокна можуть бути натуральними, синтетичними або мішаними. До натуральних відносять традиційні шерсть, кашемір, мохер, ангору, альпаку, шовк, бавовну, а також дещо незвичні матеріали, як, скажімо, волокна кропиви, сої чи бамбуку. Такі види пряжі, як правило, добре зберігають тепло, нівелюють різницю між температурою тіла й температурою повітря, володіють гігроскопічністю.
Серед синтетичних волокон для в’язання найчастіше трапляються мікрофібра, акрил, нейлон. Ці матеріали, на відміну від натуральних, краще забарвлюються у яскраві агресивні кольори. Проте одяг, що повністю складається з таких матеріалів, володіє аж ніяк не найкращими властивостями: не пропускає повітря, може містити токсичні компоненти, які утворюються в процесі переробки первинної сировини — нафти, а також накопичує статичну електрику, що виникає внаслідок тертя між тканиною та тілом і може призвести до подразнень шкіри та відчуття втоми.
Мішана пряжа містить і натуральні, і синтетичні волокна. Невелика кількість синтетики в поєднанні з натуральними матеріалами не шкодить здоров’ю людини й покращує якість одягу — збільшує термін придатності речей та запобігає їх деформації під час прання.

Техніки в’язання

Кожен, хто тільки починає опановувати ремесло в’язання, опиняється перед вибором, що обрати спочатку: гачок чи спиці. Тому потрібно врахувати всі нюанси, перш ніж обрати свій перший робочий інструмент. Зокрема, в’язання гачком передбачає, що робочою є лише одна петля. Якщо ж полотно в’яжеться спицями, то достатньо лише випустити одну петлю, щоб виріб довелося розпускати. Окрім того, працюючи гачком, можна почати в’язати з будь-якої точки на полотні. Ця перевага часто стає в пригоді при оздобленні одягу, наприклад, при обв’язці краю виробу або обрамленні тканини мереживом. Також гачком зручніше в’язати по колу. Спиць для кругового в’язання повинно бути від двох до п’яти, а гачок знадобиться всього один.
Спицями краще в’язати рельєфні візерунки й «коси», а гачком — круглі пласкі деталі, малюнки різної геометричної форми, квіти, аплікацію.
Вибір робочого інструмента впливає не лише на зручність у процесі в’язання, а й на властивості полотна. Наприклад, при в’язанні спицями полотно виходить більш еластичним, м’яким і рівним, а при в’язанні гачком — більш щільним і грубим. Тож якщо потрібно зв’язати річ, яка не повинна розтягуватися, таку роботу краще довірити гачку. А от спицями краще в’язати резинку для манжетів чи поясів — вона вийде більш пружною, ніж за допомогою гачка.

Приємна терапія

Учені запевняють: в’язання — це не лише приємно, а й корисно. Люди, які полюбляють в’язати, є більш стійкими до стресів, а тому в разі роздратування швидше, ніж інші, можуть узяти себе в руки й заспокоїтися. А це, між тим, надзвичайно важливо, оскільки часте нервове напруження може призвести не лише до психологічної втоми, а й до фізичних захворювань — гіпертонічного кризу, проблем зі шлунково-кишковим трактом і навіть до інфаркту чи інсульту. Виявивши дивовижний вплив в’язання, лікарі назвали цей феномен спицетерапією. Користь в’язання підтверджує і психолог Тетяна Смирнова. «Для усунення низки психологічних проблем, скажімо, неврозів чи підвищеній тривожності, ми часто застосовуємо таку методику, як арт-терапія, — розповідає психолог. — В’язання теж є складовою арт-терапії, адже створення різноманітних речей теж є творчим процесом. Як наслідок, робота зі спицями часто приносить заспокоєння і дарує відчуття внутрішньої гармонії».
У 2005 році британка Бетсан Коркхіл заснувала некомерційну організацію «Stitchlinks», яка впроваджує в’язальну терапію в клініках, лікарнях, школах та офісах. Сама пані Коркхіл є фізіотерапевтом, що спеціалізується на неврологічних захворюваннях. Свого часу в’язання зацікавило її з наукової точки зору. «Я була вражена, як повторення однакових рухів під час в’язання впливає на мозок. Ці ритмічні та доведені до автоматизму рухи викликають відчуття глибокого спокою. При цьому розум перебуває у медитативному стані, якого люди досягають, займаючись йогою», — каже засновниця «Stitchlinks».
Окрім того, під час в’язання активізується безліч біологічно активних точок пальців і долонь, внаслідок чого можна подолати головний біль та безсоння.

Простір для креативу

Навіть із таким спокійним заняттям, як в’язання, пов’язані деякі курйози й несподіванки. Зокрема, мешканець Сполучених Штатів Америки Дейв Коул із нагоди святкування Дня Незалежності вирішив зв’язати величезний американський прапор. От тільки не спицями чи гачком, а за допомогою двох екскаваторів. Замість ковшів до них прикріпили величезні шестиметрові палиці. Процес тривав декілька днів. У результаті прапор мав розміри 6х9 метрів. Тепер він зберігається у Массачусетському музеї. А от інший американець, Девід Бебкок, зв’язав шарф завдовжки чотири метри під час свого марафонського забігу. Для цього він витратив майже шість годин і побив попередній рекорд, який установила британка С’юзі Х’юер. Вона під час свого забігу зв’язала шарф, довжина якого склала два метри. Насправді найбільший шарф сплела британка, що мешкає у Нідерландах — 62 з половиною кілометри! Це майже вдвічі більше, ніж попередній рекорд, встановлений у 1988, — 33 метри.

Неабиякою популярністю зараз користується таке явище, як вуличне в’язання (інша назва — в’язане графіті). Любителі цього заняття збираються разом і обв’язують усе, що бачать, — стовбури дерев, клумби, балясини, скульптури, лавки й навіть автомобілі. А почалося все, коли 2005 року американка Магда Сайєг вирішила зробити свій магазинчик хенд-мейду більш затишним і створила в’язаний «чохол» для ручки вхідних дверей. Відвідувачам така ідея неабияк припала до душі, тому Магда вирішила продовжити цю справу разом з іншими однодумцями, утворивши групу під назвою «Knitta Please». Ідея цього руху полягала в тому, аби створити в’язану альтернативу вуличним графіті, які частіше псують архітектуру міст, ніж прикрашають її. Відтоді вуличне в’язання поширилося у всьому світі. А з 2011 року навіть запровадили Міжнародний день вуличного в’язання, і тепер щороку 11 липня прихильники цього заняття прикрашають вулиці своїми в’язаними витворами.

Юлія Близнюк