Нездорова жага краси, або “Я досі не ідеальна!”

Жінки споконвіків прагнули бути вродливими. Ще за стародавніх часів вони користувалися всілякими хитрощами, щоб зберегти свою красу. Сьогодні є багато ефективних способів удосконалення зовнішніх даних: від безневинних – до відверто небезпечних. Та чи вартують вони здоров’я?


Кожна друга жінка в Україні бажає щось змінити у своєї зовнішності. З одного боку, самокритика – це не дуже погано. Хоча іноді вона стає нав’язливою, вселяє невпевненість у собі, своєму тілі, обличчі, носі або навіть у маленькому пальчику на лівій нозі. Іноді батьки, друзі та чоловік не можуть збагнути, чому приваблива жінка так незадоволена своєю зовнішністю. Мерилін Монро, будучи еталоном краси своєї епохи, усе одно вважала себе гидким каченям. І це – далеко не одиничний приклад.

Такі переживання навіяні мас-медіа, телебаченням, глянцевими журналами, що наочно демонструють еталон «90-60-90». Пересічна жінка, дивлячись на моделей, підсвідомо боїться не відповідати канонам краси. Та найстрашніше – що під їхнім упливом опиняються діти та підлітки.

Краса, від якої можна збожеволіти

Дедалі більше молодих дівчат страждає на дисморфофобію. Ця форма психічного розладу властива підлітковому і юнацькому вікові від 13 до 20 років. Головний прояв – невдоволення окремими рисами обличчя або фігури. На думку психологів, це своєрідний синдром, який характеризується думками про уявну зовнішню недосконалість. Незважаючи на те, що в більшості випадків недоліки є надуманими, зайве прагнення до краси може підпорядкувати собі життя підлітка. Трапляються навіть випадки, коли жінки відмовляються народжувати дитину, щоб не втратити форми.

Раніше лікарі вважали дисморфофобію суто психологічним розладом. На сьогодні з’ясовано, що це впливає і на роботу мозку. Людина починає дивитися на світ по-іншому – і це не крилатий вислів: отримання і обробка зорової інформації сильно спотворюється. Наприклад, хворі на анорексію у дзеркалі бачать тільки непомітні «складки жиру», а вже надмірна худорлявість залишається поза увагою. Проблеми на цьому не закінчуються. Трапляється збій у сприйнятті інших людей: співрозмовник із привітним обличчям хворому може здатися негативно налаштованим.

«40 кілограмів – це забагато…»

Анорексія – захворювання, що характеризується втратою апетиту та критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя. Розлади харчування можуть мати доволі подібні вияви і різне походження (іноді ендокринологічне, іноді психологічно-психіатричне, іноді – терапевтичне). В основі всього лежить спотворене уявлення про власне тіло та зміна ставлення до процесу харчування.

Що найстрашніше – людина не розуміє, що захворіла. Є й такі, що визнають свою проблему, але бояться розповісти про це, на людях поводячись адекватно і не привертаючи до себе увагу. Наприклад, жінка вечеряє в компанії друзів, а потім виходить у туалет і позбавляється всього, що з’їла.

Анорексики підтримують один одного у схудненні та зневажають людей із зайвою вагою. Така підтримка посилює критичність ситуації, бо хворий не почувається самотньо: з ним – такі самі дівчата. У соцмережах можна знайти багато тематичних груп.

Трагічний випадок стався в Києві. Дівчинка вела особисту групу «Вконтакті», яку відвідувало більш ніж півтори тисячі осіб. Згодом бідолашна померла від анорексії. Її батьки через службу новин звернулися до підлітків із закликом припинити манію схуднення і не вступати в подібні групи, бо через них дівчинка померла.

«Ні, в мене все натуральне!»

Інша крайність у боротьбі за красу – операції, деякі з яких закінчуються трагічно. Клієнткам пластичних хірургів починає здаватися, що отриманого результату замало. Вони йдуть ще на одну операцію, потім – ще на одну. «Тюнінг» стає чимось на кшталт манії. Жертви не можуть зупинитися, доводячи свою «вроду» до відвертого абсурду.

Далеко не всі, хто звертається до хірурга, мають жахливі вади тіла. Натомість більшість прагне відповідати шаблонам краси, які нам невпинно нав’язують. З-під скальпеля виходять сотні начебто симпатичних, але абсолютно однакових дівчат.

У 21-му столітті ми не розуміємо, як і навіщо в Азії дівчатам калічили ноги, але абсолютно спокійно вставляємо силіконові груди та «накачуємо» величезні губи.

Чомусь жінки вважають, що відповідність канонам краси автоматично надасть їм визнання серед колег, друзів, знайомих. Насправді краса – це індивідуальність, але ніяк не відповідність стандартам.

Женучись за красою, ми часто забуваємо про здоров’я. А що, як здоров’я – це і є краса? Усміхнена жінка з природним кольором обличчя, гладенькою шкірою та ясним поглядом – набагато привабливіша за «ляльку», виснажену дієтами.

Олександра Гусарчук