Мовчання не означає відсутність крику, або на що хворіє поезія

Закупорена в книги, книжкові форуми та схована на полицях книгарень поезія насправді не лише дихає в кожному місті, а й зіштовхується зі своїми викликами в той час, як пересічний читач навіть не здогадується про її існування поруч.


ЩО ЦЕ ТАКЕ І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ?

Варитися лише в своєму котлі – досить звична для сучасної людини риса. Саме тому видавці, письменники, люди слова загалом, знають, розуміють, влаштовують і відвідують літературні заходи. Але хіба література існує заради літератури?

Окрім презентацій, планових заходів на честь ювілеїв літераторів та великих подій (як Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців), щодня (!) є можливість послухати поезію класиків у виконанні сучасників, самому почитати улюбленого автора, взяти участь в літературній дискусії чи обговоренні нового/вже відомого роману, а також прослідкувати за унікальними цікавинками, що створюються та авторами-початківцями (хтозна, може саме їх і вивчатимуть за кілька десятків років у школах).

 РЕЦЕПТ, БУДЬ ЛАСКА

Епоха соцмереж – справжнє щастя для активних людей. Достатньо лише слідкувати за сторінками видавництв, книгарень, галерей, арт-просторів, антикафе і будь-яких культурних майданчиків, щоб знаходити щось собі до душі.

 ПОЕТИЧНІ ПАЦІЄНТИ ТА ЇХ СИМПТОМИ

Поезія міст розвивається і намагається виживати. Створювати не паркетні, штамповані заходи, а йти в ногу з часом і зацікавлювати глядача. Але саме через необізнаність і закритість до інформації лише дуже охочі знають, що за стінкою щось відбувається.

Жовтень, три міста, три організатори.

Поїхали.

(Коментарі експертів подано мовою оригіналу).

 Андрій Доброжан, поет, організатор, Харків:

«Есть две тусовки, которые плавно перетекают одна в другую и совсем не загнулись в Ха.

Слэм: околослэмовская тусовка чтецов, которые каждый раз услаждают слух подвыпившего зрителя прозой или поэзией, состав и возрастной ценз участников всегда обновляется. имеет узконаправленность на экспрессивную подачу материала и жопно-сортирный юмор.

Андер: чтецы, которым наплевать на известность. мутят свои малочисленные по количеству слушателей релизы. иногда выступают на слэмах или других литературных вечерах. редко допускают к себе чужих.

Также есть полусгнившие группировки типа группы поклонников Костромина (тусовки КубВКубе), артгруппы Авал и подобных, более близких к литературным кругам действ, которые далеки от настоящего искусства.

И Мош, как альтернатива Слэму.

Что мешает сделать крутую лит.тусу в Ха:

• отток мозгов;

• низкий уровень стихов;

• Жадан: на этом фоне все блекнет и не мерцает. Кого из харьковских писателей настоящего ты можешь назвать? А?

• убыточность: почти все ивенты уходят в глубокий минус;

• отсутствие вождя: никто из ныне живущих в Ха не поведет нас всех маленьких и глупых к великой поэтической революции. Нет личности, которая бы объединяла всех под своим крилом. Да и не будет наверное»

 Даша Бялькевіч, поетка, організаторка, Мінськ:

«Сучаснае мінскае паэтычнае асяроддзе мае свае асаблівасці.

Зараз існуе некалькі пастаянных паэтычных імпрэз : “Рухавік”, “Эшафот”, “Open Poetry Minsk”, удзельнікі і арганізатары якіх камунікуюць паміж сабою, і адбываецца “міграванне паэтаў” з адных вечарын на іншыя.

Плюсы ў тым, што сучасныя мінскія паэты маюць энтузіязм і імпэт пісаць вершы, выступаць з імі, супернічаць на батлах. Паэзія Мінска вельмі разнастайная. Але з большага яна рускамоўная, нажаль.

У час развіцця сацсетак паэтам вельмі складана адэкватна і аб’ектыўна ацаніць сваю творчасць. Не ўсё тое, што лайкаецца, з’яўляецца паэзіей і нясе нейкую мастацкую каштоўнасць. Меркаванні ў сацсетках часта не суадносяцца з рэальнасцю.

У прынцыпе, паэтычныя імпрэзы Мінску з’яўляюцца масавымі, таму што праходзяць ці бесплатна, ці за мінімальны кошт увахода.

Галоўны мінус сучаснай паэзіі Мінска ў тым, што няма сувязі, канэкшэна паміж пакаленнямі. Ці яна есць, але яе недастаткова, каб сучасная паэзія маладых аўтараў развівалася ў поўным аб’еме.

Часта сталыя літаратары не любяць хадзіць на імпрэзы і слухаць чужыя вершы, асабліва маладых паэтаў. Некаторыя занадта “зорныя”, каб камунікаваць з нейкімі там “зялёнымі ” аўтарамі”. Некаторым проста нецікава.

І атрымліваецца, што кожная хваля, кожная “дзесяцігодка” варыцца ў сваім соке.

І кожнае пакаленне кажа, што “сучасная паэзія ўжо не торт”

У прынцыпе, не ўсе так дрэнна, але не так, як хацелася б»4.

 

Паша Броський, один з перших організаторів літературників у Києві, поет:

« По-перше у нас саме по собі явище поезії не популярне, але це надто довга тема.

А щодо вечорів, то головна проблема це те, що більшість поетів та організаторів зациклюються лише на собі, не взаємодіють одне з одним і не роблять нічого, аби це розвивати.

Організатори бояться вкладатися у рекламу, сидять вручну спамлять. Ну, і аудиторія постійно одна і так ж, нових людей майже немає».

 НАЩО ТАК БАГАТО БОЛЮ?

Звісно, можна сприймати частину озвучених проблем (а може й усі) як те, що мусить хвилювати виключно людей, що цим займаються. Але чи є позитивною рисою суспільства культура заради культури? Знати – означає володіти. Хтозна, може саме ваше знання стане ліками і крик (насправді поки що лише стогони) поезії чутимуть таки частіше.

Переклад:

Добр: «Є дві тусовки, котрі плавно перетікають одна в іншу і зовсім не загнулися в Харкові.

Слем: щось типу слемівських читців, які кожен раз тішать слух глядачів, що встигли перехилити келих, інший прозою чи поезією, склад і вікові межі якої постійно оновлюються, має вузьконаправленість на експресивну подачу матеріалу та гумор низького рівня.

Андер: читці, яким начхати на популярність, влаштовують свої малочисельні за кількістю глядачів релізи, іноді виступають на слемах чи інших літературних вечорах, рідко допускають до себе чужих.

Також є напівзогнилі групування типу групи прихильників Костроміна (тусівка КубВКубі), партгрупи Авал і подібного більш близького до літературних кіл дійства, яке далеке від справжнього мистецтва.

І Мош, як альтернатива Слему.

Що заважає зробити круту літературну тусівку в Харкові?

• відтік мізків;

• низький рівень віршів;

• Жадан: на цьому фоні все тускне і не іскрить. Кого з харківських письменників сучасності ти можеш назвати? М?

 • збитковість: майже всі івенти виходять в глибокий мінус;

• відсутність вождя: ніхто з тих, хто нині мешкає в Харкові, не поведе нас усіх, маленьких та дурних, до великої поетичної революції. Немає особистості, яка би об’єднала усіх під своїм крилом. Та й не буде, мабуть».

 Даша Бялькєвіч:

«Сучасний мінський поетичний осередок має свої особливості.

Зараз існує кілька постійних поетичних заходів: «Рухавік», «Ешафот», «Open Poetry Minsk», учасники і організатори яких комуні кують між собою, і відбувається «міграція поетів» з одних вечорів на інші.

Плюси в тому, що сучасні мінські поети мають ентузіазм і запал писати вірші, вистпати з ними, змагатися в батлах. Поезія Мінську вельми різноманітна. Але в більшості, на жаль, російськомовна.

У час розвитку соцмереж поетам досить складно адекватно і об’єктивно оцінювати свою творчість. Не все те, що лайкають, є поезією і несе якусь мистецьку цінність. Думки у соцмережах часто не співвідносяться з реальністю.

Загалом поетичні заходи Мінську є масовими, тому що проходять чи безкоштовно чи за мінімальну плату за вхід.

Головний мінус сучасної поезії Мінську в тому, що немає зв’язку між поколіннями. Чи, якщо і є, але недостатній для того, аби сучасна поезія молодих авторів розвивалася у повному обсязі.

Часто вже визнані літератори не люблять ходити на заходи і слухати чужі вірші, особливо молодих поетів. Деякі занадто «зіркові», щоб спілкуватися з якимись там «зеленими авторами», деяким же просто нецікаво.

І виходить, що кожна хвиля, кожне десятиріччя, вариться в своєму соці. І кожне покоління каже, що «сучасна поезія вже не торт».

Загалом, все не так погано, але й не так, як хотілося би».

Ана Алєксєєнко