Невдалий та ще невдаліший

Скаржитеся на долю? Вона не нагородила вас ані розумом, ані талантом? Повірте, якщо ви не герой цієї статті – це вже перемога. В крайньому разі, ви завжди можете цим героєм стати. Отже, до вашої уваги список антипремій та їхніх найяскравіших лауреатів.


Ігнобелівська премія

Ігнобелівська (антинобелівська, шнобелівська) премія – пародія на славнозвісну Нобелівську премію. Вперше процедура її вручення відбулася у 1991 році під слоганом «за досягнення, які неможливо відтворити, або ж немає сенсу цього робити». Урочиста церемонія проходила у стінах Массачусетського технологічного університету, але теперішнє місце вручення антипремії – Гарвард.

Засновником і творцем «Негідної» (від англійського ignoble – негідний) премії виступає американський математик-прикладник Марк Абрахамс. Абсолютно логічним є твердження, що Абрахамс – людина з винятковим почуттям гумору. Тому наприкінці 80-х років він створює і редагує журнал «Аннали неймовірних досліджень», у який пише короткі наукові гумористичні історії. Журнал поступово стає популярним та привертає увагу, м’яко кажучи, дивних дослідників. Точніше, дослідників з дивними відкриттями. Абрахамс розуміє, що деякі з таких унікальних творінь заслуговують окремої уваги і мають бути чимось винагороджені. Сам гуморист засновану ним премію не вважає антиподом до Нобелівської, просто Ігнобелівська присуджується людям «з іншого виміру». «Більшу частину часу вчені намагаються зрозуміти те, що ніхто інший зрозуміти не може, – говорить Абрахамс. – Це означає, що їхня робота пов’язана з розчаруваннями. Часом вони готові битися головою об стіну. Почуття гумору покликане допомогти їм не з’їхати з глузду».

Кожного року премію вручають у десяти номінаціях, які, проте, чітко не зафіксовані, адже постійно виникають нові. Кого нагородити вирішує спеціальна Рада, до якої входять редактори «Анналів неймовірних досліджень», журналісти з різних країн і справжні вчені (навіть реальні нобелівські лауреати). Звісно, головою Ради виступає сам Абрахамс. Члени журі не збираються на спеціальні наради, все вирішується за допомогою електронної пошти. Лише для прийняття остаточного рішення члени журі повним складом  збираються в редакції.

Урочиста церемонія проходить щорічно на початку жовтня – напередодні вручення Нобелівської премії. Обов’язковими гостями стають справжні нобелівські лауреати, які й передають статуетки особисто до рук переможців. Під час нагородження у залі гарвардського театру панує хаос: всюди літають десятки паперових літаків, гості приходять з накладними вусами та носами, а переможцям не дають висловлюватися довше 60 секунд, адже після закінчення цього часу Місс Світті По (8-річна дівчинка) вигукує: «Припиніть, будь ласка, мені нудно!».

Нижче наведено приклади найабсурдніших відкриттів за всю історію існування премії.

У 2014 році в галузі «Арктичних досліджень» найкращими виявилися норвежці Ейгіл Ремерс і Сіндре Ефтестол за тестування реакції оленів Шпіцбергену на замаскованих під білих ведмедів людей.

У 2013 році в категорії «Археологія» нагороду отримали американці Брен Крендалл та Пітер Стал за те, що проковтнули зварену землерийку, а потім дослідили, які кістки перетравилися, а які вийшли природним шляхом.

У 2011 році премію в категорії «Фізіологія» отримали вчені з Австрії, котрі довели, що позіхання червононогих черепах не заразна.

У 2009 році працівники Національного автономного університету Мексики отримали премію за з’ясування, чому вагітні жінки не втрачають рівновагу.

У 2008 році в категорії «Мир»  Федеральний комітет етики та біотехнологій Швейцарії та громадяни Швейцарії нагороджені за відстоювання принципу, згідно з яким рослини мають почуття власної гідності.

2007 рік – японець Маю Ямамото дослідив спосіб отримання ваніліну з коров’ячого гною.

У 2004 році Френк і Дональд Сміти отримали премію за винахід зачіски для людей із залисиною.

У 2003 році Карл Шварзлер і держава Ліхтенштейн отримали премію в категорії «Економіка» за здачу всієї своєї держави в оренду для корпоративних зборів, вечірок та весіль.

У 2002 році австралійця нагородили за дослідження сміття, що накопичується у пупку людини.

У 1997 році Б. Воннегут був нагороджений в галузі «Метеорології» за високонаукову статтю «Віднесення курчат як міра швидкості вітру під час торнадо».

Золота малина

«Золота малина» – антипод «Оскара». Її вигадав у далекому 1981 році американець Джон Уілсон. За традицією, номінантів оголошують за день до оголошення оскарівських, а переможців – за день до церемонії вручення «Оскару». Найпершими номінантами за найгіршу чоловічу і жіночу ролі стали, відповідно, Ніл Даймонд та Брук Шилдс. Проте на відміну від заповітної золотої статуетки, лауреати «Малини» не квапляться потримати в руках свій приз, чесно зароблений бездарною працею. Виключенням стали лише Хеллі Беррі у 2004 та Сандра Буллок у 2010 роках. До речі, остання отримала «Золоту малину» та «Оскара» з різницею в один день. Щоправда, за різні фільми. Першою людиною, яка особисто була присутня на церемонії вручення премії та отримала її, став кінорежисер Пол Верховен. Це сталося у 1995 році, тобто аж на ювілейній 15-ій церемонії.

Одним з найбездарніших фільмів за всю історію існування премії стали «Сутінки». Усі три частини. У 2013 картина «Сутінки. Сага: Світанок – Частина 2» була представлена в 11 номінаціях, з яких виграла сім. А рекордсменом «Золотої малини» став фільм «Джек і Джилл» 2012 року, що отримав аж 10 статуеток. Головну роль у цій комедії зіграв відомий американський комік Адам Сендлер, який, до речі, теж отримав «Малину» і навіть не одну. Це були антипремії за «Найгіршу чоловічу роль», «Найгірший акторський дует» (разом із Аль Пачіно), «Найгірший сценарій» та… за «Найгіршу жіночу роль».

Премія Дарвіна

Пан вчений був би у шоці, якби дізнався, наскільки безглузду премію названо на його честь. Отже, премія Дарвіна – це віртуальна щорічна нагорода за найдивнішу смерть або втрату здатності розмножуватися.

Офіційна версія історії заснування цієї премії така: у 1993 році американський фармаколог Венді Норткатт на веб-сайті Стенфордського університету, де вона працювала лаборанткою, створила архів під назвою «Премія Дарвіна». В архів Венді Норкатт збирала історії з газет про найбезглуздіші та найтрагічніші випадки смерті по всьому світу. Пізніше було створено окремий офіційний сайт премії. Також Норткатт отримала авторські права на словосполучення «Премія Дарвіна». Жінка виділила кілька критеріїв, яким мають відповідати номінанти на премію:

1) через свій безглуздий вчинок людина має повністю позбутися можливості залишити нащадків;

2) вчинок має бути не просто безглуздим, але й наближати людину до смерті;

3) дурість кандидат має здійснити абсолютно добровільно і виключно над самим собою, адже жертви чужих вчинків премію не отримують;

4) кандидат за віком і психічним станом має бути здатний – хоча б теоретично – оцінити наслідки власних дій;

5) історія повинна бути підтверджена надійним джерелом.

Тут вже не обійшлося без українців. У 2009 році премію отримав український студент, який жував жуйку з хімічним підсилювачем смаку, у результаті чого стався вибух у роті.

До вашої уваги ще кілька випадків найбезглуздіших смертей за всю історію людства. Наприклад, у 2010 році нагороду отримав кореєць на інвалідному візку, який провалився у шахту ліфта. Річ у тому, що двері ліфта закрилися прямо перед носом чоловіка, і він, розлютувавшись, почав їх таранити. Також у різні роки номінантами премії ставали:

- американський алкоголік, якому зробили клізму з хересу;

- американець, який, стояв у пробці та захотів у туалет. Вибігши з машини, хлопець перестрибнув через невисокий бетонний паркан і розбився. Машина стояла на мосту над залізничною лінією на висоті 20 метрів;

- американська парочка, яка під час занять сексом на даху будинку, впала з нього;

- німець, який бажав знищити кротів на своїй ділянці. Він встромив кілька металевих прутів у землю і під’єднав їх до високовольтної лінії. Чим це закінчилося, думаю, пояснювати не варто.

Психолог Галина Дутчак зазначає: «Я думаю, що причиною більшості таких вчинків є те, що від цих людей з дитинства вимагали більше, ніж вони могли дати. Тобто справа у неправильному вихованні та надмірному психологічному тиску. Часто батьки за допомогою дитини хочуть досягти того, чого вони самі не змогли досягти в житті. Вони хочуть, щоб їхня дитина була в усьому першою. І добре, коли дитина може протистояти цьому, а коли ні, – їй доводиться робить те, що вимагають батьки. Не всі діти народжуються геніями, тому, подорослішавши, вони намагаються самоствердитися і прославитися часто досить дивним чином.»

І на завершення хочеться додати: пам’ятайте, що для того, щоб стати відомим, не обов’язково бути талановитим. Достатньо лише бути не таким, як усі.

Юлія Прядко