Майбутнє мінус залежність

Природа створила людство як організм, що базується на взаємодопомозі. У системи органів набагато більше функцій та можливостей підтримувати його життєдіяльність, ніж у кожного окремого органу. «Анонімні Алкоголіки» — організація, що об’єднує чоловіків і жінок, які втратили здатність стримувати свій потяг до спиртних напоїв.


Осередок взаємодопомоги

Невелике приміщення, по периметру якого розташовані стільці, письмовий стіл та декілька шаф, залите сонячним світлом. На стінах — життєстверджувальні вислови, традиції спільноти, різні малюнки, що в гіперболізованій формі зображують людей, які відчайдушно борються із «зеленим змієм». Поступово кімната заповнюється людьми. Вільних місць стає все менше, доводиться шукати стільці в інших кімнатах. Всього тут 14 осіб, 6 з яких — жінки. Дивлячись на ці обличчя, важко собі уявити, що всіх цих людей об’єднує одне — хвороблива прихильність до алкоголю.

«Ми тут, щоб допомогти собі та один одному», — такими словами починаються збори групи. Кожен присутній отримує папку з текстовими матеріалами. Всі по ланцюжку вголос зачитують дванадцять правил спільноти. Починає читання ведучий групи: «Перше правило спільноти: наше загальне благополуччя повинне стояти на першому місці; особисте одужання залежить від єдності «Анонімних Алкоголіків».

Потім кожен по колу представляється своїм або вигаданим ім’ям.

—  Мене звуть Михайло. Я —  алкоголік. Сьогодні тверезий.
—  Привіт, Михайло, — відповідають йому врізнобій.
—  Привіт, мене звати Марина, алкоголічка, —  говорить дівчина приємної зовнішності, що сидить поруч зі мною.
—  Привіт, Марино, —  відповідають їй.

Черга доходить до мене. Мені пощастило: у перший тиждень нового місяця проводяться так звані відкриті збори, на яких може бути присутнім кожний охочий.
—  Привіт, мене звати Олена, я — сестра алкоголіка, —  майже правда.
— Привіт, Олено, —  чую у відповідь.

Тема сьогоднішнього зібрання має назву «Позбавлення від старого Я». Обирає її ведучий. Учасники можуть висловитися по цій темі або запропонувати свою.

—  Привіт, я Саша, алкоголік, —  відгукнувся темноволосий хлопець з живими карими очима. — Хочу поділитися своїми переживаннями. Я задумав змінити свої старі звичайні водійські права на міжнародні. Став дізнаватися про це більше… виявляється, необхідно пройти медичну комісію. У зв’язку з моїм вживанням, я звертався до реабілітаційного центру в Полтаві, просив про анонімність, а вони відправили листа до Сімферополя. І тепер я на наркологічному обліку. Вже три роки. Я переживаю. Алкоголь вживати не хочеться. Згадую мої останні “п’янки”. З кожним разом запої стають все страшнішими, наслідки — важчими. Звичайно, вибірковість пам’яті працює: коли я думаю про алкоголь, я згадую тільки хороше, а от згадати погане треба себе ще змусити, — посміхнувся хлопець. — Легше згадати щось цікаве, якусь пригоду, але згадати те, як настає безпам’ятство і ти лежиш у калюжі в мокрих штанях, чомусь в рази складніше.

Жага до одужання

У цій організації немає списку членів, ніхто не веде облік відвідувань. Вона не має ніяких правил, не зобов’язує учасників зборів приходити, платити внески. Товариство ні з ким не пов’язано, ні за що не бореться і ні проти чого не виступає. Члени «Анонімних Алкоголіків» не є терапевтами чи наркологами. Їх об’єднує бажання бути тверезими, крок за кроком побудувати життя так, щоб більше не хотілося пити. Кроків цих — дванадцять. Саме так називається програма духовного переорієнтування для алкозалежних. Мета програми — визнати власну залежність від алкоголю, апелювати до «вищої сутності» для зцілення, усунути шкоду, завдану іншим в результаті залежності, і донесення цих знань тим, кому вони можуть бути корисні.

— Привіт, я Паша, алкоголік. Я помічаю — що більше я вживаю, що частіше зриваюся, то більше в мені рішучості робити все можливе і слідувати Програмі. Я думав: так, я знаю Програму вздовж і впоперек, а тому можу виробити таку ж, але з урахуванням моїх індивідуальних потреб.  Шляхом дослідів я зрозумів, що так не виходить. Значить, треба робити так, як роблять усі. Немає задоволення вже від алкоголю. Я останнім часом намагаюся пити ближче до будинку, до ліжка. Для мене алкоголь перетворився на снодійне. Я вмикаю ноутбук, лягаю дивитися фільм, п’ю, засинаю. Вранці мені знову погано, я йду в магазин, купую алкоголь, приходжу додому, вмикаю ноутбук… Я втратив сенс того, що відбувається. Необхідно дотримуватися Програми, писати, приходити сюди, розповідати, працювати над собою.

Коли ти потрапляєш у складну ситуацію, заплутався в собі, загубився і не знаєш, що робити далі, вкрай важливо поділитися цим з ким-небудь. Найчастіше необхідно озвучити свою проблему, щоб знайти рішення. Часом це легше зробити з людьми, яких ти бачиш вперше. Люди говорили, соромилися,  але з кожним словом ставали впевненішими. Адже знають, що тут їх ніхто не засудить,  не буде вчити життю, займатися моралізаторством. Тут всі рівні. Вони говорили. І це було важливо.

— Мене звати Оксана. Я — алкоголічка. Чотири роки не п’ю. Коли я прийшла сюди, мені було 27 років. Життєві цінності рівня п’ятнадцятирічної дівчинки. Я почала пити в 21, подорослішати я не встигла, якось навчитися жити — теж.  Я не відразу зрозуміла, що залежна. Як тільки траплялася якась найменша дурниця, хтось мене зачепив, неприємність, я в істериці забувалася за чаркою. Зараз я забула про все це. Тверезість мені далася легко, а от можливість приборкати свої реакції на стрес без алкоголю… Все життя я «вирішувала» проблеми тільки пляшкою. Мені здавалося, що в мене немає недоліків, що я вся біла й гарна, а навколо мене люди, які мене ображають. Тільки через три роки я зрозуміла, що я зовсім не така. Мені притаманні і заздрість, і осуд, і оцінка людей. Наступний рік я намагалася жити під протекторатом вищої сили. Що б не сталося, я переконуванла себе в тому, що все у мене добре. І все дійсно змінилося. Необхідно дотримуватися Програми, робити «кроки», допомагати іншим. Прикро, звичайно, що все дуже повільно, але зате впевено. Спасибі велике, що ви є.

Визнання проблеми — перший крок до звільнення від неї

Більшість присутніх почали пити у вельми юному віці,  але прийшли сюди вже дорослими. Прийшли не тому, що втратили все, а для того, щоб зберегти те, що у них є зараз. Із задоволенням можна відзначити той факт, що сьогодні серед осіб «Анонімних Алкоголіків» чимало 20-30-річних. Це свідчить про свідомість молоді, визнання власної залежності, а визнання —  перший крок до звільнення.

Важливим також став фізичний контакт, яким закінчилося зібрання — всі присутні стали в коло, узявши один одного за руки, щоб вимовити молитву німецького богослова Карла Фрідріха Етінгера: «Господи, дай мені спокій прийняти те, чого я не можу змінити, дай мені мужність змінити те, що я можу змінити. І дай мені мудрість відрізнити одне від іншого». Відчуваючи теплоту руки людини, що стоїть поруч, знаходиш у собі джерело невимовної сили, достатньої для того, щоб звернути гори і повернути ріки назад.

Увімкнений чиєюсь дбайливою рукою чайник вже  пускав пар носом. Ці мужні люди перед тим, як піти додому, все ж таки вип’ють, але чай.

Олена Цілуйко