Мова дитини, або Маленькі дефекти великих фантазерів

Мовлення дітей, без сумніву, є однією із зародкових ланок сучасного мовлення взагалі. До недавнього часу унікальні слова малюків сприймалися як лінгвістичні дефекти, які неодмінно слід виправляти чи власними зусиллями, чи за допомогою фахівців. Проте якщо подивитися глибше, варто сприймати малюка як самобутнього носія мови, який не просто не може щось вимовити, а робить це інакше, із власними вкрапленнями.



До цього потрібно ставитися по-особливому


Про те, що дитяче мовлення — річ серйозна, свідчать історія та наука. Як тільки логопеди звернули увагу на те, що специфічні дитячі слова — це не просто вади, а щось особливе, притаманне лише малюкам, з’явилися перші спроби звести їх до теорії.
Зацікавлення мовою дітей ставало дедалі популярнішим — на це вказують публікації у ЗМІ. Наприклад, з кінця XIX століття у російських журналах почали друкувати фрагменти щоденників батьків, які записували мову своїх чад.
Виховання у формуванні мовлення завжди було важливим. Більше того, Іван Огієнко наголошував, щоб у дитячому садку та початковій школі навчання здійснювалося літературною мовою. Він вважав, що дитина визнаватиме рідною мовою ту, якою буде говорити перші 5 років свого життя.
Безумовно, найкращі вчителі для малюка — це батьки, проте далеко не всі розуміють, що у розвитку дитини, її вихованні та навчанні саме вони відіграють найбільшу роль. Повноцінний розвиток забезпечується в процесі активної діяльності. Таку думку підтримують і сучасні логопеди. Тетяна Слободенюк працює за цим фахом у школі більше 15 років. Вона зауважує, що часто доводиться зіштовхуватися з різними мовленнєвими вадами, але до кожної треба знайти підхід. «Дітки не завжди приходять до школи з чітким мовленням. Дефекти в такому віці, як правило, пов’язані з вимовою. Але до них треба ставитися по-особливому. Це проблема, яка вирішується, але потребує участі не лише фахівців, таких, як я, але й праці батьків. Дітей уже з тримісячного віку можна знайомити з буквами та цифрами. При цьому рекомендують використовувати наочний матеріал. Що ж до старшого віку, то просто раджу говорити з дітьми — багато і на різні теми. Так можна розвивати не лише вимову, але й ерудованість свого малюка».
Відомий педагог Василь Сухомлинський також вважав, що найлегше зробити рідне слово надбанням духовного світу дитини в ранньому, дошкільному віці. І саме твори українського фольклору (народні казки, колисанки, забавлянки, лічилки, примовки, заклички, приспівки) є одним із важливих засобів збагачення словника дітей.

Фонетичний апарат ще не розвинений, тому діти не можуть вимовляти важкі слова


Перші вияви дитячої мови мають таку дивну і своєрідну звукову редакцію, що розуміти її можуть тільки близькі люди. Але, якщо бути уважним, то можна виділити певні закономірності. Дітки часто нечітко вимовляють окремі звуки, наприклад, «ібки» — рибки. У важких багатоскладових словах дітвора випускає 2–3 приголосних: «татор» — трактор. Сюди ж відносять й перестановку звуків. Іноді фантазія та розуміння процесів змалку породжують нові, цікаві слова. Це пов’язано з тим, що чадо створює лексику з особливою структурою, яка не відповідає слову дорослого, але відображає його повною мірою, наприклад, «бух-бух» — падати.
Звичайно, усі діти асимілюють мову дорослих. Маючи вже досить розвинене сприйняття, вони намагаються «підігнати» свою вимову до загальноприйнятої норми. Але це не завжди вдається, і малята замінюють відсутні звуки іншими, легшими для вимови, наприклад, [р] і [л] — звуком [й].
У дошкільному віці діти правильно й чітко вимовляють голосні звуки, проте можуть ще недостатньо виразно проговорити звуки [и], [е]. А от звук [ц] для малюків ще надто складний, тому він практично відсутній.
Логопед Тетяна Слободенюк стверджує, що в цих особливостях немає нічого дивного: «До мене деколи приходять батьки з трирічними дітьми, бо їх хвилюють певні мовленнєві дефекти. Але ж у цьому немає нічого страшного. Фонетичний апарат малечі ще не такий розвинений, як у дорослих, тому закономірно, що діти не можуть вимовляти деякі звуки і важкі слова. Це не означає, що вони не розуміють того, що кажуть або погано говоритимуть у майбутньому. Тільки літературна мова дорослих сприяє формуванню такої ж мови у дітей. Дітлахи завжди хочуть бути схожими на нас. Ми повинні подавати їм хороший приклад».

Діти шукають необхідну модель вимови


Творення слів для малюків — дуже серйозний процес. Проте не все вони можуть відтворювати за нормою. Наприклад, серед іменників у дитячому мовленні часто присутні зменшено-пестливі слова.
Більшість дошкільнят розуміють і розрізняють назви тварин та їх малят і утворюють іменники із суфіксами на позначення незрілості, наприклад, «ягнятко», «теля». Деякі діти плутають назви малят з пестливою назвою дорослої тварини, тобто замість «лисеня» утворюють «лисичку». Деякі діти генерують неіснуючі слова, і так з’являється «їжаченьок». «Дитина засвоює узагальнену словотворчу модель і самостійно переносить її (за аналогією) на інші випадки, не враховуючи закономірності поєднування морфологічних та фонетичних одиниць мови, — каже пані Слободенюк. — Дітям цю модель слід пояснювати».
Пестливість у словах присутня і в прикметниках. Особливо в дітей молодшого дошкільного віку, які не просто називають ознаку речі, але й наповнюють її емоційно. Наприклад, частіше дітвора говорить «голубенький» та «малюсінький», ніж «голубий» та «малий», хоча останні вимовляти легше.
Діти легко називають прикметники, які часто чують. Труднощі в них виникають тоді, коли треба в корені змінити слово. Тому матусі часто замість прохання про ягідний компот чують про «ягодний». Різноманітність лексичних новоутворень є і в присвійних прикметниках. Якраз вони є дуже різноманітними та чи не найоригінальнішими в мовленні дитини, наприклад, «дівчоний», «Оленковий», «мамоченькін», «вчитильовий». «Треба сказати, що такі форми утворюються не тому, що діти не хочуть говорити правильно. Вони, навпаки, шукають потрібну модель вимови. Це означає, що пошук триватиме, і дитина з часом знайде норму. Не перестаю наголошувати на тому, що пошук найефективніший за участі рідних», — коментує Тетяна Слободенюк.
У 2–3-річної малечі дієслів ще небагато. Та й ці слова в цілому не відповідають нашому класичному уявленню про них. Однак вони створені на основі певної ознаки, притаманній тій чи іншій дії. Наприклад, «коль» — колоти, «фа» — нюхати квіти, «кля» — закрити двері. На думку логопеда, це позитивне явище, бо воно свідчить, що ваша дитина розуміє особливості того, про що говорить. Із часом дитина засвоїть правильне вживання слова і буде використовувати його.
Справді, діти 4–5 років уже не просто грамотно будують дієслова, але й розуміють, як вони різняться залежно від префіксів. Тобто відмінність між словами «заходить» і «виходить» малята добре усвідомлюють.
Дітям достатньо тих слів, які зумовлені їх потребами
Що ж до тематики слів дітлахів, то вона теж по-своєму обмежена. Загалом, у складі дитячих можна виділити кілька тематичних груп. Найчастіше діти вживають слова на позначення родинних стосунків. Це зрозуміло, адже саме сім’я оточує малюка від його народження. Тому природно, що слова «мама», «тато», «дідо» та «баба» — найпоширеніші. Так само діти люблять тварин, особливо домашніх, наприклад, «котя», «биця» — бик. Серед більш поширених слів можна виділити також назви частин тіла («руця», «носьо») та їжі («цюця», «моньо»).
Актуальними в лексиці малят є зазвичай ті предмети, що їх оточують. Це й ігри та іграшки, і назви приміщень, і одяг, і предмети побуту.
Однак це ще не весь перелік мовної тематики дітлахів. Вони часто вдаються до слів, які позначають дитячі дії. При цьому створюють для них особливу структуру, не всім зрозумілу, наприклад, «цьом-цьом», «куп-куп», «нюні». Коли дитина хоче сказати рідним, що вона відчуває, то слова «боль-боль» чи «коль-коль» стануть їй у пригоді.
«Дивно уявити малюка-політичного експерта або глибокодумного психолога. Та й навіщо? Дітям достатньо тих слів, які зумовлені їх потребами або часто застосовуються ними в житті. Я б, навпаки, радила оберігати малюків від зайвого, бо сучасні канали комунікації пропонують чимало такого у відкритому доступі», — пояснює пані Слободенюк.
Абстракція в лексиці дітей присутня, хоч вони ще малі. Батьки, як правило, дають своїм дітям зрозуміти, що добре, а що — погано, а іноді дітлахи роблять свої висновки на основі якогось крихітного досвіду. Так з’являються слова «цяця» (щось хороше) та «кака» (щось погане).
Не забувають малюки і про ввічливість, хоча їхні слова можуть звучати подекуди незграбно. Однак якщо вихователі та батьки працюють над чемністю дитини, то чадо неодмінно буде вибачатися та дякувати.
На розвиток мовлення наших дітей впливають також ЗМІ, зокрема: радіо, телебачення, Інтернет. Як відомо, сучасні діти захоплюються телебаченням дуже рано, вже після перегляду перших у своєму житті передач. Особливу увагу дітей привертає й реклама.

Підсумки логопеда


«Найважливіше, що мають розуміти батьки, — дефекти мовлення проходять. Дитя дорослішає і починає говорити правильно. Проте я, як мама, раджу записувати ті дивовижні слова, якими володіє ваш малюк. Адже потім хочеться мати приємний спогад про дитину, яку хвилюють уже серйозніші речі, ніж звукова редакція».

Надія Суха