02.11.2014 - Здоров'я

Справжня депресія: відверто з фахівцем

Депресія – одне зі слів, яке дуже часто можна почути в наш час. Велика кількість людей змучена, без настрою, перебуває нібито в стані відірваності від реальності.

Насправді ж депресія є не тільки популярним виразом або станом серед населення, а й справжньою хворобою, яку лікують фахівці. У статті ми спробуємо за допомогою профільного психіатра розібратися, що таке депресія, як її лікують та, найголовніше, як її попередити.


«Виглядати усміхненим і сумувати в душі – так, це про мене», «терпи, в житті буде ще багато болю», «просто набридло, чесно, я більше не можу» – не нові цитати в Інтернеті та щоденному спілкуванні між людьми. Але чи є це справжньою депресією, а не черговою хандрою чи поганим настроєм?

Лікар-психіатр відділення психотичного епізоду та сучасних методів лікування Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 Кручнівська Ірина Вікторівна визначає прояви депресії так: «Депресія проявляється так званою депресивної тріадою: понижений настрій, знижений апетит, зниження стану загальної активності. Також це втрата сну, супутня тривога. Людина, яка страждає на депресію, говорить, що не може й не хоче нічого робити».

За класичною класифікацією, психіатри поділяють депресивний епізод на легкий, помірно виражений та важкий. Залежно від нього підбирається певний тип лікування.

Ми запитали, а що ж таке короткотривалі депресивні напади, які часто зустрічаються нині, чи класифікуються вони як хвороба, і що з цим робити. Перше, що відзначила психіатр, це те, що депресія буває цілком адекватною відповіддю на певний критичний стан. Наприклад, втрата близької людини: депресивний стан вважається в таких випадках нормальним явищем, якщо не триває більше, ніж 24 дні. В інших випадках треба вже звертатися до фахівців.

«Короткочасні депресії завжди пов’язані з якоюсь конкретною психотравмуючою ситуацією. Є така ситуація – є й депресивна відповідь на неї. Якщо у людини через 20 років повториться якась вкрай тяжка для неї ситуація, то вона може дати таку саме реакцію, а може і не дати – за рахунок зміни системи цінностей або дорослішання. У такому випадку людина часто може впоратися сама або завдяки підтримці близьких. Якщо ж депресивний стан повторюється циклічно, наприклад, з року в рік, навесні та восени людина переносить депресію, то це вже не короткочасний епізод, а рекурентивний розлад (депресивний епізод, який регулярно повторюється) і тоді треба призначати лікування на підтримку у вигляді антидепресантів», – каже Ірина Вікторівна.

До депресії може підштовхнути не лише стресова ситуація, а й генетична схильність. Тоді депресія не виліковується, але нормальна життєдіяльність може підтримуватись протягом усього життя. Будь-яка людина може мати цю генетичну схильність, бо ген буває модифікованим не лише у близьких родичів: ген депресивного епізоду настільки слабкий, що може проявлятися через 7–10 поколінь. Діагностувати генетичну природу психічного захворювання може лише психіатр.

Якщо депресія обумовлена генетично, то, як правило, в такому випадку існує цілий комплекс причин. Здебільшого ці причини вроджені – певний тип нервової систем, схильність до певних реакцій, дефіцит гормону радості (серотоніну). Якщо порівнювати генетично обумовлену депресію з такою, яка є реакцією на певну подію, то перша найчастіше важча за ступенем і лікується теж важче.

Те, що ми звикли сприймати за депресію, частіше є іншими психічними розладами, які не фахівець ідентифікувати і не зможе.

«Істерики, спроби самогубства – не завжди ознаки депресії. Бувають розлади особистості, коли у людини дуже важкий, посилений характер. Певні риси характеру, які посилені настільки, що вони заважають людині, не дають їй жити нормальним життям. Це може бути імпульсивність, дратівливість. Є такі розлади тривожні, є істеричні. У цьому випадку є свої характерні реакції, які дають цей спалах. Але це не депресія», – пояснює Ірина Вікторівна.

Показові виступи – це, скоріше, підліткова реакція, коли людина намагається привернути до себе увагу: її не слухають, не помічають і вона прагне це змінити будь-яким способом. Також істерики і публічні спроби самогубства можуть бути спровоковані станом алкогольного сп’яніння. Людина під упливом алкогольних речовин згадує щось неприємне і думає: «Ось я себе вб’ю і ви будете плакати». Психіатр стверджує, що це теж нервовий розлад і його потрібно лікувати, попереджувати, однак це не депресія.

Депресія також може привести до думок про самогубство або і до самої спроби, як і буває доволі часто. Людині погано, вона морально виснажена, не бачить майбутнього. За словами психіатра, пацієнти, коли потрапляють до лікаря, дуже добре описують свій стан, ключові слова майже не змінюються: «У мене болить душа, вона болить настільки, що я не можу спати, я не можу їсти, я не можу ходити. Я просто бажаю, щоб ці страждання нарешті закінчилися». І солідний відсоток хворих бачить бажаний вихід у смерті. Особливо це стосується тих, хто знаходиться на тяжкій стадії депресії.

Коли такі думки з’являються, спеціалісти радять терміново і обов’язково звертатися до психіатра. Вони не приховують, що найоптимальнішим варіантом буде покласти людину на стаціонарне лікування у психіатричну клініку.  Вони обґрунтовують це можливістю цілодобово стежити за важкохворим пацієнтом і застосовувати всі необхідні засоби, щоб допомогти йому.

Як правило і як не дивно, депресивний пацієнт взагалі не робить демонстративних спроб самогубства, він уникає публічності власних думок щодо суїциду. Він вичікує, довго обмірковує, як хоче це зробити, коли саме і… якнайнепомітніше. Депресивні пацієнти рідко говорять рідним, що вони хочуть померти. Вони кажуть побічно: «мені погано», «я нікчема», «я в житті нічого не бачу». Родичам важко це розпізнати, але лікарю часто розкриваються – може не з першого разу, але здебільшого протягом курсу це відбудеться.

Ірина Вікторівна, спираючись на свій досвід, стверджує, що коли пацієнтові розповідають, що депресія лікується, з нею можна впоратися, він помалу починає в це вірити: «Коли пояснюєш, що це хворобливий прояв, і дійсно все не так погано, то людина відволікається. Особливо це працює, коли пацієнт починає спілкуватися з іншими такими ж, як він сам, які вже на шляху до одужання».

Головною проблемою є сприйняття суспільством хворих з психічними розладами. Почувши про те, що людина відвідує психіатра, приймає антидепресанти, а якщо ще й пройшла курс у стаціонарні психоневрологічної клініки, люди реагують гостро. Тому хворі часто залишаються з недугом один на один і замикаються у собі. Людина боїться втратити роботу, друзів, навіть близьких. Це ще радянське бачення проблеми, як це відзначає Ірина Вікторівна, і це ще більше поглиблює стан депресії людини і найчастіше призводить до ускладнень. Проблеми замовчуються, але не зникають.

«Добре, що існують групи при психоневрологічному диспансері, де люди можуть почути безпосередньо від пацієнтів їх історії долання хвороби. Людина починає вірити, що може з цим справитися і жити нормальним життям», – говорить психіатр.

Приймаючи до уваги ці проблеми, зараз лікарі не вказують назву хвороби. А психіатри можуть навіть не виписувати довідки, а одразу направляти записи в архів, щоб позбавити пацієнта стресу на виході з лікарні. Якщо, наприклад, у Німеччині людям, які пройшли курс лікування, фахівці допомагають адаптуватися навіть у домашніх умовах, у нас в країні це взагалі вважається мало не ганебним.

Для профілактики лікування спеціалісти радять дотримуватися здорового способу життя і правильного режиму роботи й відпочинку. Також важливо не брати близько до серця всіх дрібниць і вчитися долати стресові ситуації.

Однак, психіатри наголошують, якщо людина сама не може впоратися із власною бідою, то важливо звернутися до спеціаліста. Депресію, як і будь-яку хворобу, треба лікувати, і краще одразу робити це правильно. Якщо отримати допомогу на ранніх стадіях, то можна уникнути багатьох ускладнень і, головне, запобігти рецидивам.

Анна Брикова