Мистецькі республіки Європи

В українців слово «республіка» останнім часом викликає негативні асоціації. Проте невизнаними європейськими республіками люди зазвичай захоплюються й надихаються. Там немає обов’язків і всюди панує мистецтво. Як мінімум два таких осередки в сучасній Європі зі статусом республіки слід внести до свого списку «обов’язково відвідати».


Вільне місто Християнія

Усі, кому не до вподоби плавати у відкритих данських басейнах та пити вітамінні коктейлі на ринках органічної їжі, можуть долучитися до богемного життя в специфічному районі хіпі та наркоманів. Наче у паралельній реальності Копенгаген приховує в собі містечко-республіку Християнію з власними законами, грошовими потоками та ритмом життя.

Географія: Християнія («Вільне місто») – район площею близько 35 га, розташований у районі Христиансхавн, що в центрі Копенгаґена, Данія. Християнія з двох сторін оточена каналами і займає всього 1/200 частину столиці.

Кількість населення: близько 1000 резидентів (менше 1 % населення міста).

Кількість туристів: понад 1 млн за рік.

Історія. Самоврядна комуна зі своїм прапором і законами з’явилася в центрі Копенгаґена в 1971 році, коли група хіпі освоїла територію колишніх військових казарм короля Християна Х, створивши тут нове суспільство, засноване на принципах свободи та рівності на противагу «буржуазному ладу». Християнія передбачалась як економічно незалежна громада, притулок для анархістів, дітей-квітів та сквоттерів (людей, які нелегально займають покинуті будівлі).

З часом сюди перебралися вільні художники, музиканти, режисери та ті, кого традиційне суспільство не приймало – гомосексуалісти та наркомани.

Копенгаґенці воювали з жителями самопроголошеного Вільного міста, регулярно їх виганяючи, аж поки Християнія у 1989 році не отримала право викупити свої землі у данського уряду.

Останні сутички за територію відбулися у 2011 році, після чого містечко отримало часткову автономію.

Особливості: Християнія – єдине місце в Данії, де відкрито можна придбати легкі наркотики. Вони тут лише напівлегальні, але мирова угода Вільного міста з данським урядом не часто приводить сюди поліцію. Проте якщо хтось із марихуаною потрапить звідси в інші райони Копенгаґена, його точно чекатимуть неприємності.

Фотографувати в Християнії заборонено, особливо на головній вулиці – Пушер стріт. На ринку, перед ятками, краще взагалі заховати знімальну техніку, а людей дозволено фотографувати лише з їхнього дозволу.

В Християнії ніколи не викидають сміття в одну урну. Місцеві чітко розділяють відходи у спеціальні контейнери.

Економіка: християнці зазвичай ведуть маленький бізнес: заробляють хенд-мейдом, дрібною торгівлею, збором меблів і велосипедів на всю Данію, а також вирощують городину та тримають ресторанчики. Основний дохід, зізнаються місцеві мешканці, від туристів.

Спершу може здатися дивним, що прибуток тут належить не кожній окремій людині, а общині. Вільне місто – це свого роду острівок соціалізму серед капіталістичного Копенгаґена.

Християнці сплачують податки та за комунальні послуги, як і решта данців, проте не отримують всіх тих благ, що й інші. Наприклад, послугами комунальників чи державних дитсадочків вони не користуються.

Як оселитися: необхідно дочекатися, поки хтось із резидентів покине своє житло, а тоді записатися на співбесіду до Житлового комітету общини. Ті, хто успішно пройдуть співбесіду з Комітетом, можуть поселитися у вільних будинках.

Інфраструктура: Християнія оточена дерев’яним парканом, який окреслює межі держави в центрі держави. Всередину можна потрапити через двоє дерев’яних воріт; на обох входах висять застереження «Ви покидаєте територію Євросоюзу».

Більшість старих військових казарм тепер відреставровані або розмальовані графіті. Тут продовжують з’являтися й нові будинки: дерев’яні, скляні, круглі, підземні – на що вистачає людської фантазії. На території містечка постійно діють кафе, бари, клуби, дитсадок, школа та лікарня.

Транспорт: автомобілі, мотоцикли, моторолери та громадський транспорт заборонені. З машини краще одразу пересісти на метро. Виходити необхідно на станції Christianshavns Torv, далі йти за зеленими ліхтарями вздовж дороги. Єдиний дозволений тут наземний транспорт – велосипед, який за потреби можна взяти на прокат.

Правила: ні тяжким наркотикам, зброї, насильству, крадіжкам, машинам, фотоапаратам, феєрверкам, та ні… рокерським значкам.

Ставлення жителів:

Ліз: Моя бабуся ненавиліла Християнію і казала, що нога пристойної людини не може переступити поріг цієї псевдо-держави. А її дочка, моя тітка, саме тут і знайшла свою другу половинку, це досі секрет від бабусі. Ми з моїм коханим Юрґеном також любимо приходити сюди відпочити, хоча я мабуть і не стала б тут жити постійно.

Юрґен: У мене тут оселився друг дитинства, він художник і любить не паритися. Йому по кайфу таке життя. А ми приходимо до нього в гості. Завалюємося на канапу або ловимо рибу на озері. Дуже рідко виходимо на Пушер, та й не хочеться в той гамір. Спокійне розмірене життя, якого мені не вистачає, я знаходжу на околицях Християнії.

Ужупіс – кожен має право на річку

«Людина має право жити поруч з Вільняле, а Вільняле – текти поруч з людиною», – такими словами розпочинається конституція Ужупіса, невизнаної мистецької республіки в центрі Вільнюса. Подібно до Християнії, Ужупіс – це протест богеми проти сірих буднів і соціальної нерівності.

Географія: республіка Ужупіс, загальною площею близько 60 гектарів (2% міста), знаходиться поблизу центру Вільнюса, Литва. Поруч розташована найвизначніша пам’ятка – замок Гедиміна (XIV ст.). З одного боку кордон окреслюють незаселені пагорби, з другого – паркан перед фешенебельним спальним районом Вільнюса, а довершує кордон республіки річка Вільняле. Звідси й походить назва, що в перекладі означає «Заріччя».

Кількість населення: близько 7 тисяч (1 % усіх мешканців), з яких понад тисяча людей – художники.

Історія: з XVI століття і до розпаду Радянського Союзу за річкою жила. Ужупіс вважався своєрідним гетто – районом, який місцеві жителі обходили стороною.

З середини 90-х у покинутих будинках почали селитися поети, музиканти, художники та режисери. Буквально за кілька років вільнюська богема кардинально змінила Заріччя: стіни розмалювали графіті, на вулицях встановили скульптури та арт-об’єкти, а в застарілих будинках відчинили галереї, майстерні та кафе.

На День сміху – 1 квітня 1997 року – мешканці арт-району проголосили незалежну «Республіку Ужупіс» з власними прапором, гімном і валютою. Гроші, щоправда, так і не видрукували.

Особливості: в Ужупіса є свій президент – на останніх виборах 1 листопада переміг голландець Джап ван Арк, а також чотири міністри та консули. Консульства Ужупіса розташовані в галереях та сквотах у 320 містах світу. Республіка не функціонувала б і без армії та флоту. До постійної армії Ужупіса входять 12 людей, а флот – це зроблені дітьми кораблики, які запускають по Вільняле 1 квітня.

Символом відродження та свободи республіки вважається архангел Габрієль, встановлений на головній площі. Під мостом, що веде до Ужупіса, «живе» русалка – ще один символ республіки.

Мер Вільнюса Артурас Зуокас постійно проживає в Ужупісі, а серед почесних громадян є Далай-лама.

Свята: Новий рік тут святкують в березні, коли Віляняу звільняється від льоду; у День білих скатертин, другий після Великодня день, городяни сходяться на терасу та накривають столи, частуючи перехожих; є Дні вітру – це сім осінніх субот, кожна з яких присвячена кіно, музиці, поезії чи фотографії. Проте найголовнішим святом залишається День незалежності (1 квітня). Тоді на мосту через річку встановлюють митний контроль і всім охочим в паспорті ставлять відмітку про перетин кордну республіки Ужупіс.

Конституція: на стіні одного з будинків по вулиці Паупіо встановлено дзеркальні таблиці з правилами життя республіки. Загалом вони містять 38 статей та три заповіді, які декларують загальні правила людей і деяких тварин. Конституція перекладена двадцятьма мовами світу.

Заповіді: не перемагай, не захищайся, не здавайся.

Статті: 2. Людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах. 4. Кожен має право помилятися. 9. Кожен має право лінуватися і нічого не робити. 13. Кішка не зобов’язана любити свого хазяїна, але в скрутну хвилину повинна прийти йому на допомогу. 16. Кожен має право бути щасливим. 19. Кожен має право вірити. 21. Ніхто не має права вчиняти насильство. 25. Кожен має право на будь-яку національність. 32. Кожен відповідає за свою свободу. 33. Кожен має право плакати. 35. Ніхто не має права перекладати провину на інших. 36. Кожен має право бути особистістю.

Ставлення жителів:

Альвідас: років з 15 я полюбив це місце. Взагалі, мені складно спілкуватися з однолітками, які живуть стереотипами. А в Ужупісі багато творчих людей і з ними значно легше та приємніше проводити час. Чим я тут займаюся? Ми або йдемо в бар на конопляне пиво (не має відношення до наркотиків – ред.) або в імпровізований кінотеатр дивитися і обговорювати фільми.

Юлія Нагірняк