Місто на березі Босфору: куди піти у Стамбулі?

Якщо ти вирішив переїхати до Стамбула, то надовго. Якщо Стамбул прийняв тебе у свої обійми, то назавжди. До нього швидко звикаєш. У нього глибокі сині очі з живописним дном, де живуть манірні медузи, рибки з сіро-зеленими очима, що блукають. У нього оксамитовий голос – солодко-свіжий, як морозний бриз зимового Босфору, мужньо-міцний, як турецька кава, звабливий, як свіжовипечена пахлава в медовому сиропі. Одним словом, Стамбул не відпускає тебе, ти не відпускаєш Стамбул. Можливо, люди просто швидко звикають до доброго?..

Ельчин Сафарлі. “Солодка сіль Босфору”


Блакитна мечеть

Шість мінаретів Блакитної мечеті п’ять разів на добу скликають вірян Стамбула на намаз – обов’язкову мусульманську молитву. Цей храм – один із символів турецької столиці. Він височіє над історичною частиною міста. Блакитна мечеть розташована на узбережжі Мармурового моря. Її архітектура поєднує ісламську та візантійську традиції. Багатовікова краса святині щодня приваблює тисячі туристів.

Блакитна мечеть оповита легендами. Відповідно до однієї з них, султан Ахмет І наказав побудувати чотири золотих мінарети. Золото з турецької – алтин. Та архітектор не дочув наказ – і побудував шість (з турецької – алти) веж. Мечеть Султанахмет зводили з мармуру й каміння. Блакитною її стали називати через те, що під час оздоблення інтер’єру використали понад 20 тисяч блакитних керамічних плиток ручної роботи. Блакитне світло ллється з 260 вікон, прикрашених вітражами.

Будівництво святині тривало 7 років. Кожен його етап описаний у семитомнику, який нині зберігається в книгозбірні палацу Топкали. Попередники Ахмета І зводили мечеті на гроші, здобуті внаслідок воєн. Однак султан не виграв жодної значної битви. Тому будував храм на кошти зі скарбниці. Всередині він оздоблений золотом, вишуканою порцеляною та венеційським склом. На це потрібно було багато грошей. Ахмет І звертався до заможних купців і просив їх робити пожертви. Однак далеко не всі вони охоче відкривали свої гаманці. Існує повір’я, що в торговця, який відмовився пожертвувати кошти на будівництво мечеті, згорів будинок, а разом із ним – і всі заощадження. Тому місцеві мешканці вірять, що духи, які оберігають храм, карають людей за жадібність. Не залишаються безкарними й крадії. Кожен охочий нажитися на храмових цінностях нібито бачить привид воїна з мечем у руці. З мечеті він їх не випускає.

Палац Топкапи

Історія палацу Топкапи пов’язана з Україною. З турецької мови його назва дослівно перекладається так: top – гармата, kapı – ворота, двері. Аж до ХІХ ст. Топкапи мав звання головного палацу Османської імперії.

Засновником замку був Мехмед Завойовник. Після завоювання Константинополя він оселився в Стамбулі – в нинішньому районі Баязид. Спеціально для султана там збудували палац. Сама споруда не збереглася, однак відомо, що в ній був гарем. Через 20 років Мехмед Завойовник починає будувати ще один замок. На руїнах колишньої резиденції візантійських правителів він зводить Топкапи. До XVI ст. цей палац відігравав роль лише своєрідної робочої резиденції. Однак усе змінила українська жінка.

Коли Роксолана Лісовська стала дружиною Сулеймана І Пишного, вона захотіла бути поруч зі своїм чоловіком. Тому почала вимагати перенесення гарему ближче – просто до султанського палацу. Її бажання виконали. Заради Гюррем Султан (таке ім’я вона отримала після весілля) в Топкапи збудували новий гарем. Це була найбільш значна перебудова замку з часів Мехмеда Завойовника.

Пов’язані з Топкапи й темні історії. В стіни палацу вбудовували фонтани й струмки. До цього вдавалися, щоб уникнути підслуховування. Поряд із головними воротами стоїть Фонтан ката. В його водах мили руки й сокири придворні кати. З дитинства вони всі були німими. Для того, щоб жодна з таємниць палацу не виходила за його межі, їм відрізали язики.
Серед реліквій – старовинний “кинджал Топкапи”. За легендою, ним убивали претендентів на султанський трон. Це завжди робили вночі, щоб не привертати зайвої уваги. Момент убивства фіксував годинник, вбудований в дорогоцінний камінь на руків’ї. З роками ця традиція пішла в небуття. А знаряддя вбивства нині зберігають у музеї Топкапи. На зловмисників, які захочуть його обікрасти, також чекає покарання. Ще у двотисячних роках з Топкапи поцупили 9 експонатів. Однак через кілька місяців усі їх – цілі й неушкоджені – повернули до музею. В записці, яку крадії залишили на порозі, йшлося про те, що вночі їм наснився страшний сон. Привид султана нібито лякав грабіжників страшним покаранням, якщо вони не повернуть те, що їм не належить.

Ая-Софія

Понад тисячу років Софійський собор залишався найбільшим у християнському світі – аж до будівництва Собору Святого Петра в Римі. Нині Ая-Софія входить до списку спадщини ЮНЕСКО. Її називають “восьмим чудом світу”.

Нині цей храм – мусульманський. Останнє християнське богослужіння тут відбулося ввечері 28 травня 1453 року. Літургія тривала всю ніч. Уранці Константинополь захопили солдати Мехмеда ІІ. Існує легенда, що коли яничари прийшли в місто, тисячі вірян знайшли притулок у соборі. Коли османи вже збиралися вбити священика, який читав молитву, стіна в правій частині храму відкрилася і сховала його. Донині звідти чути тихий шум. Згідно з легендою, коли Софійський собор знову стане християнським, він вийде зі стіни й продовжить богослужіння.

Храм перетворили на мечеть у 1453 року. Для цього прибудували 4 мінарети. Однак існувала ще одна проблема – будівля була зорієнтована вівтарем на схід, за християнською традицією. Тому в південно-східному куті собору османи збудували міхраб. Це ніша в стіні мечеті, яка вказує напрям на Мекку. Там розташована головна святиня ісламу – Кааба. До неї мусульмани повертаються обличчям під час молитви. Фрески й мозаїки османи вкрили товстим шаром штукатурки. На них написали цитати з Корану. Деякі фрагменти фресок збереглися лише тому, що в 1935 році перший президент Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк наказав перетворити мечеть Ая-Софія на музей. Тому зі стін частково зчистили штукатурку, яка приховувала розписи.

 Ірина Родіна