03.09.2012 - Культура

Між притчею та казкою

Фантастика – жанр із багатими, але часто непоміченими можливостями. Фантастична література існує, мабуть, із того часу, як людина навчилася писати, бо мріяти ми навчилися раніше. Про цей жанр не прийнято говорити нейтрально: його або ідеалізують, або зневажають. Хоча під умовною назвою приховані різні напрями, автори й мотиви. Це література в літературі і творчість, не відірвана від сучасності: технічного прогресу, віянь постмодерну і, на жаль, комерціалізації. Але що вона точно може, то це відображати світ у своїй самобутній проекції.


Що таке фантастика

Такий масштабний жанр прийнято ділити на наукову фантастику й фентезі (остання назва виникла від того, що термін «fantasy fiction» перекладається як «фантастична фантастика», тому обійшлися варваризмом). Наукова фантастика, яку часто називають просто НФ, зосереджується на технічних досягненнях, прогресі й суспільстві майбутнього. Проте, на відміну від антиутопії, суспільним змінам не надають великої уваги, а майбутнє може виявитися й світлим. А от фентезі – це лише політ авторської уяви, вигадані світи із своїми законами, казковими істотами, магією. Хоча, як правило, це все стилізовано під якусь із земних епох.

У основі всього лежить фантастичний допуск. Це те, чого у реальному сучасному світі бути не може. Ось тут і пролягає розбіжність між двома напрямами фантастики. У науковій фантастиці допуск цікавий тим, що він відносно реалістичний. Адже колись людство може створити міжгалактичні зорельоти, альтернативні джерела енергії, так само, як створило комп’ютер і роботів. А останні тривалий час були предметами фантастики. Допуск фентезі не може існувати.

Найменше від дійсності відійшла альтернативна історія, яку в Україні прозвали «якбитологією». А вона сягає коренями не чиїхось вигадок, а науки синергетики, у основі якої лежить ідея про точки біфуркації. Себто, є певні моменти, коли історія може піти різними шляхами. Уявити ці шляхи потрібно, аби зробити відповідні висновки й уникнути помилок (не дивно, що в Україні такого матеріалу вистачає). Робити це можна як хроніку (нагадуватиме «класичну» НФ, де опис механізму був важливішим за біографію героя) чи пригодницьку оповідь. Цікаво, чи не так? От лише одна проблема. Замість аналізувати історію, чи не кожен автор прагне хоч на папері не обділити любу йому націю чи країну чеснотами й звитягами. Отож, в «ідейно правильній» альтернативній історії (АІ, як називають її фанати) із перших сторінок має бути ясно, яку етнічну чи політичну ідею обстоює автор. Тому цей вид плавно мігрує до царини агітпропу.

Читати чи не читати?

Причини, через які читач бере до рук томик фантастики, можуть бути найрізноманітніші. Це й проста цікавість, і бажання ознайомитися з поглядами на світ відомого (чи невідомого) автора, і науковий інтерес (останнє стосується лише наукової фантастики). Одним словом, ніяких відмінностей від інших літературних жанрів.

Але найчастіше фантастику читають з тієї ж причини, що й діти казки. Людині банально цікаве все нове, і нічого цього соромитися. Саме тому в минулі століття люди читали подорожні нариси й географічні атласи. Але на Землі вже відкрито майже все, викладки мікробіологів та палеокліматологів цікавлять небагатьох, а нового все одно хочеться. І, звичайно, сучасний темп життя породив бажання відволіктися від урбаністичного довкілля й дійсності загалом. Остання причина сприяє і, мабуть, надалі сприятиме більшій популярності фентезі, ніж наукової фантастики. Адже у епоху лицарів, замків і незайманої природи зануритися естетично приємніше, ніж у епоху холодного космосу, міст на цілу планету й руйнівних механізмів.

А от мотиви не читати – ширші. Є люди, яким просто не подобається жанр, і це нормально, обов’язкової літератури у нас немає ще з 1991 року.

А багато хто вважає, що фантастика – жанр несерйозний і, окрім фантазії, нічого під собою не має. А пишуть її, мовляв, лише ескапісти. І читають такі ж. Хоча насправді, щоб писати, потрібно мати довершену ідею. Звісно, якщо ви талановитий автор.

Єдиний виняток – СРСР. Там ескапізм процвітав на повну. Якщо автор не хотів писати про героїзм на славу партії чи досягнення колгоспу «Шлях комунізму», йому лишалися два напрями – історична й фантастична література. Однак, і це парадокс, така література виявилася не просто близькою тодішнім поколінням, а актуальною й до сьогодні.

У Союзі існував термін «соціальна фантастика». Туди зараховували деякі антиутопії, але в першу чергу це була звичайна НФ. Футуристичний антураж аж ніяк не завадив Бєляєву та братам Стругацьким порушувати етичні проблеми, традиційні для звичних нам реалістичних творів. Ба більше, у цьому жанрі можна було обговорювати розвиток суспільства. Такі твори на диво універсальні. «Вічний хліб» Бєляєва – відповідь утопіям, як давнім, так і сучасним. А в Інтернеті прихильники й противники СРСР досі з’ясовують: Стругацькі критикували суспільство споживачів чи ідеологічних фанатиків? А це означає, що автори своєї мети досягли.

Тамара Володимирівна Старченко, кандидат філологічних наук, доцент; літературознавець, каже:

«Звісно, в антиутопії, як жанрі, відмінному від фантастики, краще виражені функції літератури, але це залежить від автора. Взагалі цінність твору залежить від таланту автора. Гарно написаний фантастичний твір також залишає глибоке враження. Взяти хоча б романи Бєляєва і, зокрема, «Вічний хліб». Усі ті проблеми, що зараз стоять перед людством, вони там, нехай у фантастичному вимірі, у фантастичних формах, але вони прекрасно подаються»

Що може фантастика

Кожен фантастичний твір має два пласти. Перший – це цікаві пригоди героя, який має природні (чи надприродні) людські риси, потреби та бажання. А другий – погляд автора на фундаментальні проблеми, мораль і філософія твору. Чи насправді цікаві пригоди й наскільки глибока філософія – залежить лише від автора. Але в гарного фантаста пластів завжди буде два.

Будь-яка фантастика, як і антиутопія, не позбавлена прогностичної й етичної функції. От лише «предмети дослідження» в них різні. У етичному плані все так само, як у інших напрямах. Це логічно, адже вічні проблеми на те й вічні, щоб лишатися ними у часи винаходу, як колеса, так і телепорту.

З прогностичною функцією важче. Наукова фантастика претендує на неї з огляду на назву. Саме можливість зазирнути в майбутнє й дає їй глибину. Як змінять людство технічні винаходи? Наскільки етичним є клонування, переміщення в часі, втручання в особисте життя? Що важливіше – підкорити Галактику чи забезпечити щасливе життя на Землі? На ці питання краще дати відповідь зараз.

Прийнято вважати, що фентезі жодних функцій не виконує. Але початково це було не так. Той-таки Толкін, якого вважають родоначальником жанру, заклав у «Володаря перснів» таку кількість ідей, що їх вистачило на звинувачення в ультраконсерватизмі, пропаганді нетерпимості й расизму. Звинувачення, звісно, необґрунтовані, та до безідейного твору стільки уваги не буде.

До того ж фантастика традиційно слугує висміюванню суспільних недоліків. Започаткував цю традицію ще Франсуа Рабле. Далі були «Пригоди Гулівера» Свіфта та «Янкі при дворі короля Артура» Марка Твена. Ці твори стали класикою. А повісті Стругацьких, де висміюють бюрократизм і догматизм, та сучасна гумористична фантастика тримають заданий темп. І в цьому їхня цінність.

На службі науки і комерції

От тільки на заваді стоїть всюдисуща комерціалізація. Так, вигідно стало копіювати Толкіна. Епігони наслідували усі риси творчості Професора (так автора «Володаря перснів» прозвали шанувальники), крім вдалих. У результаті виникла «обов’язкова програма» фентезі, яка включала боротьбу добра зі злом (ці слова писали лише з великих літер), групу ідеальних героїв, магію, ідеалістичний світ. Він становив суміш середньовічного побуту з типово гуманістичним ставленням до людини й гігієною та порядком Давньої Греції. Охочих порушувати канон було вкрай мало, а читати шаблонні твори – не значно більше.

Ще веселіше справи пішли у пострадянській Росії: набрало популярність «слов’янське фентезі». Повернення до своєї культури – це добре. Але на практиці воно переросло у течію «що завгодно – аби слов’янське». Тут, як і з альтернативною історією, чисто літературна цінність поступилася бажанню довести, що ми можемо, «як на Заході». Ну а україномовної фантастики узагалі не знайти, бо, як було сказано вище, важлива тут вигода.

На диво, наукова фантастика в таких умовах почувала себе краще, її комерціалізація зачепила менше. Та й джерело тем вічне – це технічний прогрес. Коли ми говоримо про прогрес, пригадується Айзек Азімов. Письменник-фантаст ґрунтовно описав поведінку роботів, які є уособленням усього, створеного людиною. Технічна сторона повістей вкрай застаріла, але ідеї актуальні й зараз. При цьому основна думка така: люди вважають, що передбачили усе, але завжди може трапитися щось інше. На жаль, ідея про те, що винаходи мають бути безпечними, а потім уже корисними, не прижилася, пригадати хоча б ядерну енергію.

Якщо читаємо, що автор розкриває теми мілітаризму, проблеми перенаселення Землі, статусу релігії, ідеології – це може нас зацікавити. І зовсім неважливо, що для цього автор – а мова йде про Роберта Енсона Хайнлайна – обрав саме наукову фантастику, сумістивши її з публіцистикою.

А якщо ви досі вважаєте, що фантастика за визначенням легка і несерйозна – читайте Френка Герберта, якого вважають родоначальником окремого піджанру «філософська фантастика». Уславився він циклом «Дюна», де власне пригодам відведено мінімум уваги. На першому місці філософські роздуми, політичні інтриги й – увага – екологічна проблематика! А якщо навіть екологія прижилася тут, то меж фантастиці уже немає.

І все-таки вона розвивається!

Парадокс, але один із авторів перевороту в жанрі фентезі починав писати через гроші й не приховує цього. Польського письменника Анджея Сапковського стимулювало писати не бажання легких грошей, а потреба прогодуватися в депресивній Польщі. Але головне – він не визнав канонів і вмів писати. Через це моральні питання стоять дуже гостро й жорстко. До прикладу, ідеальний герой фентезі ніколи не порушить свою присягу. А що, як лише порушення дозволить врятувати безліч людей? Численні легенди та казкові сюжети письменник обігрує так, що вони перетворюються на моральні дилеми. У казково-міфологічний жанр введені різні проблеми: від права бути собою до расизму. Постмодернізм у чистому вигляді.

Пан Сапковський, виходець не з благополучної Європи, а з нещодавно визволеної Польщі, приніс у західну фантастику нове розуміння війни. Не тієї героїчної справи, де діють усміхнені герої, а страшного, жорстокого, беззмістовного бойовища, яке завершується зміною власності на один клаптик землі (Охочі можуть шукати аналогії із «Прощавай, зброє»).

Одночасно (а зміни в якісь сфері відбуваються зусиллями кількох людей) у США Джордж Мартін започаткував новий напрям – псевдоісторичну епічну фантастику. Простіше кажучи, історичний роман у вигаданому світі. Глибокої філософії читачі не отримали. Зате отримали блискуче відтворену середньовічну ментальність (причому справжню, а не ідеалізовану), реалістичний і повчальний пригодницький роман («Пісня льоду і полум’я»). Ще й з претензією на певні політичні ідеї.

А в науковій фантастиці на зміну роботам на перфокартах прийшов кіберпанк. До субкультури це стосунку не має. Така назва прижилася для напряму фантастики, який змальовує наслідки комп’ютеризації, віртуалізації світу. Комп’ютерна залежність, «золотий мільярд», спроби мас-медіа й корпорацій контролювати наші бажання – усе це зараз не здається таким фантастичним, тож автори блискуче передбачили дійсність. За жанр можна порадіти, а от за суспільство – ні.

Як бачимо, фантастика – жанр украй життєздатний, а її проблеми ніколи не втрачають актуальності. Її не слід порівнювати з іншими напрямами, а варто просто оцінювати, бо вона виконує свої специфічні завдання.

І кожен раз, коли ми мріємо опинитися в нереальному світі чи міркуємо про перспективи залюднення космосу, вкотре доводимо: такий напрям нам потрібен!

Юрій Примачук