Моє тіло — не ваше діло, або Шлях до тату

Сьогодні вигадливі візерунки на тілі вже не вважаються дивиною або прикметою «блатних». «Забитися» хочуть всі: від розважливих підлітків до серйозних дядечків у костюмах. Тепер це модний спосіб самовираження, спосіб продемонструвати всім свою непересічну особистість. У США кількість громадян із татуюванням у віці від 18 до 50 років сягає 24%. В Україні ця цифра, звичайно, нижча, проте популярності від того ця сфера не втрачає. А ще це дуже вигідно.


Що скаже історія?

З чого все почалося? Ви, мабуть, здивуєтесь, проте історія мистецтва татуювання нараховує понад 6000 років. Спочатку малюнки на шкірі не прикрашали власника, а були знаком приналежності до певного роду або соціального кола. Крім того, вони ще й мали особливу магічну силу. Сам термін прийшов до нас із Полінезії, де в оригіналі «tatau» означало «нанесення малюнка».
В Європі ж історію появи мистецтва перманентного натільного живопису приписують команді мандрівника Джеймса Кука, який у 1773 році з чергового плавання привіз у туманний Альбіон полінезійського аборигена, вкритого з ніг до голови незвичайними татуюваннями. Звичай нанесення тату стрімко поширювався серед моряків, які поверталися з плавання із натільними зображеннями, що символізували далекі країни, які відвідали корабельники.
Завдяки морякам пристрасть до татуювання досить швидко охопила всю Європу й набула поширення серед усіх верств суспільності. Великою популярністю користувалися татуювання-написи. На вулицях нерідко можна було зустріти навіть дівчину з татуюванням. Тільки-от процес нанесення тату вважався дуже болючим, адже інструменти були примітивними, а в ролі фарби використовувався розтертий порох. Через неякісне приладдя та ігнорування елементарних правил гігієни все більше і більше людей отримували зараження під час процедури, через що мистецтво татуювання в Європі було офіційно заборонене приблизно на сто років.
Своє друге народження натільний живопис отримав завдяки королю Англії Едуардові VII, який зробив татуювання дракона під час неофіційного візиту до Японії в 1881 році. Вірні піддані, наслідуючи свого короля, теж почали прикрашати свої тіла. У підсумку популярність татуювань досягла неймовірних висот.
Пік розвитку татуажу припадає на 50–60 роки XX століття. Клієнтами тату-салонів ставали відомі музиканти і представники інших неформальних субкультур. Молодь, у всьому наслідуючи своїх кумирів, поспішала йти за їхнім прикладом. Повсюдно видавалися спеціалізовані журнали, відкривалися школи татуювання, проводилися фестивалі.
У наші дні тату стало явищем масової культури. Незалежно від роду діяльності, статі та віку люди прикрашають себе татуюваннями. Історія цього мистецтва живе і процвітає, не дивлячись на болісність і високу небезпеку в минулому.

Про методи

stitching-татуювання

Татуювання в сучасному світі можуть бути нанесені двома методами: механічною машинкою та вручну. В першому варіанті майже нічого цікавого — звичайний технічний процес, а ось другий — це вже дещо незвичне.
Взагалі, до винаходу машинки в культурі татуювань повсюдно практикувалася ручна робота. Існує 4 найпоширеніших способи ручного татуажу. Цим методам щонайменше тисяча років, а якщо спиратися на те, що ми знаємо про єгиптян, кельтів і стародавніх греків (тим більше про їхніх предків, які заганяли собі під шкіру фарбу за допомогою кісток пеліканів і акулячих зубів), то і того більше.
Hand poking — по суті це та ж машинка, тільки без автоматики. Фактично, це може бути голка або будь-яка інша гостра поверхня. За цією технікою споконвіку працювали в Японії, використовуючи бамбукові палички теборі. Там і досі чимала кількість майстрів застосовують цю методику, називаючи її особливою формою мистецтва. З точки зору естетики, вони вважають, що результат виходить зовсім інший — зафарбовування у машинки надто щільне, а палички дозволяють погратися з градієнтом. Зрозуміло, що часу на малюнок потрібно витратити безліч — до 200 годин, але в японців у цьому сенсі є своя філософія: вони не розуміють, як на Заході примудряються почати і закінчити татуювання за один день.
Stitching — у цій техніці голка з ниткою заганяє під шкіру пігмент із кожним стібком. Ескімоси північної Канади замість ниток використовували жили тварин, а замість голок — кістки; пізніше в ужиток для шиття як одягу, так і татуювань увійшли бавовняні нитки та металеві голки.
Зазвичай кращими татуювальниками вважалися жінки-старійшини: великий досвід у пошитті та вишивці всіляких унтів і парок допомагав їм справлятися і з таким нестандартним завданням. Малюнків тут було безліч — як статусних, так і ритуальних, старійшини робили начерки безпосередньо на тілі без заготівлі.
Традиції tappin-га родом із островів Полінезії — Філіппін та Самоа. На відміну від pokin-га, коли за допомогою однієї голки під шкіру потрапляє крапка пігменту, tapping проколює шкіру відразу в декількох ділянках, обробляючи тим самим ширші поверхні. Головні розходження — кут (гострий для голки та прямий для tappin-га) і зусилля (щоб загнати в шкіру відразу кілька голок (від 3 до 15), потрібно добре постаратися).
Інструментами для tappin-га служать різноманітні металеві гребені та гребінці. Деякі татуювальники стверджують, ніби tapping не дзижчить, не такий болючий, як машинка, але при цьому досить швидко вкриває великі поверхні. Ці майстри, звичайно ж, лукавлять: так само, як і всі традиційні методи, він набагато повільніший, ніж машинка. Інструменти tappin-га не гудуть, але на те, що з машинкою можна зробити за годину, в техніці tappin-га доведеться витратити 3–4. Ну, а на болісність методу вказує вже той факт, що зазвичай людину, яка прийшла на tapping, міцно тримають один або кілька помічників татуювальника.

Татуювання методом skin-cut

Skin-cut — це, фактично, розріз шкіри та занурення туди пігменту. Користувачами такої техніки були представники східноафриканського племені маконде.
Традиційно яскраві татуювання на обличчі чоловіки та жінки повинні були отримати під час пубертатного періоду і до весілля. Надрізи на обличчі виконували інструментом, що нагадує ніж, і потім у них втирали фарбу — синю сажу від касторової рослини. Це найболючіша техніка нанесення татуювання з усіх можливих — щоб юнаки та дівчата не сіпнулися під рукою татуювальника, їх закопували по шию в землю. Не дивно, що мало хто з них приходив знову, якщо татуювання вимагало кількох сеансів. Цей татуаж був символом не тільки хоробрості, але і важливою частиною ідентичності племені. Татуювання були важливі не тільки для чоловіків, але й для жінок — вони були обов’язковими для вступу в шлюб: без цих татуювань чоловік із роду маконде не побрався б із жінкою.
Проте обирати майстрів із такими радикальними методами нанесення тату потрібно дуже зважено та обережно. По-перше, найчастіше в таких техніках використовуються саморобні інструменти, які можуть проіснувати багато років, тож про гігієну говорити не доводиться. По-друге, важливим фактором є те, що болісність при нанесенні таких тату просто надзвичайна — шкіру будуть або глибоко проколювати, або прошивати і навіть можуть розрізати. А це вже точно не для слабкодухих. А ще є така проблема, як час. Через 2–3 години майстра ви точно не покинете, така робота триватиме не менше кількох днів. Тож чи готові ви на таке заради окраси свого тіла? Варто розумно зважити всі «за» і «проти» перед вибором. Альтернативні методи — досить непогана історія в тому випадку, якщо її підхоплюють гідні татуювальники. На жаль, як і решта ремісничих промислів, традиційні методи в татуюванні поступово відходять у забуття разом зі своїми останніми майстрами.

Лихо не без добра

Звісно, як завжди не буває і діжки меду без ложки дьогтю. Тату-індустрія розвивається такими швидкими темпами, що стає майже неконтрольованою. Так, в Україні з кожним днем з’являється все більше «майстрів», які не слідкують за якістю роботи, а бачать в цій сфері лише гарний спосіб заробітку. Саме через таку проблему дійсно талановиті люди втрачають можливість творчо розвиватися, бо тепер мають штампувати чорних кішечок та ієрогліфи за копійки. Тату-індустрія ризикує перетворитися на сферу послуг із серії «будь-який каприз за ваші гроші». Проте першочерговим є самовираження майстра, адже попри все тату залишається мистецтвом.

Тож де сьогодні межа між мистецтвом, татуюванням і простим ремеслом, на якому можна добре заробити? Відповідає київський майстер Катерина Краснова: « Мені здається, що зараз зробити татуювання — це вже теж саме що піти в магазин і купити собі нові кеди або куртку. Татуювання зараз стало дуже модним і навіть занадто модним. На цьому тлі з’являється все більше і більше татуювальників, для яких це є виключно бізнесом і джерелом доходу, а не творчістю. Якщо говорити про Україну, то я можу виділити тільки декількох людей, які дійсно роблять щось круте і цікаве, розвиваються, малюють і виділяються своїм стилем. Решта 95% тату-майстрів не замислюються над цим і просто заробляють гроші».

Також існує важлива етична проблема: все частіше люди беруть ескізи просто з інтернету та приходять до майстра з проханням зробити «як тут». Чи є гуманним для майстра копіювання чужої роботи замість розробки власного малюнка? Відповідь дає Андрій Шевчук, тату-майстер та власник татуювань: «Ось вам аналогія — це як прийти по кухара п’ятизіркового готелю та просити його зварити вам гречку: це йому просто нецікаво, він хоче бути оцінений гурманами, а не робити примітивні речі. Гарному майстру, який робить речі, що подобаються йому, не доводиться гнатися за грішми. Бо він цінований, в нього вже усталена клієнтська база, його поважають та готові платити високу ціну за якісну роботу. Ти є майстром художнього тату тільки тоді, коли люди приходять до тебе працювати за твоїм ескізом, у решті випадках — ти виконуєш конвеєрну роботу. Завжди будуть майстри, які роблять свою роботу погано і завжди будуть клієнти, які будуть «вестись» на це, тому що середньостатистичний громадянин не має смаку, а люди завжди будуть хотіти набити собі троянди на сідницях або ієрогліфи на грудях. Це нормально. А ось вищий пілотаж — це працювати за особисто розробленими ескізами, мати свою аудиторію та працювати для задоволення.
Взагалі для майстра цікава робота — це завжди виклик самому собі, перевірка — чи зможе він це зробити».
За останні 15 років тату-індустрія значно вирвалась вперед. Ще декілька років тому речі, що робляться зараз, вважались просто неможливими. Все було набагато простішим.
Зараз люди в цій сфері творять неймовірне: існують білі татуювання, в Японії навіть роблять тату хромом, які проявляються на тілі, коли його температура значно збільшується.
Татуювальники відзначають, що за останні три роки тату стали різноманітнішими. Відійшла в минуле мода на ієрогліфи, натомість стало популярно наколювати портрети легендарних особистостей і музичних кумирів, рідше — близьких людей. Перевага віддається неповторним малюнкам, а не готовим трафаретам із каталогу. За оцінками організаторів, тільки в столиці сьогодні налічується понад сто салонів тату і їхня кількість постійно зростає. На відповідність санітарним нормам салони регулярно перевіряє інспекція санепідемслужби.
Із зростанням популярності тату збільшується попит і на послуги з їх видалення. Якщо раніше це робили звірячими методами — шкіру з малюнком шліфували або випалювали кислотою, то сьогодні застосовуються безболісні лазерні технології. За допомогою короткочасного світлового імпульсу, що проникає крізь шкіру, руйнується тільки барвник. На шкірі не залишається ні шрамів, ні рубців. 40% тих, хто обзавівся тату, через деякий час їх видаляють або коректують. Основні причини — приївся малюнок або погана робота майстра.
Україна, на відміну від Європи, значно відстає за розвитком у тату-індустрії, десь на років 6–7. Що стосується ціноутворення, доступності матеріалів, проведення усіляких заходів — нам до них «як до неба рачки». Проте українські майстри дуже талановиті, тож сподіваймося на наші таланти, що скоро виведуть українську тату-індустрію на світовий рівень.

Анастасія Ціхомська