Мовне питання: а чи щось змінилось?

Культура

За весь час існування незалежної України мовне питання, особливо статус державної, завжди поставало дуже гостро. Це уміло використовували політики у своїх передвиборчих кампаніях, таким чином отримуючи підтримку тієї чи іншої соціальної групи. За останні роки, через абсолютно зрозумілі причини, цей пункт був трохи відсторонений, але серед народу зовсім не забутий. 


Одне можна сказати з упевненістю — статус державної російська мова не отримає стовідсотково (принаймні, найближчі сто років). Абсурдно мову країни-окупанта поширювати всередині держави. Але як бути з російськомовним населенням, котрого в Україні станом на 2001 рік було близько 30%? Велика кількість науковців, письменників, філологів збирають цілі конференції на захист української мови і, що найголовніше, вважають своїм обов’язком змусити всіх українців розмовляти виключно українською мовою. 

Очевидно, що ідея чудова, прекрасна, і коли ми кажемо про соборність та єдність держави, мова стає визначним чинником. Але не сьогодні. Не зараз. Не тоді, коли саме мовне питання стало, начебто «основним пунктом» відмови від України Криму та частин Донецької та Луганської областей. Начебто російськомовне населення там «ущємлялі». Хто так каже, той скоріш за все рідко дивиться засідання нинішньої нашої влади. Коли сам Президент України, гарант Конституції (нехай уважно прочитає 10 статтю) у державних установах проводить роботу російською мовою. Та й не лише він, вся владна верхівка. Факт неймовірно обурливий, у такий нелегкий для України час це «трошечки непрофесійно».

Потрібно чітко розуміти різницю між дефініціями «рідна мова» і «державна мова». Рідна — це та, якої навчила мати. Та, якою навчився говорити. Та, якою думаєш. І для багатьох українців такою є саме російська. Обов’язком кожного громадянина є знання державної мови і вміння вільно нею спілкуватися, навіть якщо у повсякденному житті він її не використовує. Але в жодному випадку не потрібно насильно змушувати людей змінювати мову. Історія може подати багато прикладів, коли це призводило до поганих наслідків. І так склалось, що українська нація є двомовною. На цьому етапі. Поки що. Для того, щоб зробити з неї одномовну потрібно скористатись прекрасним винаходом, який придумали дуже й дуже давно – освітні установи. Саме там, ще змалечку, має прививатись любов до української культури, традицій і, особливо, мови. Ситуацію, що зараз склалась на Сході України та в Криму, можна вважати провалом саме освітньої політики нашої держави, починаючи з 1991 року. Цьому не було приділено значної уваги, а тепер пожинаємо плоди. 

Хочеться вірити в те, що скоро всі українці розмовлятимуть виключно державною мовою. Ця подія точно стане основоположником єднання як країни, так і нації. Але риба гниє з голови. І скоріш за все, звідти має і почати оновлюватись. Допоки кожен державний працівник, кожен політик, який повинен бути взірцем для народу, не почне виконувати свої мовні обов’язки, до тих пір будемо порушувати це питання і ми. Тож якщо шановна влада хоче показати українцям, що вони й справді щось роблять для нашої країни, для її цілісності, суверенності, соборності, такий не надто важкий крок міг би породити надії простого народу на світле майбутнє.

Олексій Ярмоленко